Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

в Атавхаї. Ну, зламає кілька занадто безтурботних ший. Не біда. А по-третє, чим довше наші правителі будуть скаженіти з безсилої люті, тим швидше вислухають нас. Іноді потрібно дати ситуації дозріти, — повчально сказав Хранитель та хитро підморгнув. — Наприклад, ось як Ліна з тобою вчинила.

— Не найвдаліший приклад. Поки немає підтверджень, що від двадцятирічної затримки хтось отримав якісь вигоди, — відповів учень.

— Це тобі так здається. Ти стільки знань і навичок придбав за цей час, став мудрішим та обачнішими, а скільки подарунків ти отримав від Гуру. Навряд, ти б отримав їх, якби був молодим, недосвідченим і гарячим.

— Зараз мова не про мене. Треба Атавхаї рятувати, а то злий Тан може й армію проти нього послати.

— Ну, значить, буде в Тротсі на одну армію менше, — посміхнувся старий.

Нарешті вони дісталися до майданчика між поверхами. Ситуація майже не змінилася, якщо не брати до уваги збільшення кількості допитливих роззяв. Протиснувшись між ними, Хранитель і Нік вперлися в стрій солдат, які перекрили вхід.

— Солдате, ти б не міг відійти і пропустити дідуся до он тієї купки начальників, що репетують? — посміхаючись, сказав маг здоровенному солдату.

— Не можу. Наказ нікого не пропускати.

— Тоді піди та передай їм, що Багукхан прийшов.

Солдат гордовито, з висоти свого зросту, подивився на Хранителя і зробив вигляд, що не почув його.

— Солдате, я б на твоєму місці послухався, що говорить цей мудрий маг. І швиденько зробив те, що він просить, якщо не хочеш, щоб він зараз перетворив тебе у віслюка. Ні, мабуть, краще в соляний стовп. Тобі ж наказано стояти, стовпові це робити зручніше, — втрутився Нік.

Солдат нерішуче подивився на Хранителя, згадав, що він в магічній Школі і, злякавшись, все-таки пішов доповідати начальству. Директор Хеган, почувши доповідь, не чекаючи рішення Тана, підбіг до них і за руку потягнув Хранителя до начальства. Багукхан, у свою чергу, кивнув Ніку, змушуючи того йти з ним.

— Ну, і що у вас тут сталося? — спокійно запитав Багукхан, підходячи до принца.

— Та ви, маги, взагалі страх втратили! Своє місце забули! — почав кричати Тан, нахилившись, прямо в обличчя Хранителю. — Я королівський син. Спадкоємець престолу. Командувач арміями королівства. А якийсь смердючий демон сміє викидати мене із зали і калічити моїх воїнів.

Нік і сам злякався цього крику, хоча стояв поруч. Але реакція Багукхана здивувала та налякала його ще більше. Очі Хранителя стали холодними та колючими, голос суворим і навіть якимось могутнім. Ніку здалося, що маг став більше свого звичного зросту. Він змахнув рукою і Нік помітив, як навколо них утворився ледве помітний купол. Такий же Багукхан створював, коли розмовляв з ним і не хотів, щоб їх підслуховували.

— Ти забув, хто я такий? — прозвучав грізний голос Хранителя. Нік подивився на директора й Магістра Дорінга. Обличчя тих були блідими та переляканими. — Ще раз посмієш заволати в мій бік, я зроблю так, що ти навіть слова не зможеш сказати до самої смерті. Що ти тут влаштував? І як ти взагалі посмів вриватися в Школу з солдатами?

— Вибачте, Хранителю, — Тан якось одразу знітився, зсутулився та потупив погляд. — Сьогодні сталася неприємна подія, і я не зміг себе контролювати.

— Розповідай, що сталося та чому ви тут.

— Я не хочу, щоб це чули. Давайте відійдемо.

— Я вже подбав про це. Нас ніхто не почує, — відповів маг. — Розповідай.

— А цей учень? — Тан вказав на Ніка.

— Це зі мною. І до того ж, кращий друг професора Атавхаї. Тільки він зможе його заспокоїти.

— Зрозуміло, — сказав Тан й підозріло подивився на Ніка, але почав розповідати. — Сьогодні вранці, як зазвичай, король Фенстел відправився на полювання в ліс неподалік від міста. Його супроводжував загін охорони. Як мені доповіли, під час полювання на них напали та намагалися вбити короля. Охороні вдалося знищити всіх нападників. Правда, досить великою ціною. Загинуло троє людей і п’ятеро поранено Нападникам вдалося дістатися до короля. Один з них зміг дотягнутися і поранити коня батька. Король впав і сильно вдарився об землю. Лікарі кажуть страшного нічого немає. Сильно забив плече та зламав руку. Як виявилося, меч нападника був обмазаний отрутою. Кінь помер дуже швидко від невеликої рани.

— Тепер зрозуміло чому ти нервуєш, — перебив принца Хранитель. — Але навіщо треба було вриватися в Школу і звинувачувати Атавхаї? Він як може бути з цим пов’язаний?

— Вся справа в тому, — продовжив Тан, трохи заспокоївшись, — що всі нападники були нечистю. Це були мерці і зомбі. Магістр Дорінг вважає, що таке під силу тільки дуже сильному Некроманту. А у нас в країні такий тільки один. Це Магістр Атавхаї.

— Ну, Дорінг, той завжди був недалеким, але ти що, дурень? — не добираючи вирази відповів Хранитель. Нік побачив, як зла гримаса проскочила по обличчю Дорінга. — Скільки років Атавхаї вірно служить твоєму батькові й королівству. Тільки ідіот міг на нього подумати.

— А що я повинен був думати, якщо у нас тільки Атавхаї сильний Некромант? — розвів руками принц. — Мені дуже треба з ним поговорити. А він як це почув, викинув мене та Магістра Дорінга за двері. А бійцям дісталося по повній.

— Добре, ми зараз спробуємо з ним поговорити і щось придумаємо, — сказав Багукхан та потягнув Ніка в клас до Некроманта.

Офіцери і солдати розступилися, з жалем дивлячись на них. Вони вже бачили, що злий демон зробив з їх товаришами.