Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

 Я не втрималась, приречено розреготалася. Знала, що скаже щось подібне, буде вмовляти, але помилилась, Олег не вмовляв.

- І ти туди ж! Все вирішено, я потрібна зараз тут і виконаю свій обов’язок якісніше ніж будь-хто інший.

- Не маю сумнівів, серденько! – Олег загадково посміхнувся. – Завтра приїду, перев’язку зробиш? Не довіряю іншим.

- Звісно.

- Тоді ходімо.

 Підвівшись, він подав мені руку, допомагаючи встати, провів до пункту й поїхав, залишивши мене сповненою суцільних питань й загадкових думок.