Читати книгу - "Твори в двох томах. Том 2"

загальне враження було скоріше гнітюче, ніж веселе, — немовби сидиш у напівтемній театральній залі, коли глядачі ще не зібралися. Сенді каже:

— Сядьмо тут і почекаймо трохи. Незабаром ми побачимо урочисту процесію, вона має показатися он там!

— Тут так похмуро, Сенді, — кажу йому, — чи не вийшла якась затримка? Нікого, крім нас двох. Не дуже парадна зустріч для шинкаря!

— Не турбуйся, все буде гаразд! Ще один постріл — і ти сам побачиш.

Через деякий час ми помітили на обрії щось неначе легенькі спалахи світла.

— То голова процесії зі смолоскипами, — каже Сенді.

Світло ширилося, ставало дедалі яскравішим і сильнішим. Невдовзі воно було вже як ліхтар паровоза і розгорялося все яскравіше і яскравіше, аж поки нарешті стало схоже на сонце, що сходить над морем, — велетенські червоні промені стрілами прорізали небо.

— Тепер не спускай очей з головної трибуни і з місць для публіки, — каже Сенді, — і чекай останнього пострілу.

І ось, неначе мільйон громових ударів, що злилися в один, залунало: «буум-буум-буум» — аж небеса захиталися. Потім звідусіль полилися потоки сліпучо-яскравого світла, і в ту ж мить усі мільйони лав обабіч головної трибуни, скільки око сягало, були напхом напхані. Усе навкруг осяялось чудовим блиском. У мене аж дух захопило. А Сенді й каже:

— Ось як у нас роблять! Часу ми тут не марнуємо, ніхто не входить, коли завісу вже піднято. Побажати — це куди швидше, аніж пересуватися будь-якими іншими засобами. Чверть секунди тому всі ці люди були за мільйони миль звідси. Коли вони почули останній сигнал, їм досить було тільки побажати — і ось вони тут!

Величезний хор заспівав:

Почути прагнем голос твій,

Узріти вид ясний.

Мелодія була благородна, але невмілі хористи псували її своєю участю точнісінько так само, як і в церквах на землі.

Та ось з’явилася голова процесії, і це було справді надзвичайне видовище. Нога в ногу щільними шерегами йшли ангели — по п’ятсот тисяч у ряду, кожен ніс у руці смолоскипа і співав — від громового лопотіння їхніх крил аж голова починала боліти. Колона розтяглася на величезну відстань, хвіст її губився десь на небесному обрії, поступово переходячи в ледь розжеврілу ниточку. Довго-довго йшли юрби ангелів, і ось нарешті показався й сам шинкар. Усі глядачі посхоплювалися з місць, і знялося таке вітальне ревище, що, здавалося, аж небо задвигтіло! Шинкар увесь сяяв, ореол його хвацько зсунувся набакир, — такого самовдоволеного святого я ще зроду не бачив. Поки він підіймався сходами головної трибуни, хор співав:

Палало небо спрагою

Почути оний глас!

На почесному місці — широкому огородженому помості в центрі головної трибуни — стояли поряд чотири розкішні намети, а навколо них — блискуча почесна варта. Весь цей час намети були щільно завішані. Коли шинкар піднявся нагору, усім кланяючись і до всіх усміхаючись, та й став на помості, намети враз розчинилися, і ми побачили чотири чудових золотих трони, винизані коштовними самоцвітами. На двох середніх сиділи сивобороді старі патріархи, а на двох крайніх — двоє пишно вбраних блискучих велетнів із сліпучо-яскравим сяйвом і в прегарних панцирах. Усі мільйони глядачів уклякнули на коліна, радісно повитріщали очі й перемовлялися між собою щасливим шепотом:

— Два архангели! Розкіш! А хто ці інші?

Архангели віддали шинкареві по-військовому сухий уклін. Обидва патріархи підвелися, один з них промовив:

— Мойсей і Ісав вітають тебе!

Потім усі четверо зникли, і трони спорожніли.

У шинкаря був трохи розчарований вигляд, бо він сподівався, здається, обняти цих старих, зате юрба раділа й пишалася неймовірно: адже вона побачила Мойсея і Ісава! Кожен казав:

— Ви їх бачили? Я бачив! Ісав сидів боком до мене, але Мойсея я бачив лице в лице ось так, як зараз бачу вас!

Процесія підхопила шинкаря й рушила з ним далі, а юрба розпалася і розійшлася. Коли ми подалися додому, Сенді сказав, що зустріч вийшла вдала і шинкар має право вічно пишатися нею. Він зауважив, що й нам пощастило: ми можемо бути свідками таких зустрічей ще сорок тисяч років і не мати нагоди побачити навіч двох таких високопоставлених осіб, як Мойсей і Ісав. Згодом ми дізналися, що мало не побачили ще одного патріарха, а також справжнього пророка, але в останню хвилину вони прислали записки, в яких просили вибачити, що не можуть прибути. Сенді каже, що на тому місці, де стояли Мойсей і Ісав, буде споруджено пам’ятник із зазначенням дати й обставин події, і тисячоліттями туди приходитимуть мандрівники, лупатимуть очима на пам’ятник, вилазитимуть на нього й видряпуватимуть на ньому свої імена.

Щоденник Єви

(Переклад з оригіналу)

Переклала Соломія Павличко

Субота. Я прожила майже цілий день. А з’явилася на світ учора. Принаймні так мені здається. І так є, бо якщо й було позавчора, мене тоді не було, інакше я про це пам’ятала б. Звичайно, позавчора таки могло бути, а я просто не помітила. Гаразд. Тепер я стану дуже спостережливою і зауважу, якщо трапляться ще якісь позавчора. Найкраще почати зараз і нічого не наплутати, бо якесь внутрішнє чуття підказує мені, що колись ці деталі стануть важливими для істориків. У мене таке відчуття, що я дослід, справжнісінький дослід. Більше, ніж я, почуватися дослідом просто неможливо, і тому я поступово переконуюсь у тому, що саме так воно й є. Я — дослід. Звичайнісінький дослід, та й годі.

Але чи означає це, що весь дослід це тільки я? Навряд. Мабуть, я лише частина досліду. Правда, головна частина, та, видно, все інше теж має відношення до діла. Чи моє становище забезпечене, чи треба бути обачною і дбати про нього? Мабуть, треба. Якесь внутрішнє чуття підказує мені, що ціна панування — вічна пильність. (Непогано сказано, як на мій вік).

Сьогодні усе видається кращим, ніж учора. Вчора був останній день роботи, і гори залишилися навергані абияк, а деякі долини, завалені сміттям і уламками, справляли гнітюче враження. Благородні й прекрасні шедеври мистецтва не можна творити похапцем, а цей величний новий світ справді надзвичайно благородний і гарний. Часу на його створення було обмаль, але вийшов він майже досконалим. Правда, в деяких місцях зірок накидано густо, а в інших зовсім мало, та це незабаром можна буде виправити. Минулої ночі місяць обірвався і скотився з неба. Який жаль! Сама згадка про цей випадок крає мені душу. Жодна з оздоб не зрівняється з ним у красі й довершеності.