Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

Думка про борг відьмака змусила застогнати. Заміж не хотілося навіть за принца. Ні за такого як цей, ні за іншого! Але перспектива до кінця віку бути коханкою Брієра підштовхувала до вибору вінчальної королівської сукні.

– Я не сумнівалася в його розсудливості. Тільки повний дурень буде чинити опір армії кістяних, – сказав Даніель подобою жіночого голосу.

Не минуло й двох діб, як притиснутий напором скелетів король пішов на їхні вимоги і оголосив відбір наречених. Сардинія присіла на край ліжка і порожнім поглядом втупилася у підлогу.

– А я ж теж стану скелетом, коли помру? Всі, хто продають душу, назавжди залишаються на службі в Підземного царства. А який я буду скелет: з ногами або хвостом русалки?

– Яким забажаєш, – я смикнула за золотисту пензлик біля ліжка, – у тебе ж акційна угода. Коли помреш, тобі в мішку повернуть додатковий комплект кінцівок. А ти вже за бажанням будеш збирати з них то ноги, то хвіст, – заспокоїла я русалку.

Чомусь моя відповідь її не втішила, вона схлипнула, не стримуючи сліз на моє ліжко.

Даніель обійняв бездушну за плечі і став погладжувати по голові, кидаючи в мене гнівні погляди.

– Сардіночка, не варто через це засмучуватися. Ти ноги отримала, зараз приймешь участь у відборі, станеш принцесою. А через пару десятків років, може, і скасують цю кісткову повинність бездушних. І помреш як все, і поховають тебе в труні і білих тапочках ... або в білому чохлі для плавця.

Після його втішних слів русалка заволала ще сильніше. Я вже хотіла гримнути, але в кімнаті з'явилася служниця з кавовим столиком, і, посоромившись сторонніх, Сардинія замовкла. Запах смажених зерен заповнив кімнату, мені захотілося нарешті встати з ліжка. Як же важко підніматися, коли на годиннику лише дванадцята година дня.

– А ми підемо сьогодні до палацу? – запитала русалка, беручи зі столика обпалюючу чашку.

Даніель відмовився від кави, розташувавшись за моїм туалетним столиком, нишпорив по скринькам і косметичці.

– Звичайно підемо, – сказав біс, припудрюючи свій носик. – Треба тебе познайомити з принцом. Мізріель теж не представлена ​​принцу?

– Ви теж будете приймати участь у відборі?

– Виключно заради того, щоб допомогти тобі, Сардіночка.

Повні щастя очі дивилися на мене з іншого кінця ліжка.

– Ви такі добрі до мене, Мізріель. Я навіть не знаю, як вам віддячити, – рудоволоса притулилася до мене.

– Ну, право, не варто, – зніяковіла я настільки щирому прояву почуттів, – йди краще до себе і вдягнись красиво, щоб закохати принца з першого погляду.

–Дійсно, – Сардинія піднялася і побігла геть з моєї кімнати.

Я ледь встигла з полегшенням зітхнути, що позбулася її настирливої компаниї, але тут же в дверному отворі з'явилася руда голова.

– Мізріель, а можна я візьму у вас плаття? На один разок. А то мої не годяться для підкорення принців.

– Можна, – простогнала я. Мало того, що мої наряди тягає брат, так тепер ще й ця.

Посміхнувшись, Сардинія зникла в коридорі.

– Ось даремно ти їй це дозволяєш. Спочатку плаття, а потім уведе у тебе принца з нашими мільйонами! – повчав мене брат.

– Даніель, – вимучені звернулася я до біса, оцінюючи його зовнішній вигляд, – поклади мої перлиннові сережки назад у скриньку.

– А що? Я нічого, просто приміряв, – він витягнув прикраси з вух і повернув їх на місце.

Від безсилля я зарилася головою в подушку і загарчав.

– Зрозумів-зрозумів. Вже йду! Збиратися до палацу.

Я перекинулася на спину і втупилася в різьблену вибілену стелю.

– Мізріель, який день мене мучить одне питання: а навіщо тобі русалка? Вона звичайно симпатична, але все ж таки? – зупинився в двері братик.

– Її душа у відьмака. Якщо раптом він загубить світоч душі, вона повернеться господині. Мені вигідно, щоб дівчина буде поруч з нами, – я дратувалася – як можна не розуміти елементарних речей?

– Я так і думав... Слухай, може, мені теж взяти участь у відборі? Я начебто нічого дамочка: більше де В’єр – більше шансів на перемогу.

У відповідь в нього полетіла подушка, але чорт встиг ухилитися. Ліниво потягнувшись, я піднялася з ліжка. Поки приймала ванну, чула, як покоївки разом з русалкою перебирають мій шафа в пошуках нарядів. Зробив пару глибоких вдихів, щоб сильно не нервувати, і вибралася з приємною піни. Навіть не варто сподіватися знайти в своїй шафі щось підходяще. Все ділове і максимально закрите присвоїв собі Даніель. Пару суконь ніжних тонів і красиво прикрашених мереживом і вишивкою потягла Сардинія. На мене дивилися робочі костюми в чорних з червоним тонах, і вечірнє вбрання з відкритим верхом і рясно всіяні коштовностями. Мабуть, Русалка посоромилася брати їх, хоча мені й самій іноді було ніяково таке носити.