Читати книгу - "Розбите дзеркало"

до себе. З ним таке траплялося не раз. Він не вважав це психічним розладом. Списував на втому. Завантажуючи себе роботою, аби не давати червоній мавпі можливості нагадати про себе, Ігор останнім часом таки відчував, як вигорає всередині. Часу не мав ні на що. Тим паче на заведення якихось людських стосунків. Мав лише ділові, найменші спроби інших зблизитися – не подружитися, бодай встановити приятельський контакт – припиняв, рубав із корінням.

Не вірив у людську щирість.

Але й не пив стільки, аби отак, пізно ввечері, зачиненим у власній квартирі, розмовляти із самим собою.

– Егей! – вигукнув голосно.

– Е-е-е-й! – прошелестіло ззаду тихенько.

– Хто тут?

Яровий рвучко розвернувся. Правиця міцніше стисла горлечко. Ігор готовий був напасти першим, перетворити пляшку на зброю, дорого продати своє життя. Проте нікого й нічого позаду себе не побачив. Зараз він стояв спиною до зачинених дверей спальні й кабінету. Перед собою бачив арочний вхід на кухню, праворуч – прочинену ванну кімнату.

Тихо.

– Хто тут?

Зараз він не кричав, питав тихо, обережно. Ніби справді боявся появи привида. Такого, як у страшних фільмах. Не любив їх, та все ж змусив себе переглянути кілька. Читаючи в інтернеті різні мудрі поради на тему заспокоєння нервової системи, надибав рекомендацію дивитися страшилки. Вони забирають увесь негатив, компенсують страхи, котрі переслідують у думках, реально заспокоюють. Адже, як писав порадник, усе відбувається не насправді. Глядач стає свідком вигаданих подій і переживає різні кошмарні моменти, лишаючись при тому в повній безпеці.

Не допомогло.

Дурна порада.

– Дурня, – знову промовив Ігор. – Нікого тут нема. Ніхто сюди не зайде.

Аби переконати себе в тому, поставив пляшку назад на стіл, пройшов до вхідних дверей, посмикав. Зачинено, сам же повертав замок на два оберти. Задля святого спокою зробив ще один, знову перевірив двері на міцність. Потому, для чогось тримаючи спину рівно, розправивши плечі й войовничо випнувши вперед груди, посунув через залу до ванної. Широко прочинивши двері, став навпроти раковини, подивився на своє відображення у великому дзеркалі.

– Зараз. Усе минеться зараз, – пообіцяв відображенню.

Пустив холодну. Чомусь ніколи дотепер струмінь із крана не нагадував бурхливий водоспад. А сам Ігор ураз відчув себе на краю уривчастого берега, з якого стежив за падінням води. Сперся руками об краї раковини. Постояв так, потім склав долоні ківшиком. Набрав повний, нахилився ближче, щедро хлюпнув собі на лице.

– Хто ти така.

Це не запитання – звичайна фраза, почута за спиною крізь шум води.

Тепер не здалося.

У зачиненій ним самим ізсередини квартирі справді хтось був.

Хтось – або щось.

Яровий завмер. Скільки стояв отак, слухаючи й дивлячись, як із крана біжить вода – не міг зрозуміти. Нарешті обережно підвів голову, дивлячись у дзеркало.

Там побачив біле незворушне обличчя.

Або те, що колись було лицем.

Дві невеличкі чорні круглі дірки на місці очей.

– Хто. Ти. Така.

Глухий голос уже не здавався слуховою галюцинацією. Він був реальним. Як його власне, перекошене, перекривлене, спотворене жахом відображення в дзеркалі.

Ігор Яровий дивився перед собою. І кричав, беззвучно.

1

Спокуса перемогла.

Лора завжди мала про собі снодійне. Криза не минула, час виявився не надто ефективним лікарем. Мала надію, що люди не брешуть, кажучи – час лікує. Можливо, комусь допомагало, та не в її випадку, не з її щастям. Поховавши чоловіка, дістала серйозні проблеми зі сном. Найпростіший спосіб вирішити їх швидко підвів її до межі, за якою вже нічого не було. Подякувала всім, хто зупинив, у тому числі Гайдукові, але засинала все одно важко, довго і спала мало.

Поради на кшталт треба більше відпочивати Лора відкидала що далі, то агресивніше. Від слова «відпочинок» її починало тіпати, бо відпочивати, як порадники, вона розучилася і вже, напевне, ніколи не буде. Під повноцінним відпочинком розуміла лежання на дивані з книжкою або, що частіше, перегляд якогось фільму з серії про живу й неживу природу чи інше пізнавальне видовище. Детективів не сприймала, бо не вірила авторам вигаданих історій, любовних пристрастей так само, адже вважала книжкові чи екранні пристрасті штучними. Часом відволікалася на історичну стрічку, але все одно робила вибір на користь документального чи науково-популярного.

Звісно, коли на таке знаходився час.

Чоловік спершу дивувався, проте швидко зрозумів. Сам не мав можливості розслаблятися інакше. Двох спільних поїздок за межі рідного, знайомого, звичного й затишного Києва цілком вистачило обом: Лора нудилася, муж тим переймався, замість перезавантаження виникала додаткова напруга. Як лишилася сама, тим паче не тягнуло нікуди. Зрештою Лора домовилася сама з собою: найкращий відпочинок – сон не менше восьми годин на добу. Жінка змушувала себе вести розмірений спосіб життя, намагаючись дотримуватися такого-сякого режиму. Робочий час Кочубей намагалася використовувати максимально ефективно, керуючись мудрими порадами й розставляючи справи, які треба зробити, від одного до десяти за шкалою пріоритетів.

Лишалося приборкати безсоння.

Зіткнувшись із цією проблемою потому, як здолала ту саму, Лора ретельно дослідила себе. Результат не забарився: засиналося значно легше, коли праця йшла добре. Не без проблем і труднощів, таке є в кожній роботі. Але якщо знала спосіб вирішення й мала цілком реальний, здійсненний, прийнятний для втілення план – просто крутилася хвилин сорок, зрештою поринаючи в сон, даючи собі змогу переспати проблему. Та траплялися інші ситуації, коли від Лори мало що залежало. Хоч кричи, хоч викликай кавалерію на підмогу, хоч бийся головою об стіну – все одно не могла зрушити з місця нічого. Лишалася в тій точці, до якої вдалося дійти.

Ось коли безсоння брало гору.

Снодійне в таких випадках приходило на допомогу. Проте тут на Лору чекала пастка й вона чудово розуміла, куди не варто ступати. Численні обстеження, пройдені під тиском Гайдука й за гроші банку, дали несподіваний, досить дивний результат. Лора не мала поняття про схильність свого організму швидко звикати до всього, що може зашкодити. Не лише спиртне чи снодійне – затягнути могло звичайне харчування. Адже, нервуючи, людина дуже часто заспокоює себе їжею, тож у її випадку є ризик переїдання, набирання зайвої ваги, далі – провокування похідних хвороб. У тому числі – цукрового діабету.

Лора дала собі слово до останнього не викликати сну штучно, хоча таблетки все одно тримала при собі – це давало певний заспокійливий ефект. Але зустріч із Яровим вибила зі звичної колії, хай би там як Кочубей не намагалася здаватися спокійною та впевненою.

Причина: її змусили лишитися, зрушити справу з першого разу