Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Глава 25

Глава 25

Настя майже не пам'ятала, як доїхала додому. Вогні нічного міста проносилися повз неї так само, як і фари зустрічних автомобілів. Сльози застилали очі, а серце боліло так, немов у нього випустили кулю, а час уповільнився. І тепер шматочок металу, призначений для того, щоб вбити її, повільно розсікає шкіру, пронизує ребра і впивається в серце, щоб зупинити його раз і назавжди. Їй доведеться звикнути до цього бою. Зростися і ще дуже довгий час мучитися в агонії, звинувачуючи себе в тому, що заподіяла стільки страждань Стасу. І в підсумку втратила його.

Він не любить ... Перевернув сторінку і готовий йти далі. А вона? Вона марить бажанням вирвати той десяток сторінок з книги свого життя, в якій вони були щасливі, і перечитувати їх знову і знову, поки не настане заповітний The End.

Зупинила машину біля будинку і не відчуваючи вогкого вітру увійшла всередину. Зняла плащ і кинула на тумбочку поруч з сумкою. В їдальні горіло світло, і Настя попрямувала туди. Напевно, Аліна забула вимкнути. Відсунула стілець і сіла за стіл, опустивши голову на руки. Не відчувала більше нічого. Навіть серце боліти перестало. Воно ніби зупинилося. Насті в той момент здалося, що її просто не стало. Померла тепер не частина її душі, а вона цілком. Стас витягнув з неї все життя, не отримуючи опору. Хай забирає. Вона б віддала йому ще десяток, якби була можливість. За те, що змусила його пережити. Через що пройти. Він просто зобов'язаний бути щасливий і зовсім правильно, що розлюбив її. Вона б не змогла зробити його щасливим. А він на це заслуговує як ніхто.

У холі раптом пролунали кроки. Настя підняла голову, як раз коли на порозі кухні з'явився Віктор. Кулаки стиснуті, губи в тонку лінію розтягнуті. Настя підвелася. Вона думала, чоловік тільки завтра прилетить.

- Ти з ним була? - підійшов впритул. У ніс вдарив різкий запах віскі. - Я питаю, ти була з ним? - очі темні, як грозове небо, а на дні зіниць чорна лють.

- Так, - відповіла чесно. За що тут же отримала хльосткого ляпаса. Віктор вдарив її так, що голова сіпнулася в сторону, а шкіру запекло. Губа лопнула, залишаючи в роті металевий присмак крові. Настя очі прикрила, а потім випрямилася і знову на чоловіка погляд підняла. - Легше стало?

- Повія! - виплюнув Свіридов і схопив її за горло, міцно стискаючи сильними пальцями. - Яка ж ти погань, Настю!

Настя схопилася пальцями за його зап'ясті, відчуваючи, як починає задихатися. Перед очима чорні точки затанцювали, коли чоловік штовхнув її до стіни, боляче б'ючи головою, і розтиснув пальці.

- Що? Що в цьому Багірові такого, чого немає в мені, і ти продовжуєш розсовувати перед ним ноги, га?

- Все! - тихо відповіла, розтираючи шию, на якій точно залишаться синці. Кров шуміла в вухах, але вона розуміла, що більше не може його боятися. Сил на це просто не залишилося.

- Кохаєш його? - прогарчав чоловік, стискаючи і розтискаючи кулаки, немов готуючись знову нанести удар.

- Так.

- Так ось проковтни цю любов і забудь про неї, тому що ти з ним ніколи не будеш. Я цього не дозволю, зрозуміла мене?

- Що ти зробиш? - набралася сміливості Настя. - Знову почнеш фірмою загрожувати? Ти для цього викупив акції? Щоб мене на прив'язі тримати?

- І для цього теж! Настю, я попереджаю востаннє! Якщо ти не припиниш трахатися з Багіровим, я компанію твого батька в порошок зітру. Распродам по частинах так, що не збере потім. Зрозуміла мене?

- Ти не посмієш.

- А ти перевір. Ризикни та дізнаєшся. Я ж хорошим був весь цей час, кохана. Але і моє терпіння має властивість закінчуватися.

- Хорошим? - одернула чоловіка. - Це коли? Коли ґвалтував мене? Або коли на ланцюг саджав? Навіщо я тобі, поясни мені, Вітю! У нас же не сім'я, а посміховисько. Ми навіть сексом без вібратора позайматися не можемо, тому що я не хочу тебе!

У Віктора по щоці нервове тремтіння пробігло.

- Не хочеш? - проскрипів крізь зуби.

- Ні. Невже ти не помічаєш?

- Зараз захочеш!

Свіридовим опанував тягучий гнів. Він раптом грубо схопив Настю за волосся і до столу штовхнув. Задер плаття ззаду і, придавивши обличчям до стільниці, зібрався розстебнути штани, коли до затуманеної свідомості дійшло, що вона сміється. Істерично. Ненормально.

- А ти тільки так можеш, так? Або дружину тільки силою трахають? По іншому ніяк?

Віктор завмер, а потім раптово випустив її і відійшов на крок. Важко дихає, руки тремтять від напруги. Настя випрямилася, поправила сукню і обпалила його зневажливим поглядом.

- Відпусти мене, Вітю. Не мучай. Ні мене. Ні себе.

- Ні. Ти моя дружина.

- Знайдеш іншу. Ту, яка тебе любити буде. Яку не потрібно буде силою брати. Відпусти, будь ласка. З нас не вийде нормальної сім'ї.

Але у Віктора, здається, були свої уявлення про сім'ю. Чоловік схопив Настю за зап'ястя і міцно стиснув. Він був на грані. Ще трохи і зірветься з котушок. Чорта з два він відпустить її.

- Ти моя дружина. І якщо буде потрібно, я зроблю все, щоб так і залишалося. А я багато на що здатний. Повір, - пригрозив, до болю стискаючи шкіру.

Настя готова була завити від розпачу. Поранений птах, посаджений до клітки, відчуває себе, напевно, так само.

- На що? На що ти здатний? Вб'єш мене? Так давай, бо я не хочу з тобою жити. Не можу, чуєш?

- Захочеш. Або доведеться обирати.

- Між чим?

- Між свободою та Алексією, - знайшов найслабше місце і вдарив прямо в нього. Настя шоковано втупилася в чоловіка і відсахнулася. Уздовж хребта крижані нитки потягнулися.

- Про що ти говориш?

- Якщо ти думаєш, що при розлученні я віддам тобі Алексію, то дуже помиляєшся. Подумай гарненько, кому суд залишить дитину. Успішному продюсеру або повії - матусі без копійки за душею? А то, що ви залишитеся ні з чим, можеш навіть не сумніватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍