Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

ГЛАВА 6. Жах

У самому серці міста, серед суєти та вогнів, знаходиться ресторан, який приваблює своєю розкішшю та елегантністю. Елітний ресторан відчинив свої двері, запрошуючи гостей до свого світу. Увійшовши всередину, відвідувачі опиняються у просторій залі, де кожен елемент інтер'єру продуманий до дрібниць, створюючи атмосферу, гідну своїх гостей.

Стеля височіє над головами гостей, прикрашена величними орнаментами та кришталевими люстрами, які, ніби зорі, осипають зал м'яким, теплим світлом. Світильники іскряться, відбиваючись у численних дзеркалах, надаючи простору ще більше світла.

Стіни ресторану покриті оксамитовими шпалерами глибоких, насичених відтінків — від благородного бордового до насиченого смарагдового, створюючи затишок і інтригу. Підлога ресторану вкрита мармуром, холодний блиск якого пом'якшується розкішними килимами із химерними східними візерунками. Великі вікна від підлоги до стелі обрамлені важкими шторами, які вдень відкриваються, впускаючи м'яке денне світло, а ввечері зачиняються, створюючи інтимну атмосферу.

Тут панує середовище витонченості й розкоші, де кожен куточок просякнутий запахами вишуканих страв і ароматами дорогих вин. Ресторан славиться не лише своєю кухнею, а й рівнем сервісу, доведеного до досконалості. На кухні, прихованій від очей відвідувачів, твориться магія.

Тут працює кухар, чиї кулінарні навички доведені до абсолютної майстерності. Високий худорлявий чоловік-кухар із кутовими рисами обличчя, тонкими пальцями і глибоко посадженими очима носить білий кухарський ковпак і чистий фартух, який здається ще більш просторим на його худорлявій фігурі. Його рухи точні та відточені роками практики, кожен жест — це результат бездоганної техніки та безмежної любові до своєї справи. Він не просто готує, він створює витвори мистецтва на тарілках.

У перервах між стравами кухар часто виходить на невелику терасу, де, спершись на стіну, викурює сигарету, насолоджуючись коротким моментом тиші. Кухар стоїть біля плити, його зосередженість помітна в кожному русі. Він ріже, перемішує, прикрашає, доводячи кожен елемент страви до ідеалу. Для нього немає дрібниць — кожен інгредієнт, кожне поєднання смаків має значення. У його руках прості продукти перетворюються на шедеври, що викликають захват і захоплення. Проте час від часу, у перервах між приготуванням, він підіймає очі й дивиться у зал.

Крізь вузьке віконце, що веде з кухні до головної зали ресторану, він спостерігає за відвідувачами. Він бачить, як вони заходять, як сідають за столики, як роблять замовлення і насолоджуються їжею. Цей момент спостереження став для нього невід'ємною частиною роботи, ритуалом, який кухар повторює з дня в день.

Його погляд, ніби проникаючий у глибину людських душ, ловить найдрібніші деталі: радість, здивування, задоволення і навіть рідкі моменти розчарування. Він бачить, як світяться очі молодят, що відзначають свій особливий вечір, як старий друг і подруга сміються над спільними спогадами, як ділові партнери обговорюють важливі питання за келихом вина. Кожен відвідувач для нього — це окрема історія, унікальна й неповторна, як смак.

Все змінюється, коли ресторан зачиняється і стихає денна суєта. З настанням ночі кухар знімає свій білий ковпак і фартух, і на його обличчя спускається тінь. Ввечері, коли останній гість йде, він повільно йде до виходу, його очі вже не виражають тієї турботи і уваги, що вдень. Вони стають холодними, бездушними. Ця людина, яка здавалася втіленням професіоналізму і мистецтва, виявляється створінням, чиї справжні наміри змушують здригатися від жаху. Його зовнішній вигляд вдень — це лише маска.

В тиші ночі він вирушає на пошуки. Цей жахливий голод, який не може вгамувати жодна страва, переслідує його щоночі. Він відчуває, як у його шлунку росте порожнеча, чорна діра, яка вимагає плоті. Звичайна їжа не здатна наситити його; він жадає людських страждань, болю і страху.

Кухар виходить з ресторану, прямує до найтемнішої частини міста. Там, де не горять вуличні ліхтарі й рідкісні перехожі рухаються з настороженістю, він ретельно вибирає свою жертву. Його очі блищать у темряві, коли він оцінює перехожих, наче хижак, що виглядає здобич. Він обирає тих, хто здається нікому не потрібним, тих, кого ніхто не буде згадувати. Коли кухар знаходить підходящу жертву, він нападає швидко і рішуче. У його руках жертви виявляються безпорадними. Однак голод завжди повертається, щойно настає новий день.

Він не вбиває своїх жертв на місці. Свою здобич він ретельно зв'язує та присипляє, потім обережно кладе у багажник свого автомобіля і вирушає до свого дому, який знаходиться на околиці міста. Його будинок, на вигляд нічим не примітний, всередині зберігає жахливу таємницю. Через гараж він проносить свої трофеї у підвал.

Цей підвал — таємне лігво, обладнане для задоволення його жахливих потреб. Тут усе приготовлено для його похмурого ритуалу: на стінах висять гострі ножі, хірургічні інструменти та різноманітні кулінарні пристосування. У центрі приміщення — великий металевий стіл, на якому він розправляється зі своїми жертвами. Поруч стоїть сталева бочка із соляною кислотою для знищення кісток та доказів.

Зазвичай кухар вбиває людину швидко і без зайвої жорстокості, вводячи "чарівну" ін'єкцію. Потім приступає до розділення тіла. Першим ділом кухар розрізає одяг жертви, акуратно знімаючи її, щоб не пошкодити шкіру. Його рухи точні та відточені, як і на кухні. Він розуміє, що кожна дія має бути вивірена до найменших деталей. Потім він приступає до анатомічного розрізу, починаючи з грудей і поступово просуваючись вниз. Його знання в області анатомії вражають, він знає, де знаходиться кожен орган, кожна артерія.

Коли всі внутрішні органи витягнуті та акуратно укладені в металеві контейнери, кухар приступає до розділення м'яса. Він ретельно відділяє м'ясо від кісток, намагаючись не пошкодити важливі м'язи та тканини. Кожен шматок м'яса він обробляє з тією ж увагою, що й дорогі відруби в ресторані. Він розуміє, що якість продукту — запорука успіху, навіть якщо цей продукт призначений для його темних потреб.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍