Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

Швейк підійшов до свого вагона. Дорогою він згадав, що в Карліні в казармах теж був один лейтенант Худавий. Той коли розлютиться, висловлювався трохи інакше: «Хлопці, скільки б разів ви мене не зустрічали, пам’ятайте, що я супроти вас — свиня, і свинею залишуся доти, доки ви будете в моїй роті!»

Коли Швейк проходив повз штабний вагон, його покликав надпоручник Лукаш і наказав передати Балоунові, аби той поспішив з кавою, а молочні консерви знову гарненько заткнув, щоб вони не зіпсувалися. Балоун саме варив на маленькій спиртівці у вагоні рахункового фельдфебеля Ванєка каву для надпоручника Лукаша. Швейк, зайшовши виконати доручення надпоручника, побачив, що під час його відсутності увесь вагон почав пити каву.

Кавові й молочні консерви надпоручника Лукаша були вже напівпорожні, а Балоун, сьорбаючи каву просто з казанка, порпався ложечкою в молочних консервах, щоб присмачити собі каву.

Кухар-окультист Юрайда і фельдфебель-рахівник Ванєк запевняли один одного, що вони все повернуть пану надпоручникові Лукашу, щойно надійдуть кава та згущене молоко.

Швейкові теж запропонували каву, але він відмовився і сказав Балоунові:

— Якраз прийшов наказ із штабу армії, що кожен денщик, який зловживає довір’ям свого офіцера і розтринькує його згущене молоко і каву, мусить бути негайно, за 24 години, повішений. Це маю передати тобі від пана обер-лейтенанта. Він звелів, щоб ти в цю ж мить з’явився до нього з кавою.

Наляканий Балоун вирвав з рук телеграфіста Ходоунського каву, яку щойно йому налив, і поставив її гріти, потім додав до неї консервованого молока і почухрав з усім цим до штабного вагона.

Вирячивши очі, він подав надпоручнику Лукашеві каву, і тут йому спало на думку, що надпоручник по його очах уже, напевно, прочитав, як він господарював з консервами.

— Я спізнився, — затинаючись, промовив Балоун, — бо ніяк не міг їх відкрити.

— А може, ти розлив консервоване молоко? — спитав надпоручник Лукаш, куштуючи каву. — А може, ти жер його ложкою, як юшку? Ти знаєш, що на тебе чекає?

Балоун зітхнув і забідкався:

— У мене троє дітей, голошу слухняно, пане обер-лейтенанте.

— Дивися, Балоуне, ще раз тебе застерігаю, погубить тебе ота твоя ненажерливість. Швейк тобі нічого не казав?

— Мене можуть повісити за двадцять чотири години, — сумно відповів Балоун, трясучись усім тілом.

— Та не тремти, ти, дурню, — усміхаючись, сказав надпоручник Лукаш. — Краще виправся. Не будь такий ненажера і скажи Швейкові, щоб він пошукав на вокзалі або де-небудь поблизу щось смачненьке на обід. Дай йому цю десятку. Тебе не пошлю, бо ходитимеш, аж поки свій кендюх не напхаєш. Ти ще не зжер моїх сардинок? Кажеш, ні? Ану, принеси їх і покажи мені.

Балоун передав Швейкові, що пан обер-лейтенант посилає йому десятку, аби він, Швейк, пошукав щось смачненьке на вокзалі, і, зітхаючи, витяг з надпоручникової валізи коробочку сардинок, яку й поніс, вкрай засмучений, для огляду Лукашеві.

Він, бідака, так тішився, що надпоручник Лукаш, можливо, вже й забув про ці сардинки, а тепер усьому кінець. Надпоручник залишить їх у себе в вагоні, і він, Балоун, безповоротно їх утратить. Балоун почувався так, наче його обікрали.

— Осьо, голошу слухняно, пане обер-лейтенант, ваші сардинки, — сказав він з гіркотою, віддаючи коробку власникові. — Відкрити їх?

— Гаразд, Балоуне, не треба відкривати, віднеси на місце. Я хотів лише переконатися, чи не заглядав ти в коробку? Мені здалося, коли ти приніс каву, що в тебе масний рот, начебто від олії. Швейк уже пішов?

— Голошу слухняно, пане обер-лейтенант, він уже пішов, — радісно доповів Балоун. — Швейк сказав, що пан обер-лейтенант будуть задоволені і що панові обер-лейтенанту усі будуть заздрити. Він пішов кудись з вокзалу, мовляв, знає тут одне місце аж ген за Ракошпалотою[457]. Якщо, не дай Боже, поїзд від’їде без нього, він примажеться до автоколони і дожене нас на автомобілі. Нам нема чого за нього хвилюватися, він, мовляв, знає свій обов’язок і в разі потреби навіть готовий найняти власним коштом візника і їхати слідом за ешелоном аж до самої Галичини. Він не заперечуватиме, коли пізніше в нього вирахують за все це із зарплатні. Хай тільки пан обер-лейтенант за нього не переживає.

— Іди геть! — сумно промовив надпоручник Лукаш.

З комендатури повідомили, що ешелон рушить аж пополудні о другій годині у напрямку Ґедельйо — Асод і що офіцери на вокзалах діставатимуть по дві літри червбного вина та по фляжці коньяку. Говорили, буцімто знайдено якусь загублену посилку для Червоного Хреста. Але як би там не було, дарунок звалився наче з неба, і в штабному вагоні повеселішало. Коньяк мав «три зірочки», а вино — марки «Ґумпольдскірхен»[458].

Лише надпоручник Лукаш був не в гуморі. Вже минула година, а Швейк як у воду впав. Потім минуло ще півгодини, і ось із канцелярії вокзальної комендатури вийшла дивна процесія, яка прямувала до штабного вагона.

Попереду виступав Швейк, достойно і урочисто, як перші християни-мученики, коли їх вели на арену. По обидва боки йшли мадярські гонведи з примкнутими багнетами. На лівому фланзі — унтер-офіцер з вокзальної комендатури, а за ними якась жінка в червоній рясній спідниці і дядько з підбитим оком у високих чоботях, в округлому капелюшку. Він ніс живу переполохану курку, яка несамовито кудкудакала.

Усе це поперлося до штабного вагона, але унтер-офіцер по-мадярськи гаркнув на дядька з куркою і на його жінку, щоб вони залишилися внизу.

Побачивши надпоручника Лукаша, Швейк почав багатозначно підморгувати йому.

Унтер-офіцер хотів говорити з командиром 11-ої маршової роти. Надпоручник Лукаш взяв у нього протокол зі штампом вокзальної комендатури і, збліднувши, прочитав: «Командирові 11-ої маршової роти N-ського маршового батальйону 91-го піхотного полку для дальшого виконання.

З цим припроваджується піхотинець Йозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти N-ського маршового батальйону 91-го піхотного полку, за злочинний грабунок, вчинений над подружжям Іштванів, що мешкають в Ішатарчі, в районі вокзальної комендатури. Підстави: Піхотинець Йозеф Швейк зловив у районі вокзальної комендатури курку, що бігала за домом подружжя Іштванів у Ішатарчі і яка належала подружжю Іштванів (в оригіналі було утворено на вічну славу нове німецьке слово «Istvangatten»[459]). Затриманий власником курки, який хотів відібрати її у нього, вчинив опір, вдаривши власника Іштвана куркою по правому оці. Вищезазначений Швейк був затриманий викликаним патрулем і відправлений до своєї частини, причому курка була повернена