Читати книгу - "Протистояння. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, тут.
— Точно не скажеш, із таким станом телефонів. Йому приблизно двадцять два — двадцять п’ять років. Він точно не знає. Легка розумова відсталість. Має деякі робочі навички. Ми його взяли в команду прибиральників.
— Давно він у Веґасі?
— Тижнів зо три.
— З Колорадо?
— Так, але в нас із дюжину людей звідти, які там побули, і їм не сподобалось. А його звідти вигнали. Він займався сексом із нормальною жінкою, і вони, мабуть, боялися за свій генофонд, — засміявся Пол.
— Адресу маєш?
Пол дав йому адресу, Ллойд записав.
— Це все, Ллойде?
— І ще ім’я, якщо маєш час.
Пол засміявся нервовим смішком маленького чоловічка.
— Звичайно, в мене саме перерва.
— Ім’я таке: Нік Андрос.
Пол одразу промовив:
— Цей у мене в червоному списку.
— О! — Ллойд намагався швидко зметикувати, але до швидкості світла йому було далеко. Він уявлення не мав, що таке цей «червоний список» у Пола. — А хто тобі його ім’я сказав?
Пол роздратовано відказав:
— А хто, по-твоєму? Той, хто й решту імен із червоного списку дав!
— А. Добре, — він попрощався й поклав слухавку. За поганого зв’язку світську розмову вести було неможливо, та й Ллойд отримав забагато для роздумів, щоб бажати поговорити просто так.
Червоний список.
Імена, які Флеґґ дав Полові і більше нікому, вочевидь, — хоча Пол вважав, що Ллойд усе про нього знає. Червоний список, що б це означало? Червоний означає «стій».
Червоний означає небезпеку.
Ллойд знову взяв слухавку.
— Оператор слухає.
— Це знову Ллойд, Ширл.
— Ну, Ллойде, ти як…
— Ширлі, я зараз балачки вести не можу. Я тут вийшов на щось, можливо, серйозне.
— Добре, Ллойде, — голос Ширлі втратив усі кокетливі нотки і моментально став повністю діловим.
— Хто у нас досяжний на телефоні в службі безпеки?
— Баррі Дорґан.
— Знайди мені його. І я тобі не телефонував.
— Так, Ллойде. — тепер у її голосі з’явився страх. Ллойдові також було страшно, але також і цікаво.
За мить на зв’язку вже був Дорґан. То був хороший чоловік, що дуже тішило Ллойда. Поліція притягувала забагато людей на зразок Баца Фрімена.
— Я хочу, щоб ви декого мені привели, — сказав Ллойд. — Живим. Живим, навіть якщо це означатиме втрати серед ваших. Його звати Том Каллен, і, напевне, ви зможете його знайти вдома. Приводьте в «Ґранд-готель».
Він назвав Баррі адресу Тома і попросив її повторити.
— Наскільки це важливо, Ллойде?
— Дуже важливо. Ви це зробите як слід, і дехто поважніший за мене буде вам дуже вдячний.
— Добре, — Баррі поклав слухавку, Ллойд також — і він гадав, що Баррі зрозумів і протилежне: «Проїбете — дехто на вас дуже розсердиться!»
Баррі віддзвонився за годину і сказав, що доволі впевнений: Том Каллен утік.
— Але ж він відсталий, — продовжив Баррі, — і машину не водить. Навіть скутер. Якщо він пішов пішки на схід, то далі Драй-Лейку зайти не міг. Ми зможемо зловити його, Ллойде, я точно знаю. Дайте нам зелене світло, — Баррі трохи заговорювався. Він був одним із чотирьох чи п’ятьох людей у Веґасі, які знали про шпигунів, і він прочитав думки Ллойда.
— Дай-но подумаю, — сказав Ллойд і повісив слухавку до того, як Баррі зміг щось сказати. Він навчився міркувати краще, ніж міг навіть уявити собі до епідемії, але ця ситуація здалася йому заскладною. Чому йому про це не казали?
Уперше після зустрічі з Флеґґом у Фініксі Ллойд тривожно відчув, що його позиція може виявитися ненадійною. Таємниці слід берегти. Вони, мабуть, іще можуть спіймати Каллена; і Карл Гок, і Білл Джеймісон могли б помчати навздогін на армійських чоперах, що стояли в ангарах у Спрінгсі, і якщо треба, то вони могли б перекрити всі шляхи, що йдуть на схід через Неваду. Та й це не який-небудь там Джек-Різник чи Доктор Восьминіг[167] — це просто дурник у бігах. Але Боже мій! Якби він знав про того Андроса, що то за один, коли до нього прийшла Джулі Ловрі, то Каллена ж можна було взяти ще в його квартирці в північному Веґасі.
Десь усередині в нього прочинилися двері — і дмухнуло холодним страхом. Флеґґ тут облажався. І Флеґґ може висловити недовіру Ллойдові Генрейду. А це вже серйо-о-озне лайно.
А проте йому слід буде про це сказати. Він, Ллойд, сам не візьме на себе рішення почати облаву. Після історії з Суддею — ні в якому разі. Він зібрався зробити дзвінок по внутрішньому телефону і побачив, як від телефонів саме йде Вітні Горґан.
— Це він, Ллойде, — сказав він. — Хоче тебе бачити.
— Гаразд, — сказав Ллойд, дивуючись, наскільки це спокійно прозвучало: страх усередині його вже був велетенський. А понад усе — йому важливо пам’ятати, що, коли б не Флеґґ, він би вже давно помер від голоду в камері у Фініксі. Нема чого себе обманювати: він належить темному чоловікові з усіма тельбухами.
«Але я не зможу зробити свою справу, якщо він закриє цю інформацію», — подумав він, ідучи до ліфтів. Він натис кнопку пентхаузу, і кабіна швидко рушила. Знову його мучило оте неприємне відчуття: Флеґґ не знав. Третій шпигун пробув тут скільки хотів, а Флеґґ не знав.
——
— Заходь, Ллойде, — лінива усмішка на обличчі Флеґґа над прозаїчним купальним халатом у синю клітинку.
Ллойд увійшов. Кондиціонер працював на повну потужність — і він немов ступив на територію Ґренландії. А проте коли Ллойд пройшов повз темного чоловіка, він відчув, як від цього тіла йде жар. Відчуття було як від перебування в кімнаті, де працює мала, але потужна грубка.
У кутку в білому розкладному кріслі сиділа жінка, яка зранку прибула з Флеґґом. Її волосся було акуратно підколоте, одягнена вона була в просту коротку сукню без рукавів. Її лице було порожнє, без жодного виразу, і від погляду на неї Ллойда кинуло в крижаний холод. Підлітками він із приятелями вкрали на будівництві динаміт, підпалили й закинули в озеро Гаррісон, де той вибухнув. У дохлої риби, яка поспливала після того на поверхню, у затуманених очах стояла така сама порожнеча і байдужість до всього.
— Хочу познайомити тебе з Надін Кросс, — тихо сказав йому Флеґґ із-за спини, від чого Ллойд злякано підскочив. — Моєю дружиною.
Ллойд вражено глянув на Флеґґа і побачив лише насмішкуватий вишкір, танцюючі очі.
— Моя люба, це Ллойд Генрейд, моя права рука. Ми з Ллойдом зустрілись у Фініксі, де Ллойда було ув’язнено, внаслідок чого він ледь не зібрався обідати іншим в’язнем. Власне, закуску Ллойд, можливо, вже скуштував. Правильно,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 2», після закриття браузера.