Читати книгу - "Боснійські драми, Слободан Шнайдер"

Так дивиться рефлектор, об’єктив камери або телескопа.

АЗРА (ляскає себе по чолі): Білі пігулки! Я впізнаю цей погляд!

ГАСАН: Сюди, дурнику! Сюди!

Нарешті на доріжці плацу з’являється Змія в камуфляжі. Його обличчя пофарбоване темними фарбами, він тягне військову сумку. Він робить дивні рухи, зрозумілі, напевно, лише представникам його роду. Час від часу урочистими жестами показує на сумку.

МАРТА: Що з ним зробили?

ГАСАН: Гей, ми тут.

МАРТА: Ми: твій батько і дві матері!

Змія вперше подивився в їхній бік.

АЗРА: Я — Азра!

МАРТА: Марта!

ГАСАН: А це неважливо. Підійди до нас ближче. Подивись! (Урочистим жестом показує йому на цивільний костюм) Клас! «Benetton»! Коштує всі гроші! Клянуся чим завгодно: кожна в тебе закохається!

Змія дивиться на них з недовірою і нерозумінням.

МАРТА: Він нас не впізнає.

АЗРА: Ще в нас вистрілить, чого доброго.

МАРТА: Може, він думає, що ми манекени для тренування?

АЗРА: Може, він бачить, що ми всі мертві?

ГАСАН: Тоді тим більше не стрілятиме в нас.

МАРТА: Це ще невідомо.

АЗРА: Азра. Твоя мати.

Змія вперше дивиться на неї дуже уважно.

МАРТА: Усе добре. Він нас упізнав.

ГАСАН: Я — твій батько. Більше у фігуративному сенсі, щоб ніхто не міг тобі сказати, що ти — байстрюк.

МАРТА: Я теж твоя мати, бо матір тепер так легко втратити, що непогано мати їх кілька!

АЗРА: Ти підеш з нами!

ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: 14949, візит завершено. Відвідувачі, залиште територію казарми.

АЗРА: А зараз переодягнись. Послухай матір. Кого ти ще маєш слухати? Оці не бажають тобі добра. Вони нікому не бажають добра. Добро тут — невідоме поняття. Ось одяг, який ми тобі принесли. Переодягнися, швидко і легко, як ви, змії, завжди це робите. Дай мені те, що на тобі. Я знаю, що маю зробити. Ти мусиш вірити своїм матерям!

ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: 14949, на рапорт до командира.

ГАСАН: Ти ж цього не зробиш? Тебе кинуть на голий бетон. Будеш їсти хліб і воду, срати у парашу.

АЗРА: А потім тобі дадуть білі пігулки.

МАРТА: Коли отямишся, вже нічого не тямитимеш.

ГАСАН: Вбиватимеш, а не знатимеш кого.

МАРТА: Різатимеш, а не знатимеш навіщо.

АЗРА: Тут я, твоя мати!

На верхній стіні з’являється ряд солдатів з важкими автоматами, в таких же камуфляжних уніформах, як Змія, з однаково помальованими обличчями. Змія дивиться то на них, то на трьох зіщулених людей біля огорожі.

АЗРА: Бачиш, якими їх створив їхній бог.

МАРТА: Поквапся. У нас немає часу.

ГАСАН: Роздягайся, ну ж бо.

АЗРА: Вони тебе покарають за непослух. Усе має свої межі.

МАРТА: Пустощі — це пустощі. Але ми зуміємо показати тобі, коли має початися виховання.

ГАСАН: Кажуть, що у мене важка рука!

АЗРА (кричить): Заклинаю тебе болем, в якому я тебе народила!

Змія з відсутнім поглядом, у трансі, починає знімати частини маскувальної уніформи.

МАРТА: Ну, слава Богу.

Азра заходить на територію казарми, збирає уніформу і вкидає її до Мартиної пічки. Витягає запальничку і запалює її.

АЗРА: Сину мій, прекрасний мій сину!

МАРТА: Який чудовий хлопець!

ГАСАН: Як з каменю вирізьблений.

Змія від радості розводить руки.

Звідкись прилітає один камінець. Ще один.

Стрільці на стіні клацаютьзатворами автоматів.

ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ (буденно, ніби йдеться про якесь тренування): Невідома особа увійшла на територію! Вартові, тривога!

Змія, голий до пояса, усміхається безтурботно і спокійно.

ГАСАН: Лягай, притиснись до землі!

МАРТА: Та, може, ці ненормальні не будуть...

Дощ каміння.

Ошелешений, Змія дивується цій події: чому його закидують камінням?

ГАСАН: Лягай, дурню!

АЗРА: Уб’ють нас усіх!

МАРТА: Хто це? Солдати?

ГАСАН: Солдати тут підтримують порядок.

АЗРА: Це народ.

Змія спокійно посміхається. Уніформа розгорілася, великий язик полум’я бухає з печі. У Змії з голови тече кров. Він повільно висуває чорний роздвоєний язик. Каміння перестає падати.

Нарешті Азра, Марта і Гасан ідуть до Змії. Гасан витягає з-за пазухи свою білу шмату, якою Азра витирає обличчя Змії і повертає її.

ГАСАН: Вона червона.

Азра обіймає і цілує Змію, який бере її в свої обійми. Автоматна черга зі стіни. Обоє падають.

ГАСАН: Червона.

Марта витягає ляльку, реалістичну копію маленької дитини, з військової сумки Змії і прилаштовує її собі на спину.

Гасан піднімається на дах, піднімає на щоглу криваву шмату і беззвучно кричить.

Марта деякий час стоїть у позиції «струнко».

Потім покриває Азру й Змію, що згорнулися клубочком на землі, крилом намету.

І в той час, як Гасан беззвучно відкриває і закриває рота, Марта, з дитиною на спині, йде у глибину сцени.

Де відкривається боснійський цвинтар з мусульманськими надгробками- нішанами, католицькими і православними хрестами.

Пси знавісніло гавкають.

Чи це, може, виє вовк?

Завершено у березні 1994 року у Загребі,

для «Landestheater» у Тюбінгені.

Примітка про змію

Мені здається, що зі змією (а тому й зі Змією, яка пишеться з великої літери, бо вона тут — людина), у західній традиції справи погані. Схід у цій справі обережніший, бо мудріший. Змія на Сході представляє нічний, інстинктивний бік людини, невіддільну частину її цілості. У двох сербських народних оповіданнях, як їх записав у ХІХ ст. Вук, йдеться про двох жінок, одна з яких навіть цариця, котрі народжують змій, обидві через нещасне прокляття, яке вони самі промовляють. Але в обох версіях змія вночі — гарний хлопець, і тільки вдень вона повертається у свою шкіру. Казки майже завжди мають щасливий кінець, який підтверджує перемогу бажання, отже, й інстинкту. «Шкіра Змії», однак, показує, що у Боснії, «в часи її Тридцятирічної війни», казки завершуються інакше, наскільки б вони не належали до нічного, інстинктивного боку людини. Письменник, отже, не вважає, що у Боснії вийшла з-під контролю ота інстинктивна сторона людини, і цим би жахи, вчинені там, були витлумачені, що там ішлося про якийсь бенкет «інстинктивної сфери». Навпаки, у Боснії інстинктивна основа повернута проти самих людей, тому як така вона швидше обмежена, аніж вивільнена. У Боснії показано, що ідеологія робить із людьми, уярмлюючи їхні інстинкти з метою руйнування. Принизити матрицю «ворожого племені» так, щоб страх і відчай, які за цим прийдуть, знищили будь-яку можливість подумати про повернення — це етнічна чистка у абсолютному сенсі. В якомусь сумному, найсумнішому сенсі тут досягнуто досконалості.

У «Шкірі Змії» інколи просвічує туга за матріархатом як чимось, що має прийти колись, після всього. Але тут ідеться не про владу жінок, а про спільноту, в якій взагалі немає устрою сили, отже про Материнський устрій, більше в