Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Втім, і наявний матеріал дає змогу досить предметно розглянути такі відгалуження духовної культури, як мистецтво, культи та обряди.
Мистецтво
Твори мистецтва входять до сфери духовних потреб людини. Їхню появу не можна зрозуміти з позицій доцільності. Мабуть, тяжіння до прекрасного невід’ємне від людського єства, бо завжди супроводить людину розумну. Доба бронзи становить особливу форму розвитку мистецтва в Україні, позначену приматом декоративності над образністю. Причини такого явища вивчаються мистецтвознавцями і не мають однозначного пояснення. Цікаві міркування з цього приводу висловив російський археолог О. О. Формозов, дійшовши висновку про схильність до образного мислення в одних народів та відсутність такої в інших[404]. Але тут слід зважати і на епохальні ритми розвитку мистецтва, співзвучні ритмам історії. Митцями класових суспільств цієї пори були створені такі шедеври світового мистецтва, як скульптура Єгипту з портретом Нефертіті, фрески палацу Міноса на острові Кріт, золота маска-портрет “Агамемнона” з Мікен, хетські наскельні рельєфи Язили-кая. Європа ж, виключаючи південь Греції і включаючи Україну, продовжувала жити за нормами первісного суспільства, лише накопичуючи економічний, технологічний, культурний та політичний потенціали для стрибка у державність. Може, й не дивно, що такий період накопичення сил виявився скупуватим на мистецькі злети.
Витвори мистецтва бронзової доби можна розділити на монументальні, пластику малих форм та декоративні. Окремо буде розглянута знакова система та сюжет, оскільки їхні елементи трапляються в усіх трьох розділах мистецтва та потребують узагальнення.
Серед творів монументального мистецтва окремого розгляду потребують наскельні рисунки, кургани, скульптура великих форм. Елементи архітектури житлових та культових споруд на поселенні висвітлені у главі 2.
Наскельні рисунки О. О. Формозов умовно поділяє на чотири типи: печерні, на горизонтальних відкритих площинах каміння, на вертикальних площинах скель, на окремих кам’яних брилах[405]. В Україні відомі усі типи наскельних малюнків, але лише деякі з них можуть бути пов’язані з добою бронзи.
Справжньою енциклопедією первісного монументального мистецтва є комплекс гротів та навісів Кам’яної Могили біля Мелітополя[406]. Друга частина назви — “могила” — щодо природного пісковикового останця серед рівного степу у заплаві правого берега р. Молочної умовна, бо він лише ззовні нагадує могилу. Більшість малюнків Кам’яної Могили датована кам’яним віком, і лише частина з них залишена людьми бронзової доби. Це брили із зображенням супряги биків, датовані першою половиною II тис. до н. е., та більш пізні брили з профільними зображеннями коней[407] та солярними знаками. Малюнки протиралися на площинах та зламах пісковику за допомогою ребристих кавалків кварцу. Умовні зображення, що не піддаються розпізнанню, загалом губляться на тлі сотень прямих, кривих та перехрещених ліній, ямок, цяток, штрихів. Наявність у таких композиціях людини позначена зображенням однієї чи двох стоп, узутих або босих. Тобто перед нами не людина, а знак людини чи антропоморфізованого божества. Загалом малюнки на брилах Кам’яної могили не можна і не треба сприймати як картини реального життя. Перш за все це певні системи знаків, характерних для бронзової доби.
Останніми роками наскельні малюнки відкриті у Горгано-Покутських та Буковинських Карпатах і на північному схилі хребта Високий Безкид. Це головним чином солярні знаки, датовані рубежем II—І тис. до н. е. і пов’язані з рухом фракійських племен у Прикарпаття[408].
Сім малюнків на стінах та стелі карстової печери біля Докучаєвська Донецької області виконані вохрою. Розпізнані дві антропоморфні фігури, водоплавний птах та хвиля під ним, бик (?), косуля (?), знак-свастика, лук. Схожі знаки відомі на кераміці зрубної культури з курганів Північно-Східного Надазов’я, що дає змогу відносити зображення Докучаївської печери до пізньої бронзи. Існує й інший погляд, згідно з яким ці малюнки відносяться до ранньої бронзи[409].
Окремі наскельні малюнки відомі у горах Криму, Миколаївській та Черкаській областях. Але їх зв’язок з добою бронзи менш переконливий. Загалом же наскельні малюнки більш притаманні мистецтву жителів гір та кряжів, де наявні виходи назовні кам’яних порід. Але й степовики не минали можливості залишити свій знак на камені. Цікаво, що одна пам’ятка монументального мистецтва доби бронзи описана Геродотом: “біля ріки Тіра (Дністер) на скелі показують слід Гераклової ноги, схожий на слід людської ноги, але завбільшки він у дві стопи”[410]. Цей “слід Геракла” треба зіставляти із стопами Кам’яної могили, зображеннями стоп на антропоморфних стелах доби ранньої бронзи та у катакомбних похованнях.
Курганні споруди як пам’ятки архітектури і, отже, монументального мистецтва розглянуті вперше М. П. Грязновим. Такий підхід до степових “пірамід” дістав загальне визнання і підкріплений грунтовними розробками. Жоден курган не насипався шапками, а становить собою складну архітектурну споруду, що будувалася за виробленим заздалегідь планом. Існувала технологія побудови насипу, яка передавалася від покоління до покоління, від племені до племені і втрачена лише з прийняттям християнства на півночі України (988 р.) та ісламу на півдні (1312 р).
Понад 95 % курганів мають круглу в плані та конічну зі сплощеною верхівкою у перетині форму. Основним будівельним матеріалом слугували земляні “цеглини” у вигляді акуратно накраяного шматками дерну (вальків). Викладений вальками конус становив ядро курганної споруди. Щоб запобігти швидкому розмиванню насипу, схили трамбувалися, промазувалися глинистою сумішшю, обкладалися камінням, глиною, стовбурами дерев. Кам’яні (кромлех, крепіда) та земляні (ровики) конструкції дають змогу встановити первинні обриси кургану, кут нахилу схилів. Для курганів бронзового віку характерні періодичні добудови, пов’язані із здійсненням нових поховань у вже існуючу курганну споруду. Так поступово зростали діаметр та висота насипу. Якщо найбільш ранні енеолітичні кургани тяжіли до річкових долин, то споруди бронзового віку займають головним чином підвищені ділянки степових плато, вододілів, верхівки пагорбів. Така топографія підсилювала сприйняття кургану як монументальної споруди. В архітектурі курганів використовувалася також гра кольорів чорнозему, глини, дерева, різних порід каменю (вапняк, пісковики, граніти).
У процесі розкопок курганів виявилося, що не всі споруди мали правильну круглу форму у плані. Обриси окремих насипів, за контурами кромлехів та ровиків, реконструюються як овальні, іноді прямокутні. Односторонні прибудови до вже існуючого круглого кургану порушували симетрію споруди, робили її у зовнішньому сприйнятті “хвостатою”. Значного поширення у середовищі індоіранських племен набуло будівництво так званих довгих могил, особливо у середині та другій половині II тис. до н. е. Основу конструкції Довгої могили складали два-три первинні насипи, найчастіше круглі у плані, які з’єднувалися між собою кам’яними та земляними добудовами у формі алеї та валу з покатими схилами та сплощеним гребенем. У середній частині алеї і валу встановлювалася антропоморфна стела чи менгір.
Величний комплекс із трьох довгих могил можна й досі споглядати на верхівці Мамай-гори, при виїзді з м. Кам’янка-Дніпровська
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.