Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

тільки він міг, чорт забирай, так ускочити? Він же не злочинець! Він тільки й зробив, що заплатив гроші повіям! А та шістнадцятирічна погань навіть не вдавала, ніби він їй подобається. Вона дивилася на нього з огидою.

Бісова шльондра! Якби тільки вона не була такою молоденькою! Було б їй хоча б двадцять, усе мало б не такий уже й кепський вигляд. Засоби масової інформації знищать його, тільки щось подібне спливе на поверхню. Блумквіст теж дивиться на нього з огидою і навіть не намагається цього приховати.

Залаченко.

Звичайний сутенер. Яка іронія! Потрахався з його шльондрами! Але Залаченко був досить розумний, щоб триматися в тіні.

Б’юрман і Саландер.

І Блумквіст.

Потрібно знайти якийсь вихід.

Після декількох годин роздумувань він пішов до свого кабінету і дістав папірець з телефонним номером, який недавно переписав у себе на роботі. Від Блумквіста він приховав не тільки це. Він чудово знав, де Залаченко, проте не зустрічався з ним ось уже дванадцять років. І вважав би за краще ніколи більше не зустрічатися.

Але Залаченко хитрий, як біс. Він зрозуміє, в чому проблема. Він міг би сховатися так, щоб його ніколи не знайшли.

Виїхати за кордон і вийти на пенсію. Справжньою катастрофою стане, якщо його дійсно заарештують — тоді він утратить усе на світі.

Після довгих роздумів він зняв слухавку і набрав номер.

— Привіт. Це Свен Янссон, — сказав він.

Цим вигаданим ім’ям він не користувався вже дуже давно, але Залаченко відразу ж пригадав, хто він такий.

Розділ 28

Середа, 6 квітня — четвер, 7 квітня

Бубланськи зустрівся з Сонею Мудіґ о восьмій вечора за філіжанкою кави з бутербродом на Васаґатан біля «Вейна». Ніколи ще вона не бачила свого шефа таким похмурим. Він розповів їй усе, що сталося за цей день. Вона довго мовчала, нарешті простягнула свою руку, поклавши її на руку інспектора. Вона ніколи ще не торкалася його, і цей дотик був суто товариським жестом. Він нерадісно осміхнувся і теж по-дружньому погладив її по руці.

— Напевно, час мені на пенсію.

Вона співчутливо посміхнулася.

— Це розслідування зовсім розвалюється, — вів далі Бубланськи. — Я доповів Екстрьому про все, що сьогодні сталося, а він дав мені інструкцію — діяти на свій розсуд. У нього не залишилося ніяких сил.

— Не хочу говорити погано про начальство, але, як на мене, ми й без Екстрьома чудово впораємося!

Бубланськи кивнув.

— Офіційно ти знову член слідчої групи. Гадаю, він навіть не вибачиться перед тобою.

Вона знизала плечима.

— Зараз у мене взагалі таке враження, що вся група складається з нас двох, — сказав Бубланськи. — Фасте як помчав сьогодні зранку, так і досі його мобільник мовчить. Якщо він не з’явиться завтра, доведеться мені його оголошувати в розшук.

— Навіть краще, якщо Фасте триматиметься подалі від слідства. А як там Ніклас Ерікссон?

— Та ніяк. Я хотів затримати його і пред’явити йому звинувачення, але Екстрьом не наважився. Ми видворили його геть, а я з’їздив до Драґана Арманського і мав з ним серйозну розмову. Ми припинили співпрацю з «Мілтон сек’юриті», і, на жаль, через це довелося розлучитися і з Сонні Боманом. Шкода! Він був хорошим поліцейським.

— Як до цього поставився Арманський?

— Він був просто вбитий. Найцікавіше…

— Що?

— Арманський сказав, що Ерікссон ніколи не подобався Лісбет Саландер. Він пригадав, як кілька років тому вона йому сказала, що його слід було б вигнати з роботи, бо він погань, але не пояснила чому. Зрозуміло, Арманський її не послухав.

— Гаразд.

— Курт усе ще в Сьодертельє. Зараз вони збираються провести обшук у будинку Карла Маґнуса Лундіна. Єркер цілком зайнятий у Нюкварні — збирає по шматочках старого Бродягу, тобто бідолаху Кенета Густафссона. Я вже збирався йти сюди, коли він подзвонив і сказав, що є ще й друга могила, а в ній, судячи з одягу, жінка. Вона, очевидно, пролежала там досить довго.

— Це вже схоже на справжнє лісове кладовище. Знаєш, Яне, схоже, що це ще більш заплутана історія, ніж ми спершу гадали. Мені здається, що у вбивстві біля Нюкварна ми тепер не підозрюємо Лісбет Саландер.

Бубланськи усміхнувся. Вперше за останній час.

— Звісно! З цього списку її треба викреслити. Але вона точно була озброєна, і вона стріляла в Лундіна.

— Хочу зауважити, що вона вистрелила йому в ногу, а не в голову. У випадку Маґґе Лундіна це, можливо, і не має істотної різниці, але ми почали з того, що вбивця, який діяв в Енскеді, чудово стріляє.

— Соню, тут така плутанина, що відразу й не добереш. Маґґе Лундін і Сонні Ніємінен — два здоровенні амбали, на їхньому рахунку безліч злочинів. Лундін, правда, погладшав і зараз не в найкращій формі, але він небезпечний. Та й Ніємінен теж нівроку, крутий мужик, його бояться міцні хлопці. Як таке тендітне дівча, як Саландер, змогло з ними впоратися — я не можу зрозуміти! Лундін не на жарт побитий.

— Гмм.

— Я не кажу, що він не заслужив, щоб йому натовкли пику. Я просто не розумію, як це могло статися.

— Треба буде запитати в неї, коли ми її знайдемо. Адже документально підтверджено, що вона схильна до насильства.

— Я не можу уявити собі, що сталося там, біля літнього будиночка. Поглянь: ми маємо двох хлопців, з якими навіть Курт Свенссон не наважився б зійтися віч-на-віч. А Курт Свенссон, між іншим, це вам не плюшевий ведмедик.

— Питання в тому, чи була у неї причина для бійки з Лундіном і Нієміненом.

— Але ж тут дівча, в безлюдному місці, одне проти двох психопатів і кретинів. Знаєш, я дуже легко можу уявити собі таку причину, — сказав Бубланськи.

— Можливо, їй хтось допомагав? Припустимо, вона була там не сама?

— Наші криміналісти не виявили жодних слідів присутності інших людей. Саландер побувала в будинку, там вилучили чашку з її відбитками, А ще маємо сімдесятидворічну Ганну Вікторію Ханссон, яка добровільно виконує обов’язки сторожа і помічає всіх, хто там з’являється. Вона присягається, що бачила тільки Саландер і цих двох панів із Свавельшьо.

— Як Саландер потрапила в дім?

— Відімкнула двері ключем. Гадаю, що вона знайшла його в квартирі Б’юрмана. Пам’ятаєш…

— …перерізану стрічку на запечатаних дверях. Пам’ятаю. Наша дівчинка добре попрацювала.

Кілька секунд Соня Мудіґ стукотіла пальцями по столу, потім звернулася до іншої теми:

— У нас точно встановлено, що Лундін причетний до викрадення Міріам Ву?

Бубланськи кивнув:

— Ми дали Паоло Роберто папку з портретами трьох дюжин байкерів. Він безпомильно вказав на Маґґе. Каже, що саме