Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

білими та індійцями був пересунутий за Міссісіпі. Зрештою почалася боротьба за останнє пристановище індійців, за Далекий Захід — суворі, безлісні прерії.

Там білі загарбники наштовхнулися на могутнє і волелюбне плем'я тетон-дакота. За минулих століть воно жило разом з великим родом сіу-дакотів у родючому й багатому дичиною басейні Міссісіпі. Коли ж інші племена під тиском білих змушені були відійти зі сходу, вони, в свою чергу, відтиснули з їх рідних місць тетон-дакотів. Останні змушені були податися в незаселені досі західні прерії, щоб там вести кочове життя за звичаями своїх предків і жити з мисливства. Це стало можливим, тому що білі знову завезли сюди коней, які в Америці повимирали. Коні розбіглися по преріях і невдовзі становили вже величезні табуни. Тетон-дакоти та інші племена прерій ловили здичавілих тварин, приручали і об'їжджали їх для полювання на бізонів. Бізони було основною їжею для племен, що жили в преріях. Коли б їх не стало, почався б страшний голод, бо між племенами знялись суперечки за райони полювання. Тетон-дакоти принесли з собою у прерії багато культурних навиків з свого землеробського життя. Як і раніше, вони підтримували зв'язки з осілими червоношкірими народами. Цим і пояснюється те, що білі зустріли в преріях мисливське плем'я з на диво високим культурним рівнем. Але, у протилежність ірокезам, тетон-дакоти не надавали жінці рівних прав з чоловіком. Причина цього полягала в зміні способу життя. В родючих районах жінка обробляла маїсове поле і цим добувала їжу. Тепер їжу для сім'ї повинен був добувати лише чоловік, що полював. Колишнє ставлення до жінки виявлялось лише в повазі до так званих «таємничих жінок». Вони володіли медичними знаннями, а індійці вбачали в цьому магічні здібності.

Східні племена дакотів, які ще займалися землеробством, у 1862 році після жорстокої боротьби було відкинуто в штат Міннесоту. Найсміливіші втекли в Канаду. Коли перша Тихоокеанська залізниця перетнула Америку і коли в Чорних горах знайшли золото, почався великий наступ на західних дакотів.

Спалахнула остання індійська війна. Тетон-дакоти розбили двох генералів з їхнім військом. Слава непереможних дакотських вождів Відпочиваючого Бізона і Буйного Коня докотилася аж до Європи. В 1876 році дакоти оточили кінноту генерала Кастера, а сам Кастер загинув у бою.

Але й поміж дакотів знайшлися зрадники, що за хабар відмовилися од своєї країни. В 1877 році дакоти змушені були просити миру, бо в них не вистачало зброї. Кам'яно-бронзова культура індійців була остаточно переможена залізним віком — віком машин. Після майже двадцятирічної боротьби тетон-дакоти склали зброю. Військові загони влаштували серед беззбройних чоловіків, жінок і дітей криваву різню. Тетон-дакотам не лишалось нічого іншого, як піти у резервацію, де індійців тримали, як полонених. Невелика кількість дакотів утекла в Канаду. Навіть ціле селище зняло вночі свої намети і перейшло кордон резервації, що погано охоронявся. В Канаді ці нечисленні втікачі могли вільно жити і вільно працювати. Але великі канадські племена чорноногих і ассінібойнів були також обмежені резервацією. Дакоти спробували знову повстати в резерваціях. Це повстання відоме під назвою «танцю духів». Воно було придушене. П'яні індійські поліцаї, які були на службі в управлінні резерваціями, вбили героя індійського народу Відпочиваючого Бізона.

Семіноли, що чинили впертий опір на Півдні, вже в 1842 році були підкорені після чотирирічної боротьби. Переможці зрадою захопили їхнього вождя Оцеолу і до смерті тримали його ув'язненим у форті.

Індійські війни закінчились. У 1878 році, коли відбувались події, змальовані в цій книзі, п'ятдесят воїнів-шайєнів разом з своїми жінками і дітьми втекли з оклахомської резервації, де їх чекала вірна смерть, на Північ. Проти цих п'ятдесяти воїнів було кинуто не менше 12 000 — дванадцяти тисяч! — солдатів. Це свідчить про те, чого досягли індійці своєю. особистою хоробрістю і стратегічним мистецтвом у війнах, що тривали протягом сторіч.

У боротьбі білих загарбників проти індійців сформувався особливий тип людей — прикордонний житель. Він кочував разом з кордоном, що пересувався з сходу на захід, — як мисливець, слідопит (скаут), ловець звірів, шукач золота, лісоруб, торговець, ковбой, фермер. Найчастіше він був запеклим ворогом індійців, що ладен заколоти кожного «червоношкірого» з першого-ліпшого приводу. Серед прикордонних жителів східної частини Міссісіпі вирізнялась постать Данієля Буна, що став прототипом для «оповідань про Шкіряну панчоху». Своєю вірністю слову, чесністю і волелюбністю він не поступався перед індійцями. Бун відкрив Кентуккі, але знищення в ньому лісів і дичини вважав злочином. «Акули» двічі виганяли його з ферми. На старість Бун оселився на Далекому Заході. Лише слава і загін сильних друзів врятували його від того, щоб його земля не була втрете захоплена ділками.

Серед загарбників прерій набув слави Буффало Білл. Це був сміливий авантюрист. За півтора року він сам забив своєю вогнестрільною зброєю чотири тисячі бізонів. Після закінчення індійських воєн і винищення бізонів Буффало Білл повіз кількох своїх червоношкірих друзів на показ у Європу. На цьому він заробив багато грошей. Різниця між цими двома «прикордонними жителями», Данієлем Буном і Буффало Біллом, є показовою для історії Америки. Спекулянт і ділок переміг у боротьбі за існування. Але серед американського народу є також люди, схожі на скромного, справедливого Данієля Буна, на миролюбного квакера Вільяма Пеиа і на Брюле — француза, що відзначався своєю рицарською поведінкою.

Стародавні жителі Америки, за винятком небагатьох індійців, що живуть у незайманих лісах Південної Америки, були підкорені.

Білі переможці спробували примусити їх працювати, як рабів. Індійці, яким приготували таку долю, не мали змоги чинити активний опір і цілими масами вимирали. Вони не могли забезпечити білих рабською працею. За порадою ченця Лас Каза на їх місце почали ввозити рабів-негрів.

Індійське населення Америки в 1940 році налічувало тридцять-сорок мільйонів, а разом з метисами — сімдесят-вісімдесят мільйонів. Індійці Південної Америки і Мексіки ведуть пролетарське існування. Формально вони вільні, але перебувають в економічній залежності від експлуататорів, внаслідок чого приречені жити у злиднях і темряві. Багато індійців гинуть від алкоголю. Проте вони ще не забули своїх національних традицій і починають приєднуватися до національного і пролетарського руху. Індійці Мексіки ще й сьогодні розмовляють своєю індійською мовою, переважно мовою ацтеків.

Ще тяжче становище індійців у Сполучених Штатах і в Канаді. Всі разом вони не налічують навіть мільйона чоловік і знаходяться перед безпосередньою загрозою вимирання. Вони розсіяні по країні і