Читати книгу - "Дюна"

був містянином, — відрізав Пол.

Стілґар закляк, його обличчя побагряніло.

— Муад’Діб знає, що я не мав на увазі…

— Я знаю, що ти мав на увазі, Стіле. Але людину оцінюють не по тому, що вона, на твою думку, зробить, а по тому, що вона насправді зробить. У цих містян фрименська кров. Вони просто ще не навчилися звільнятися від пут. Ми їх навчимо.

Стілґар кивнув і сумно мовив:

— Це лише набуті за життя звички, Муад’Дібе. На Погребній рівнині нас учили зневажати людей із поселень.

Пол зауважив, як Ґурні вивчає Стілґара:

— Скажи, Ґурні, чому сардаукари вигнали з домівок міський люд?

— Старий трюк, Герцогу. Вони сподівалися обтяжити нас біженцями.

— Партизанські війни так давно втратили ефективність, що влада забула, як боротися з ними, — мовив Пол. — Сардаукари зіграли нам на руку. Вони забрали собі трохи міських жінок для розваги, а бойові штандарти прикрасили головами чоловіків, які виступали проти. Таким чином породили палку ненависть серед людей, які в іншому разі дивилися б на прийдешній бій, як на велику незручність… і на можливість поміняти один комплект владарів на інший. Сардаукари привели до нас рекрутів, Стілґаре.

— Здається, у містян і справді є бойовий запал, — погодився Стілґар.

— Їхня ненависть — свіжа й незатьмарена, — вів далі Пол. — Тому ми використаємо їх як штурмові загони.

— Навіть страшно, скільки їх поляже тут, — мовив Ґурні.

Стілґар кивнув на знак згоди.

— Про шанси їх попередили, — відказав Пол. — Вони знають: кожен сардаукар, якого вони вб’ють, — це на одного менше для нас. Бачите, панове, їм є за що вмирати. Містяни з’ясували, що вони — люди. І тепер прокидаються.

Боєць біля телескопа щось приглушено вигукнув. Пол підійшов до розколини й запитав:

— Що тут таке?

— Якийсь рух, Муад’Дібе, — прошипів вартовий. — У тому жахному металевому наметі. Із західного боку Коронної гряди виїхала машина, яка мчала, наче яструб до гнізда куріпки.

— Прибули наші полонені сардаукари, — сказав Пол.

У них щит навколо всього летовища, — повідомив вартовий. — Навіть повітря витанцьовує навколо двору-складу, де вони зберігали прянощі.

— Тепер вони знають, проти кого воюють, — сказав Ґурні. — І нехай харконненівські тварюки тремтять і бояться, адже Атрід досі живий!

Пол звернувся до федайкіна біля телескопа.

— Стеж за флагштоком над імператорським кораблем. Якщо вони піднімуть мій стяг…

— Цього не трапиться, — відрізав Ґурні.

Пол, зауваживши збентеження на Стілґаровому обличчі, пояснив:

— Якщо Імператор визнає мої вимоги, він повідомить про це, піднявши над Арракісом стяг Атрідів. Тоді ми скористаємося другим планом і виступимо лише проти Харконненів. Сардаукари триматимуться віддалік і чекатимуть, доки ми не вирішимо справу між собою.

— У мене нема досвіду в цих міжпланетних штуках, — визнав Стілґар. — Я чув про них, але навряд чи…

— Тобі не потрібен досвід, щоб знати, що вони зроблять, — сказав Ґурні.

— Вони піднімають новий прапор над тим високим кораблем, — сказав вартовий. — Стяг жовтий… із чорним і червоним колами посередині.

— Яка хитра позиція, — мовив Пол. — Стяг ДАПТу.

— На інших кораблях такий самий стяг, — доповів федайкін.

— Не розумію, — мовив Стілґар.

— Надзвичайно хитра позиція, — погодився Ґурні. — Якби він підняв стяг Атрідів, то йому б довелося повністю відповідати за це рішення. Забагато свідків. Він міг би підняти харконненівський стяг — чітка й пряма відповідь. Але ж ні… Він вивішує ганчірку ДАПТу. Він каже тим людям, що нагорі, — Ґурні вказав на космос, — що він на боці прибутку. Він каже, що йому начхати, Атріди тут чи хтось інший.

— Чи швидко буря досягне Оборонної Стіни? — запитав Пол.

Стілґар відвернувся й порадився з одним із федайкінів у западині. А тоді, знову ставши до них обличчям, мовив:

— Дуже скоро, Муад’Дібе. Раніше, ніж ми гадали. Це прапраматір бурі… можливо, навіть потужніша, ніж тобі хотілося б.

— Це моя буря, — мовив Пол і помітив побожний жах на обличчях замовклих федайкінів, які слухали його. — Тож навіть якщо вона струсить цілий світ, то не буде сильнішою, ніж мені хотілося б. Вона вдарить просто по Оборонній Стіні?

— Настільки близько, що різниці не буде, — відказав Стілґар.

З діри, що вела в котловину, вигулькнув посланець і мовив:

— Сардаукари та харконненівські патрулі відступають, Муад’Дібе.

— Гадають, що буря занесе в котловину забагато піску, тому видимість погіршиться, — мовив Стілґар. — Вони думають, що вона також зачепить і нас.

— Накажи нашим стрільцям добре придивитися, перш ніж зменшиться видимість. — Вони мають розбити носа кожному з тих кораблів, щойно буря знищить щити. — Він відступив до краю западини, відгорнув камуфляжну тканину й поглянув на небо. На тлі темряви вже витанцьовували принесені вітром піщані пасма. Пол підправив камуфляж і мовив:

— Починай відряджати наших людей донизу, Стіле.

— Ти не підеш із нами? — запитав Стілґар.

— Я зачекаю трохи з федайкінами, — відказав Пол.

Стілґар стенув плечима, з розумінням зиркнув на Ґурні, а тоді рушив до діри в скелястій стіні й розчинився в тінях.

— Ґурні, я лишаю у твоїх руках спусковий гачок, що підірве Оборонну Стіну, — сказав Пол. — Ти зробиш це?

— Зроблю.

Пол кивнув одному з федайкінів і мовив:

— Усайме, починай виводити наші патрулі із зони вибуху. Це потрібно зробити до того, як ударить буря.

Чоловік поклонився і пішов за Стілґаром.

Ґурні нахилився до розколини і звернувся до фримена з телескопом:

— Зосередь увагу на південній стіні. Вона буде повністю незахищеною, доки ми не підірвемо її.

— Відправте сигнал про час атаки із сейлаґо, — наказав Пол.

— До південної стіни рухаються якісь автомобілі, — сказав фримен із телескопом. — На деяких установлено артилерійську зброю, яку вони випробовують на нас. А наші люди використовують щити, як ти й наказав. Машини спинилися.

У раптовій тиші Пол почув, як кружляють над головою вітряні демони — фронт бурі. Пісок почав потрапляти в їхню котловину через дірки в камуфляжі. Порив вітру зірвав покриття й відніс його геть.

Пол кивком голови наказав федайкінам ховатися, а сам підійшов до імпровізованого пункту зв’язку поруч із входом у тунель. Ґурні став біля нього, а Пол схилився до зв’язківця. Той мовив:

— Прапрапраматір бурі, Муад’Дібе.

Пол кинув погляд у почорніле небо й сказав:

— Ґурні, нехай спостерігачі за південною стіною відійдуть. — Йому довелося повторити наказ, аби перекричати ревіння бурі.

Ґурні пішов виконувати наказ.

Пол застібнув фільтр на обличчі та припасував щільніше каптур дистикоста.

Ґурні повернувся.

Пол торкнувся його плеча, вказуючи на пусковий механізм, установлений у тунелі за зв’язківцем. Ґурні зайшов у тунель, поклав руку на спусковий гачок, не відриваючи погляду від Муад’Діба.

— Жодних нових повідомлень, — сказав зв’язківець Полові. — Статичні перешкоди.

Пол кивнув, пильнуючи за циферблатом годинника