Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

і безпеці. Наразі жодна країна не запропонувала адекватних відповідей на складні виклики епохи, передусім щодо змін, які відбуваються у міжнародному безпековому середовищі.

З метою посилення переговорних позицій Україні варто добиватися розширення Нормандського формату для більш активного залучення до процесу мирного врегулювання ще двох держав — підписантів Будапештського меморандуму — США і Великої Британії. Франція і РФ уже беруть участь у цьому форматі, хоча роль РФ як фактичного агресора підмінена у ньому імітативною роллю миротворця. Також доцільно ініціювати розгляд на міжнародному рівні питання щодо розробки механізму міжнародно-правових гарантій державного суверенітету і територіальної цілісності України.

Враховуючи незначний прогрес у виконанні Мінських домовленостей, Україні варто порушувати питання щодо їх уточнення і додаткового узгодження. При цьому Україні слід постійно боротися за те, щоб політичні питання не використовувалися як інструмент шантажу, а зброя — як політичний аргумент. Слід відмовитися від принципу синхронізації процесів політичного та військово-технічного й гуманітарного врегулювання. Натомість необхідно передбачити більш чіткий порядок і зв’язок між його окремими етапами та сферами.

Не лише Україна, а й Європа та світ загалом виявилися неготовими до дій РФ в інформаційному просторі. Це дозволило Росії (і частково дозволяє й донині) домінувати та нав’язувати світові свій порядок денний.

Європейський Союз та Північноатлантичний альянс здійснюють заходи із протидії російській деструктивній пропаганді передусім у двох напрямах — розвінчування неправдивих повідомлень та розбудова системи стратегічних комунікацій (як національних, так і міждержавних).

З цією метою ЄС у вересні 2015 р. запустив роботу East StratCom Task Force — оперативної робочої групи зі стратегічних комунікацій Європейського Союзу. Запущено російськомовний сайт Служби зовнішніх зв’язків Європейського Союзу, Єврокомісія ухвалила «Спільні принципи протидії гібридним загрозам — відповідь Європейського Союзу», прийнято резолюцію Європарламенту «Стратегічні комунікації ЄС як протидія пропаганді проти третіх сторін».

У межах НАТО створено Центр передового досвіду з питань стратегічних комунікацій, а проблематика протидії російській деструктивній пропаганді постійно залишається на порядку денному Альянсу. Певних важливих зусиль вжито і на національному рівні в США, Великій Британії, Фінляндії та Чехії. Створювані системи іномовлення, розвиток механізмів публічної дипломатії, становлення загальнодержавної системи стратегічних комунікацій мають стати важливим інструментом консолідації зусиль як держави, так і громадянського суспільства у процесі відбиття інформаційної агресії.

Ще одним виміром гібридної війни є пошкодження та перешкоджання відновленню функціонування критичної інфраструктури, у т. ч. з використанням методів диверсійної роботи, кримінального поводження, провокаційних інформаційних впливів тощо.

Досвід України щодо забезпечення захисту критичної інфраструктури свідчить, що зловмисні дії проти інфраструктури можуть бути стратегією нав’язування своїх інтересів, державою-агресором.

В умовах збройного етапу гібридної війни проблема руйнування інфраструктури набуває ще більшої гостроти. Затримка з її відновленням фактично відкриває шлях до скорочення тривалості життя населення на території руйнувань та створення еміграційного потоку.

Така ситуація зі всією гостротою ставить перед світовою спільнотою питання щодо формування міжнародного права у сфері захисту критичної інфраструктури та створення системи покарання тих, хто цілеспрямовано руйнує інфраструктуру життєдіяльності людини.

Спираючись на досвід України, можна виокремити особливості, притаманні сучасній гібридній війні, як-от:

— відсутність чітко визначених у часі меж, оскільки гібридна війна завжди має статус неоголошеної, тому момент її початку неможливо зафіксувати у часі, як і визначити кінцевий термін завершення;

— справжні цілі гібридної війни є нечіткими і не до кінця зрозумілими;

— гібридна агресія має багато операційних полів, дії на яких ведуться одночасно, непослідовно, асиметрично;

— кількість та вартість втрат, понесених усіма акторами, важко обраховується як внаслідок відсутності релевантних статистичних даних, так і через неможливість чіткого розмежування прямих і непрямих втрат;

— у структурі людських втрат, на відміну від традиційної війни, вагомою є частка цивільного населення, яке постраждало як від бойових дій, так і внаслідок різкого погіршення соціально-економічної, екологічної, епідеміологічної ситуації загалом;

— гібридна війна зумовлює внутрішньодержавні переміщення населення, масштаб яких є катастрофічним.

Сьогодні Україна є центром світової гібридної битви, виграти яку не можна. Світова гібридна війна ведеться у межах єдиного глобалізованого простору на фронтах, утворених лініями розподілу між зонами стабільності і безпеки, де панує закон і міжнародне право, та сферою невизначеності і політичного хаосу, де панує право сильного. Тому кожна країна, яка є активним чи пасивним актором світової гібридної війни, має визначити для себе спосіб існування в таких умовах (виживання, пристосування, трансформація і розвиток) та створити відповідну сукупність стратегій функціонування.

Слід констатувати, що головним наслідком трирічної боротьби з російською гібридною агресією стало те, що Україна довела свою цілковиту спроможність як держави, здатної захистити суверенітет і політичну суб’єктність. Політична мета нашого гібридного противника не досягнута і не буде досягнута. Але боротьба триває.

Сьогодні до державних доктринальних документів в Україні доцільно ввести поняття гібридного конфлікту, гібридної агресії та гібридних загроз. Водночас, держава як безпосередній об’єкт гібридної агресії  — має забезпечити створення національної стратегії гібридної протидії з опорою на власні ресурси в усьому їх обсязі та з усіма складниками — військовими, людськими, економічними, політичними, дипломатичними, психологічними, гуманітарними, інформаційними.

Примітки

[1] Йдеться про Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 р., якою підтверджено суверенітет та територіальну цілісність у міжнародно визначених кордонах, невизнання законності будь-якої зміни статусу АР Крим та м. Севастополь на основі результатів загальнокримського референдуму 16 березня 2014 р., який не має законної сили.

[2] Одним із прикладів такої поведінки є позиція Німеччини. У 2005 р. канцлер Німеччини Г. Шредер підписав угоду про будівництво газопроводу по дну Балтійського моря («Північний потік — 1»), незважаючи на протести цілого ряду країн Центральної та Східної Європи, а також країн Балтії. У 2015 р. канцлер А. Меркель підтримала проект газопроводу «Північний потік — 2», незважаючи на застереження інших країн ЄС та посилаючись на те, що це комерційний проект і в ньому беруть участь приватні інвестори. У 2016 р., посилаючись на ініціативу німецького регулятора, Єврокомісія дозволила Газпрому використовувати газогін OPAL майже монопольно, фактично завершивши російський задум щодо обходу України за північним маршрутом.

[3] Швидкість зміни російської риторики стосовно Анкари (у випадку з російським винищувачем у небі Туреччини) або інформаційна атака щодо здатності німецької влади контролювати міграційні процеси (у випадку вигаданого викрадення та насильства над російськомовною дівчинкою Лізою) демонструють ефективність контролю та можливості пропагандистської машини Росії. А випадки кібератак проти німецького Бундестагу та польського уряду нічим не відрізняються від кібератак проти українських енергетичних компаній. Див детальніше: За кибератаками в Польше и ФРГ стоят связанные с РФ хакеры [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://dw.com/p/1FnDK

[4] Щорічне Послання Президента до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році» [Електронний