Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Морл дивився на кораблі, що горіли, та все сильніше стискав руку на рукояті свого чарівного меча. За весь бій він не діставав його з піхви жодного разу.
Кількість потоплених судів супротивника тішила молодого короля.
Пролунав наступний залп гармат і у бік ворожих кораблів полетіли ядра.
Все це тривало дуже довго. Але незважаючи на великі втрати, імперці не хотіли здаватися. Найближчими годинами мала вирішитися доля Тріщини.
– Вогонь!
Морл побачив, як у ворожий корабель полетіло гарматне ядро. Пролунав тріск, і корми пішли під воду.
* * *
Закутавшись у плащ, хлопець почав розтирати руки. Чим ближче вони підпливали до Лукулуса, тим холоднішало. Навіть хтось із команди помітив сніжинки, що пролітали над кораблем.
Молодий король бачив на горизонті, яскравий стовп, висотою до небес. Він розумів, що це і є Тріщина.
Незабаром серед команди промайнула перша хвиля занепокоєння. Нікому не хотілося наближатися до цього чудовиська близько.
З того часу, як вони встигли потопити всі кораблі імператора Гордія, і змусили його втекти, минуло два дні. Після цього загальна радість закінчилася.
Кораблі ще кілька днів пливли до вулканічного острова. Поки не натрапили на лід. Це було незвичайно, адже минулої зими навіть снігу не було. Як тільки з'явилася Тріщина зими не стало, а погода стала мінливою.
На вулканічний острів вони ступили п'ятого дня після своєї перемоги над імперським флотом. Острів виявився абсолютно порожнім від будь-якої рослинності та живності. На ньому навіть звичайнісінького бур'яну не росло, який уживався скрізь. А земля була така суха, ніби тут дощів рік не було. І сліду від холоду не лишилося, проте стало жарко.
Морл узяв найкращих воїнів і разом із ними зійшов на берег. Острів за своїми розмірами був великий і мав багато підземних печер.
- Потрібно розділитись та оглянути острів! Якщо хтось побачить посох Каноара, відразу ж доповісти мені! Але тільки не торкайтеся до нього самі! – наказав Морл.
Він же пішов разом із своїм охоронцем Сав'єром углиб острова. Морлу довелося прикрити обличчя шарфом, щоб пил не летів у рот. Під його ногами хруснула вже зовсім суха гілка. Молодий король озирнувся, щоб подивитися, де він залишив кораблі, і рушив далі.
Йому тут було не затишно. Але, незважаючи на страх та дискомфорт, він нізащо не відступив би від своєї мети. У даному випадку, це чарівний посох Каноара, за допомогою якого він міг би керувати прибульцями у часі. Одним своїм наказом він зменшив би армію імператора Гордія вдвічі. Також цей посох міг закрити Тріщину. Але цього Морлу було поки що не потрібно.
Ступаючи по позбавленій вологи землі, Морл оступився, і його нога провалилася в дірку, діаметром десять сантиметрів. Хлопець завмер, навіть переставши дихати. Він лише почув, як земля під ним тріскається.
- Сав’єр! - покликав Морл на допомогу, але той не встиг навіть зробити кроку, як земля обвалилася, і молодий король впав в яму.
Надсилаючи на адресу Творців прокляття, хлопець приземлився на щось тверде та прохолодне. Розплющивши очі, Морл закрутив головою. Він сидів у підземній печері, яких на цьому острові була сила-силенна. Молодий король почухав потилицю, потім підняв голову вгору, і побачив невеликий шматок неба.
- Савє’р! – щодуху закричав Морл.
- Ваша величність! Ви цілі? – почулося згори.
- А що зі мною може статися!? Сав'єр! Іди за допомогою! Я поки що огляну печеру!
Морл обережно підвівся на ноги, побоюючись, що він щось собі зламав. Але йому надзвичайно пощастило. Він відбувся синцями. Витягши з піхов меч, Морл пішов далі коридором, у пошуках посоху. Король припускав, що він може бути десь у цих печерах.
Морл пройшов кілька поворотів, Погода знову змінилася. Король відчув, як волосся у нього почало електризуватися. Побачивши на гладкій кам'яній відбиток світла, він зробив ще кілька кроків.
Але варто йому підійти до повороту, як йому явилося щось просто неймовірне. Посеред печери із землі пробивався яскравий стовп. З чого він складався Морл не зрозумів, але ясно одне, не зі світла. Було в ньому щось давнє, жахливе. Він знаходився практично біля підніжжя Тріщини.
Цей стовп, що розширювався нагору, як торнадо, вони бачили ще з кораблів. А зараз Морл дивився на нього зблизька.
Раптом йому здалося, що стовп збільшився у розмірі і почав здійматися вітер. Подумки вилаявшись, Морл повільно став відступати назад, а потім швидко кинувся геть. Їм опанувала паніка.
Подолавши ту відстань, яку він пройшов кілька хвилин тому, молодий король не помітив і звернув не туди. Тепер перед собою він побачив кам'яні сходи, що вели вгору. В надії, що це вихід на поверхню, Морл пішов ними.
Йому здалося, що він іде цілу вічність. Перед очима миготіли різнокольорові іскри. Йому здалося, ніби він почав спускатися, а потім знову сходи пішли вгору.
Нарешті, після довгого блукання, Морл увійшов до маленької обтесаної кам'яної печери. По її краях догори серпантином тяглися сходи.
Не зупиняючись, Морл рушив далі. Тут його просування справді стало повільним. Адже складно було йти розбитими сходами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.