Читати книгу - "Мій ізмарагд, Франко І. Я."

позичку дістать,-

Ви ж обіцяли нині дать».

 

Розгнівався на се Пазюк

І повну чарку кинув з рук.

«От ще голяк! От ще жебрак!

До мене промовляє так!

Сто срібла - се великий гріш!

Узять візьмеш, віддать - хоч ріж!» -

«Я ж, кумцю, позичав у вас

І, тямите, віддав на час».-

«Віддав! Віддав! А може, й ні.

А кілько то було гризні!

Та що вже там! Хай страчу сам!

Як обіцяв, то певно дам».

 

І мовить кум: «То дайте ж тут!

Ось свідки є, горівку п’ють».

Пазюк на те: «Нехай же п’ють,

У мене гроші є ось тут!»

І вийняв з череса платок,

А в нім завитих сім соток,

І перед свідками цілі

Їх розкладає на столі.

«Отсе мій плуг, отсе мій стіг,

Моя рілля, мій оборіг,

Мої воли, моє гумно,

Моя рідня, моє майно».

 

І поскладав, поцілував

І в черес всі сотки сховав.

А кум стоїть, гне в собі злість,

Очима тії гроші їсть.

«Та, кумцю, змилуйтесь-бо раз,

Най дармо не благаю вас!» -

«Ні, синку, пізня вже пора,

Додому час! Заснути тра!

Ще кварту став, людей відправ,

А завтра рано, щоб ти знав -

Коли діждати дасть господь,

За грішми з свідками приходь».

 

Село шумить, село гуде,

Пазюк з шинку додому йде,

При ньому кум, мов в’юн той, в’єсь,

А свідки йдуть то вскісь, то всклесь.

Боками йдуть, пісень ревуть.

Аж ось Пазюк промовив: «Тут!

На розі хрест, з тернами тин…

Тут в хаті мій драбуга син.

Го-го, то злодій, зна біду!

До хати спати я не йду.

Гей, куме! куме! Де ти втік?

Ти спать мене веди на тік!»

 

III

 

 

Вранці-рано по селі

То не пчоли, не чмелі

Глухо зажурчали,

Не шумів розбитий спуст,

А йшло слово з уст до уст:

«Вкрали! Вкрали! Вкрали!»

 

Що? Хто? Відки? Вість така:

Вкрали гроші в Пазюка!

Як вернув із ши́нку,

П’яний у стодолі спав,

Злодій черес з нього зняв

І потяг шматинку.

 

Хто був злодій? Відки знать?

Сам Пазюк не зна сказать,

Хоч щось твердо дума.

Далі скрикнув: «От на глум!

Вів мене в стодолу кум!

Се ніхто, крім кума!»

 

Кум почув се, весь дрижить,

Мов опечений біжить:

«Змилуйтеся, діду!

Я вас до хреста довів

Та й пішов вісьта домів!

Присягати піду!»

 

«Не бреши! Де гроші дів?

Ти мене вигоном вів -

Тямлю весь інте́рес:

У стодолі дрюк відпер,

Сіна з зруба на тік зверг,-

Зняв із мене черес!»

 

«Тут мене гадюка їдж,

Як я з вами був сю ніч

На гумні, в стодолі!» -

«Не бреши! - кричить Пазюк.-

Гроші тут мені до рук,

Бо діждеш недолі!»

 

IV

 

 

Зразу сварилися,

Далі побилися

Кум з Пазюком.

Батькові син помагає,

Син держить, батько шмагає

Кума ціпком.

 

Гамору! Галасу!

Баб назбігалося

Повний вигін.

Ті Пазюка проклинають,

Інші про кума вже знають:

«Певно, се він!»

 

Свідків, хоч гать гати!

Сей вже мав спать іти,

Вийшов надвір,

Чув, як Пазюк до стодоли

З кумом чалапав поволи

Попри шпихлір.

 

Другий виразно чув:

Кума Пазюк гукнув:

«Куме, ходи!

Пізно вже лізти до хати,

Я на тоці буду спати,-

Ну, заведи!»

 

Здогади, заміти…

Тут шукать! Там іти…

Властей чекать…

Справді ж нікому не жалко.

«Так тобі треба, ти, п’явко!

Хоч ти пропадь!»

 

V

 

 

Того рана з криком, шумом

Серед тлуму дід із кумом

На попівство враз ішли.

Чи шукать поради, може?

Ні, за злодія на боже

По короні понесли.

 

У обох напухлі пики,

А у серці гнів великий,

В кума весь кривавий ніс.

«Правте, отче, два молебни.

Щоб злодюга той ганебний

Без пощади нагло тріс!»

 

Вийшли. Кум домів кленучи,

А Пазюк нові онучі

В постоли, до торби хліб,

П’ятку в черес, палку в руки

Та й для ліпшої поруки

До ворожки до Дуліб.

 

VI

 

 

Ворожка мовить:

«Ти, чоловіче, не бійся нічого!

Гроші повернуться, ждати не довго.

 

Злодій від тебе сидить за три межі,

Знаєш його по відмінній одежі.

 

Вус має чорний і сірії очі,

Підстерігав тебе три дні й три ночі.

 

Господу дякуй, що гроші забрав він,

Що не збудився ти в хвилі, як крав він.

 

Мав він ножаку і хтів тобі, батьку,

Якби збудивсь ти, всадить під лопатку.

 

Є в тебе грушка по кінець причілка,

Є в ній маленька дуплавая щілка…

 

Там ти дивися щодня, щогодини,

Там тобі злодій ті гроші підкине».

 

VII

 

 

Іде Пазюк від ворожки

Та йдучи міркує:

«Виразнісінько на кума

Ворожка віщує.

 

За три межі! Кум від мене

За чотири межі!

По якій я його знаю

Відмінній одежі?

 

Не в постоли, а в личаки

Обуває ноги

І на гуні не зелені,

А чорні вилоги.

 

Чорний вус.- Рудий у кума.

Гм! Не вір рудому!

Сірі очі - дійсна правда!

Коб швидше додому!