Читати книгу - "Відірвана від коренів"

поштовх в той час, коли я і Серкан пливли вниз по річці, щоб знайти її, і дерева наполовину поглинули Заточек, перш ніж ми зупинили її. Люди, які втікали з села, зустріли мене на дорозі, коли я відійшла від вежі. Я пробігла решту шляху і побачила, що кілька відчайдушних захисників збираються зрубати тільки-що посаджене серце-дерево.

Вони залишилися, щоб виграти час для своїх сімей, щоб ті встигли піти геть, але вони робили це, очікуючи, що будуть заражені; вони були з дикими очима і в жаху, навіть незважаючи на їх мужність. Я не думаю, що вони послухали би мене, якби на мені не було моєї рваної одежі, заплутаного волосся, і якби я не гарчала на них, почорніла від кіптяви, з босими ногами на дорозі: я не могли би їх переконати, але я з'явилася як відьма.

І навіть тоді вони не зовсім повірили мені, хоч я сказала їм, що Вуд переможений назавжди і незабаром зникне. Ніхто з нас не припускав, що таке коли-небудь відбудеться. Але вони бачили, як богомол і ходуни раптом подалися назад в ліс, і вони були дуже втомлені. Зрештою вони зупинилися і дозволили мені спробувати. Дереву не було навіть одного дня: ходуни зв'язали сільського старосту і його трьох синів, щоб змусити його рости. Я була в стані вивести братів, але батько відмовився: жар болю мучив його живіт протягом року.

— Я можу вам допомогти, — запропонувала я, але старий похитав головою, його очі вже наполовину засинали, посміхаючись, і жорсткі волокна з його кісток і тіла повернулися під кору, розтанувши під моїми руками. Криве серце-дерево зітхнуло і випросталося. Воно скинуло усі свої отруйні квіти відразу; замість них на гілках розквітли нові.

Ми всі разом стояли якусь мить під срібними гілками, вдихаючи їх аромат — слабкий, нічого подібного до гнилі заражених квітів. Тоді захисники помітили, що вони мовчать, отямилися і нервово позадкували. Вони боялися бути прийнятими у світ серце-дерев, бо не були зі мною і Серканом в гаю. Ніхто з них не знав, як уявити собі те, що прийшло з Вуду і не було злим і повним ненависті. Сини старости дивилися на мене безпорадно.

— Хіба ви не можете вивести його теж? — запитав старший.

Я повинна була сказати їм, що там вже не було нічого, щоб вивести; що дерево стало ним. Я дуже втомилася, щоб пояснити це дуже добре, до того ж це було не те, що люди могли легко зрозуміти, навіть люди з долини. Сини стояли в тиші, плуталися і не знали, сумувати їм чи ні.

— Він пішов до матері, — нарешті сказав старший, і всі вони кивнули.

Ніхто з мешканців не відчував полегшення від новини, що біля їх мосту буде серце-дерево, але вони довіряли мені достатньо, по крайній мірі, щоби залишити його у спокої. Воно виросло з тих пір: його коріння вже скручувалося під колодами моста, обіцяючи з часом прийняти на себе його вагу. Воно було насичене фруктами, птахами і білками. Не так багато людей були готові з'їсти плід серце-дерева поки що, але тварини довіряли своїм носам. Я довіряла моєму теж: я вибрала біля десятка для мого кошика і продовжила свій шлях вниз по курній дорозі до Дверніка.

Маленький Антон, який пас худобу своєї сім'ї, байдикував на спині в траві. Він схопився, коли я з'явилася, трохи нервово, але в основному всі вже звикли до моєї появи тут і там.

* * *

Я могла би соромитися йти додому одразу, після всього, що сталося, але була настільки розбита після того страшного дня, втомлена і самотня, і сердита і сумна водночас, наскільки це було можливо. Відхід Вуд-королеви і моя роль у цьому ще заплутували мої думки. Після того як я нарешті закінчила прибирати Заточек, мої втомлені ноги майже не думаючи повернулися і понесли мене додому. Моя матір кинула на мене в дверях один погляд і нічого не сказала, а просто відвела до спальні і поклала в ліжко. Вона сіла поруч зі мною, і гладила моє волосся, співаючи, поки я не заснула.

Всі були нервовими навколо мене наступного дня, коли я йшла зеленим селом, щоб поговорити з Данкою і розказати їй дещо з того, що сталося, і подивитися на Венсу, Єржи і Кристину.

* * *

Але я все ще була втомлена і не в настрої, щоб бути уважною, так що я просто проігнорувала сіпання Антона, і коли через деякий час я не кинула блискавку і не перетворилася у звіра, він зупинився. Я бачила, що люди звикають до мене; тепер я по суботах робила зупинки в усіх селах, кожен раз в іншому.

Серкан не повернувся. Я не знала, чи він коли-небудь повернеться. Я чула через четверті-п'яті перекази слухів, що він до цього часу в столиці, встановлюючи там все правильно, але він не писав. Ну, ми ніколи не мали потреби в повелителеві, який би врегульовував сварки для нас, старости і навіть жінки, зібравшись разом, могли робити це, і Вуд тепер був не такий небезпечний, як раніше, але були деякі речі, коли селу був потрібен хтось з магічним даром. Так що я ходила по всіх селах; я зачарувала сигнальні маяки, і тепер, якщо вони запалювали їх, то в моєму будинку загорялася відповідна свічка, щоб сказати мені, куди йти.

Але сьогодні я була тут не для роботи. Я помахала Антонові і понеслася далі в село. Наповнені столи до свята врожаю стояли на зеленій траві, одягнені в білі скатертини, з площею в центрі для танців. Моя матір разом з двома старшими дочками Венси розкладала лотки повні тушкованих грибів; я підійшла і поцілувала її, а вона поклала руки на мої щоки і згладила моє сплутане волосся назад, посміхаючись всім своїм обличчям.