Читати книгу - "Історія без міфів. Бесіди з історії української державності"

радіоприймачі тощо, поліпшились житлові умови, коли масово стали будувати малометражні квартири — так звані хрущовки.

За Хрущова певних змін зазнали і ради народних депутатів. Були створені окремо виконавчі комітети сільських і окремо міських, або промислових рад. Таким чином їхня кількість подвоїлась, а компетенція розширилась у питаннях планування, будівництва, у фінансово–бюджетній сфері.

Активізувалась роль України і на міжнародній арені. З 1955 р. Україна брала участь уже в 29 — замість 14 міжнародних організаціях.

Хрущовські реформи сприяли певному пожвавленню суспільного та економічного життя. Проте їхня недосконалість і обмеженість призвели до того, що невдовзі вони захлинулися в консерватизмі — жодна не була доведена до кінця. Щоправда, у культурній сфері відбулися відчутніші досягнення, зокрема щодо справедливого повернення Україні імен її видатних діячів минулого, яких було реабілітовано посмертно: О. Олеся, М. Вороного, В. Еллана–Блакитного, Г. Косинку, В. Чумака, М. Куліша та низки інших.

Сформувалося нове покоління молодої інтелігенції, в основному письменницької, у якої з’явилися нові моральні цінності — культ свободи самовираження, скептицизм, звернення до внутрішнього світу людини, гуманізм, космополітизм і обшир культурних поглядів. Ця суспільно–культурна течія дістала назву шістдесятництва. Вона створила прорив у заідеологізованій офіційній радянській культурі.

Це вони, шістдесятники, першими виступили проти введення радянських військ до Угорщини 1956 року, виступили на захист повсталих російських робітників у Новочеркаську 1962 року, яких розстріляли радянські війська. Це шістдесятники згодом протестували проти введення військ до Чехословаччини 1968 року, продовжили боротьбу в Україні за демократичне перетворення суспільства, повівши за собою значну частину української інтелігенції.

“Доба застою”: наростання кризових явищ

Проведені поверхові реформування мали на меті зміцнити владу правлячої партії, а не знищити зовсім систему тоталітарного управління та його контроль країною. У цьому головну роль відігравала та обставина, що чиновницько–бюрократична еліта партійного вишколу не могла визначити, які наслідки можуть настати після того, як з’являться якісь переміни. Спроба Хрущова запровадити деякі реформи показала, що будь–які новаторства у системі управління і послаблення ідеологічного пресу призвели суспільство до несподівано глибоких потрясінь. А це загрожувало пануванню більшовицько–комуністичної верхівки, яка чинила на всіх рівнях глухий спротив нововведенням. І все ж головні наслідки доби хрущовської відлиги були в тому, що припинились масові арешти, чистки, розстріли, терор.

В Україні можна було говорити про новоявлений феномен свободи преси і творчої діяльності, що вихлюпнулося формуванням новітньої свідомості цілого покоління, у тому числі й серед партійної верстви, яка усвідомила значимість економічної сили власної республіки.

Але й далі залишалася монополія Комуністичної партії в усіх сферах життя України — в економічній, суспільно–політичній, культурній.

Інтереси республіки повністю підпорядковувались і визначалися в імперському центрі — Москві. Так, Україна і далі підлягала нещадній матеріальній експлуатації і була в основному сировинною базою для СРСР. Наприклад, вона займала 2,6 % території його, але тут було збудовано 40 % усіх атомних електростанцій Союзу, їхня енергія йшла в Європу, а кошти за неї концентрувались у Москві. В Україні було чимало небезпечних виробництв, зокрема 1000 хімічних заводів, а майже вся продукція їхня йшла поза межі республіки. Основні матеріальні і фінансові ресурси йшли на розбудову глибинних районів Сибіру і Далекого Сходу. З України викачувалися людські ресурси на освоєння газових і вугільних родовищ Західного і Східного Сибіру, на освоєння цілинних земель Казахстану, молоді спеціалісти після закінчення середніх і вищих навчальних закладів здебільшого розподіляли і направляли в малоосвоєні регіони Росії. В Україні зменшувалася кількість працездатного населення. На власний же споживчий ринок з України надходило 29 % валової продукції, а в розвинених країнах — 50–60 %.

Занепадало сільське господарство. За 20 років в Україні зникло 1502 населених пункти, 40 % колгоспів були нерентабельними. Чимало галузей аграрного сектору занепадало. Виробництво цукру і тваринництво стали збитковими. З України більше вивозилось, аніж ввозилось. 75 % інвестицій потрапляло в машинобудівну та металургійну промисловість Росії, які були основою військово–промислового виробництва. Знижувалася в Україні кількість українських шкіл, проводилась політика зросійщення українського суспільства. Українські школи в містах становили 16 %. Фактично відбувався тихий геноцид української нації. Історія ніби зупинилася: в усьому спостерігався суспільний застій.

Могутній бюрократичний апарат радянської системи намагався утримувати контроль над усім життям республіки. Але все ж українські партійні лідери вже відчули свої можливості та свої розходження з кремлівським керівництвом. Ставало ясно, що необхідні глибокі суспільні зміни, але їх потрібно було проводити не з таким галасом і не так поверхово. Політика Хрущова зазнала поразок на внутрішньому і зовнішньополітичному фронті: це і карибська криза, коли СРСР не вдалося розмістити на Кубі ядерну зброю; це і розходження з Китаєм; це і неврожай 1963 року; це і занепад у сільському господарстві, і чимало інших напрямків. Особливо дратувала вище партійне чиновництво критика “культу особи”.

У жовтні 1964 р. оточення Хрущова змусило його зійти з політичної арени. Замість нього генеральним секретарем і лідером Радянського Союзу став Леонід Брежнєв — ставленик консервативної частини партійної бюрократії. На зміну “відлизі” настала реакція, що знаменувала собою поворот до сталінізму. Сигналом до цього повороту були арешти в кількох містах України близько 30 осіб із середовища шістдесятників, яких засудили до різних термінів покарання. Серед них були науковці — брати М. і Б. Горині, М. Осадчий, В. Мороз, О. Мартиненко, І. Русин та ін.

По Україні прокотилась хвиля партзборів, де засуджували цих