Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Головне, щоб вони були хорошими, – усміхнулася я.

– Вас хоч викладати залишили? – поцікавився Гера.

– Звісно. Викладацька діяльність на моїй недбалості у дисципліні академії ніяк не позначилася.

– І в чому ж була ця недбалість? – здивовано заломив брову Альг.

– Твоя зведена сестра. Я винен. Мав тримати її під особливим наглядом. Та й з адептом Диким могло все плачевно закінчитися. Хвала Аргіні, він залишився живий.

– Тільки онімів, – я з жалем розвела руками.

– На все воля богів, Руто, – задумливо відповів колишній ректор.

– Від долі рогожкою не накриєшся, – підтвердила я словами Горпини. Горпина! – Геро, ми їдемо? Вибачте, професоре, але на нас чекають.

– Всього найкращого, адепти. І в почай не спізнюйтеся на збори академії.

– Так то воно так, але є бажання зовсім туди не приходити, – зізнався Герман і звернувся до нас: – Може завітаємо в їдальню, а потім полетимо?

– Перекусимо дорогою, нас батя, напевно, зачекався.

– Він із нами летить?

– Ні, біля входу чекає. Хоче дещо передати у Курчаве.

– Гаразд. А що в тебе є? – Герман заглянув у мою розкриту сумку, з якої я діставала їжу тітки Палажки. У мішечку виявилося в’ялене м’ясо, сир, хліб і мої улюблені пізні огірочки, що росли в тітчиній теплиці. Хто б що не говорив, а найсмачніші – пізні осінні огірки. Солодкі, хрусткі, смачні.

– На всіх їжі не вистачить, – підсумував Альг, роздивляючись добро.

– На двох вистачить, – закрила сумку я. Знаю я ці розмови. Тільки-но відчують щось смачненьке, одразу ж норовлять більшу частину поцупити.

– Ми всі летимо з вами, – покосився на мою сумку Альгін.

– Що ви там забули? – я поклала на сумку обидві руки. Давай, спробуй забрати. – Горпина чекає тільки нас із Германом.

– А якщо Треклятий знову нападе на диліжанс?

Боги, про це я і не подумала.

– Вася теж із нами летить?

– А що йому тут робити? Приватну практику не відкриє, з роботи звільнили, – Герман теж поглядав на мою сумку.

– Я розділю на всіх, – погладила я кишеню.

– Руточко, я, звісно, перепрошую, а я? А мені? – почувся голос Шафрана.

– І ти, куди ж я без тебе? І тобі знайду смачненького.

– Туру-ту-ту! – щитник зробив коло пошани над нашими головами.

– А в гуртожитку ніякої їжі не залишилося? – жалібно подивився на мене Альгін.

Я закотила очі.

– Ні, Альг. На один зуб вистачить, а в Курчавому зайдемо до батьківської корчми. Там Петруня нагодує.

Отже, наша компанія знову в зборі, тільки тепер до нас Ойхільд із Васею приєднаються.

– До речі, Василь вже квитки взяв, – похвалився Альгін.

– Так відсьогодні їх продають начебто за паспортами?

– Його звільнили вчора ввечері, а для всіх – він ще агент таємного розшуку. Думаєш, у нього зв’язків немає? – підморгнув Герман.

– Добре, що взяв, так нам дістанеться диліжанс повністю. А назад? – занепокоїлася я.

– І назад теж. Сьогодні до Курчавого і з Курчавого полетять два грифон-диліжанси. Один дали додатково.

Біля воріт стояв візок, у якому сиділа вся наша компанія, крім сищика. Найщасливішим був Лікраніель. Ойхільд, однією рукою обіймаючи Кхибру, з пустотливими бісиками в очах, спостерігав за ним. От-от зірветься ненависне Ліку слово «ельфеня». До воза поспішав Рані.

– Руто! – він привітно махнув рукою.

– Я зараз.

Ми відійшли зі Скріраніелем убік.

– Ти як? – я роздивлялася втомлене обличчя ельфа. Таким я його ще ніколи не бачила. Немов із нього взяли й витягли сонячне світло. – Рані?

– Я працював. Після всього, що сталося вдома, я повністю поринув у роботу.

Він повісив полог німоти.

– Лікраніель мені все розповів. Ви вирушаєте у небезпечну подорож.

– Але ми туди й назад, – запевнила я ельфа.

– Усе одно, будьте пильними. Шафране! Я знаю, що ти тут.

– Ех, – зітхнув фамільяр і виповз з-під каптура плаща.

– Тримай свій язик у лещатах. Хоч трохи думай про безпеку хазяйки.

– Гаразд, – знову зітхнув клоп.

– Так? – пильний погляд Рані пронизав мене наскрізь.

– Так, – прошепотіла я.

Ельф рвучко обійняв мене і пригорнув до себе. Від нього пахло жасмином і горіхом. Я чула, як тривожно б’ється його серце. Рані потягнув за волосся, і я трохи послабила його обійми, витягуючи косу і поправляючи медальйон.

– Бережи себе, Руто. Даремно не ризикуй, чуєш? Я обіцяв твоїй бабусі, що буду тебе берегти. Якщо Рокнесгер буде завгодно, я стану твоєю тінню.