Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 5. Друзі?

— Лорде регенте, будь ласка, приділіть мені трохи часу!

Іліяс навмисно дочекався, поки інші члени ради покинуть кімнату. Ульф здогадався, що розмову буде продовжено в більш вузькому колі, і затримався, даючи можливість жерцю висловити свої думки без зайвих свідків.

— Я Вас слухаю, — відповів він так, наче йому байдуже.

— Запевняю Вас, це не забере багато часу, — жрець підвівся і пройшовся по кімнаті, заклавши руки за спину. — Для початку, дозвольте Вас привітати. Це було зухвало, але впевнений, що малій раді піде на користь присутність імператриці. І, що найголовніше, я вбачаю у Ваших діях саме те, чого й слід було очікувати від регента: турботу про інтереси спадкоємця. І тому хочу Вас застерегти: не розпочинайте із занадто різких змін. Багато жителів імперії не готові до них, Ваші погляди й звички здаються знаті Золотих Земель дивними.

— Що саме Вас занепокоїло? — обличчя Ульфа було абсолютно непроникним: ані інтересу, ані гніву.

Худорлявий жрець ніяково знизав плечима і, наповнивши два келихи холодною водою, простягнув один регенту. Ульф кивнув із вдячністю, адже осінь у Дармсуді мало чим відрізнялася від спекотного літа півночі.

— Арселія. Я щиро поважаю її. Вона людина дуже великодушна, та й здібності її вражають, однак Зафір має рацію в дечому: жінок тут рідко допускають до влади. Згадайте хоча б сестру ясновельможного Сабіра — леді Мейрам. Вона — носій імператорської крові, довгий час прожила при дворі, непомітно впливаючи на політику держави. Зрештою, саме її зусилля забезпечили підтримку Вашим військам. Її гострий розум і хоробрість змусили мене та багатьох інших поглянути на конфлікт між імператором та герцогом Недоре трохи інакше.

— Сподіваюся, Ви не шкодуєте про зроблений вибір? — трохи примружився Ульф.

— Анітрохи, — твердо відповів Іліяс. — І мені шкода, що герцог загинув. Його слава була велика, а принесена жертва — неоціненна. Не впевнений, що я зміг би віддати власне життя, щоб врятувати сотні і тисячі людей, які вбачають у мені ворога. Але ми відволіклися. Так ось, навіть леді Мейрам не вдалося б отримати підтримку знатних домів, якби вона захотіла вийти з тіні і відкрито претендувати на владу.

— Звідки така впевненість?

— Я живу в Дармсуді майже все життя. Жінка тут може бути матір'ю, дружиною, дочкою. Але не володаркою. Арселії доведеться зіткнутися з протистоянням: явним і прихованим. Впевнені, що вона витримає?

Ульф відкинувся на спинку крісла і задумливо розглядав пишний сад за вікном.

— Наше з Вами завдання допомогти їй впоратися з усіма труднощами. Вона — ключ до серця імперії. Не до золота, слави чи магії ясновельможної сім'ї. А до того, щоб люди перестали бачити постійну загрозу в Аділі.

— Рід Фарріт зараз практично в немилості, тут Ви маєте рацію, — кивнув Іліяс. – Якби не Ви — хлопчика і його матір уже б настигла смерть. Та й якби дізналися люди про те, що Сабір загинув від руки сестри, а не герцога Недоре, становище ясновельможної сім'ї стало б ще хиткішим. До речі, як справи в леді Мейрам, коли ми побачимо її знову?

— Думаю, що скоро. Принаймні вона не повідомляла про те, що хоче покинути Золоті Землі назавжди.

— А її син? Адже він теж імператорської крові.

— Залишиться з нею, що б вона не вирішила, — твердо відповів Ульф. — Вона і так віддала цій країні більше, ніж можна було б просити: роки юності, всю свою магію, життя брата. Знаєте, я ж не довіряв їй майже до самого кінця, але тепер готовий визнати помилку.

— Тоді прошу Вас, будьте обачним. Мейрам — тверда і непохитна, кров роду сильна в ній, але і її ледь не зламало життя, сповнене ненависті та інтриг. Арселія вразлива більш, ніж Вам здається. Варто їй оступитися — і слава її згасне. Її можуть обмовити, підштовхнути до прірви, змусити припуститися помилки. Вона всього лише молода жінка, цим легко скористатися.

— Ви знаєте про щось напевно?

— Скоріше, просто припускаю. Ні Вам, ні мені не можна залишати її без захисту.

— Я запам'ятаю це, — Ульф піднявся. — Повірте, Ваші слова почуті.

— Анітрохи не сумніваюся, — злегка вклонився Іліяс.

Ульф пройшовся кімнатою, надовго завмерши перед високим вікном, наполовину прихованим шовковими завісами. Повітря вже прогрілося і легкий гарячий вітер здавався насмішкою, а не полегшенням.

— Коли вже ми зважилися говорити відверто, то я хочу знати Вашу думку про Зафіра вар Іяда, — Ульф трохи послабив шнурівку коміра і сів прямо на підвіконня. — Він поводиться  зухвало, мабуть, занадто різко, але при цьому не здається зовсім дурним і недалекоглядним. Єдине пояснення, яке спадає мені на думку: йому потрібно залишатися на виду, відволікаючи увагу від чогось більш важливого.

Іліяс опустився в крісло і сперся об важку різьблену стільницю.

— А моїй думці Ви довіритесь? — поцікавився жрець з неабиякою часткою іронії і, піймавши погляд зелених очей, додав: — Наївне запитання, відповідь на яке не має значення. Особисто я із Зафіром спільних справ не маю, сказати напевно мені складно, але... Не вірте його словам, довіряйте вчинкам. Пан вар Іяд відомий своєю любов'ю до тиші й роздумів, а не балачок. Корисна звичка, мабуть, саме вона дозволила його сім'ї благополучно пережити недавні події. Звісно, у Ваших руках тепер є різні засоби, а потрібну інформацію отримують не тільки в кімнатах ради, а й у менш приємних місцях... — він замовк, обірвавши фразу на середині.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍