Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Глава 25 (2)

Через декілька днів, коли Віктор відвіз Лексі на репетицію, в двері подзвонили. Чоловік тепер сам відвозив доньку. І взагалі намагався всіляко її задобрювати. Щоразу вони приїжджали з новою іграшкою, але як здавалося Насті, дівчинку це не радувало. Алексія поверталася, забиралася до мами на руки і тихо розповідала про те, як пройшла репетиція. Пошепки. Весь час оглядаючись, щоб не чув Свіридов. Вона ніби боялася говорити при ньому, але чому саме, Настя не могла від неї добитися. Дівчинка вперто мовчала.

- Доню! - прозвучало з боку входу в вітальню, як раз коли Настя сиділа у ноутбука, розбираючи пошту від керуючої її кафе. Обернулася, щиро здивувавшись і зрадівши батькові.

- Тато? Ти яким вітром? - встала, прямуючи до нього, і обняла, відчуваючи, як батько стискає її в обіймах. Міцніших, ніж зазвичай. Відриває від себе і оглядає обличчя. Настя тільки зараз згадала, що рана на губі ще не до кінця зажила, і поспішила посміхнутися, щоб він нічого не запідозрив.

- Де він? - проігнорувавши її питання, Віталій Олегович, не знімаючи плаща, кинувся до сходів.

- Хто?

- Чоловік твій. Виродок цей. Де? - розвернувся, і Настя прочитала на рідному обличчі непідробну злість.

- Тату, почекай, - швидко підійшла до батька і взяла за руки. Серце тривожно забилося. - Що трапилося?

Чоловік важко дихав і свердлив поглядом припухлі губи доньки.

- Ось що трапилося! - обережно провів пальцем по її обличчю, а потім стиснув кулак. - Я вб'ю його, Настя! Я клянуся тобі!

У Насті від страху нутрощі скрутило. Звідки він знає?

- Тату, почекай! Його вдома немає, - швидко заговорила, відтягуючи батька до вітальні. - Як ти дізнався?

- Давайте ваше пальто, Віталію Олеговичу! - пролунав ззаду зовсім не здивований голос Аліни і до Насті раптом дійшло. Різко обернулася, втупившись підозрілим поглядом в прислугу. Дівчина відразу ж очі опустила, забираючи з рук батька коричневе пальто, і поспішила піти.

- Аліна? - Настя запитально підняла брови. – Тату? Аліна тобі розповіла?

- Настю, не гнівайся! - здається, Віталій Олегович постарався взяти себе в руки і тепер уже сам міцно стискав долоні дочки, саджаючи її на диван. - Так, мені подзвонила Аліна. Ми спілкуємося.

- Як спілкуєтеся? Тату ... ти та Аліна? - приголомшені очі Насті видали повне потрясіння.

- Ти що, доню? Скільки мені років і скільки їй! Боронь Боже! Ми просто по-дружньому спілкуємося. Аліна довіряє мені, так само як і я їй. Кращою няні для Алексія і бути не може, - здається, Настя не дихала, поки слухала пояснення. - Але не в тому справа. Вона хвилюється за тебе. І коли розповіла мені, що сталося, я трохи не збожеволів. Тепер розумію, чому ти пропонувала викупити акції назад. Чому не розповіла мені, Настю?

В голові у Насті утворилося повне сум'яття. Вона і не знала, що Аліна з батьком спілкуються. Як давно? І наскільки добре, щоб дівчина могла подзвонити і розповісти про нічний інцидент? Настя її вб'є.

- Тому що знала, як ти відреагуєш, - виринаючи з думок, відповіла тихо Настя.

- Звичайно! - сплеснув руками батько, - А як я ще повинен реагувати! Ти ж моя дочка! А цей мерзотник сміє на тебе руку піднімати! - чоловік стиснув губи і напружено втягнув повітря через ніс, намагаючись заспокоїтися. - Як часто він це робить?

- Перший раз, - збрехала Настя. Краще йому не знати, як була зачата онучка.

- Точно, Настя?

- Так, тату!

- Чому? Як це сталося? Я думав, ви щасливі! Чорт забирай, я був в цьому впевнений! - Свіридов старший здивовано дивився на Настю, раз у раз проводячи долонями по волоссю. Розгублений. Злий. Ошелешений. Господи, бідний тато, подумала Настя. Але ж це тільки верхівка айсберга ... Що буде, коли вона йому розповість правду? Про те, що його дочка зовсім не ідеальна, і все його виховання пішло в нікуди, коли вона дозволила собі заборонені почуття ...

- Тату, це дуже довга історія.

- Я повинен знати, Настя. Тому що коли він повернеться, я за себе не ручаюся! Я клянуся, він пошкодує про те, що зробив! - різко встав з дивана, а Настя схопилася слідом.

- Ні, тату! Не можна, щоб Вітя знав.

- Чому?

- Тому що він позбавить тебе компанії і Алексію забере!

- Настю, яка компанія? Про що ти говориш? - Віталій нервово заходив по кімнаті.

- Про контрольний пакет! Віктор не поверне тобі його. Розпродасть частинами або ще чого гірше просто закриє і всіх звільнить.

- Чому ти так вирішила?

- Він сам сказав.

- А до чого тут Алексія? Чому він раптом повинен її забирати?

Настя в розпачі прикрила обличчя долонями. Батько нічого не зрозуміє, якщо не розповісти йому правду. Про все. Але як же хотілося, щоб він ніколи не дізнався. Як намагалася приховати і вберегти від непотрібної інформації. Але як то кажуть в старій приказці «Таємне рано чи пізно стає явним». Прийшла черга і її темному минулому спливти з надр і отруїти собою все навколо. Підняла винуватий погляд на людину, що замінила їй всю родину, і важко осіла на диван.

- Краще сядь, тату ...

Віталій кинув зосереджений погляд на дочку, але послухався. І Настя розповіла. Не всі. Тільки в загальних рисах, але саму суть передала. Чоловік слухав уважно, потираючи свої великі пальці і не перебиваючи. Настя збивалася на моментах, коли говорила про Стаса і про те, що хотіла піти від Віктора, щоб бути з ним. Від батька не сховався сумний голос і біль в очах дочки, коли вона з теплом і невимовним трепетом згадувала про хлопця, який буквально збагатив його зятя.

Але чи міг він засуджувати? Можливо кого-небудь іншого, так. Але не Настю. Своїх дітей ми виправдовуємо, у що б то не стало. Прощаємо навіть великі помилки і помилки. Знаходимо пояснення, адже вони свої, рідні. Віталій Олегович з його дружиною з народження намагалися вкласти Насті правильне виховання. Такі якості як доброта, ввічливість, допомога іншим і самопожертва дуже цінувалися в їхній родині, а тепер вони зіграли з ними самий злий жарт. Його дочка готова була пожертвувати собою заради сімейної компанії. І чорт роздери, вона саме це і робила. Кожному батькові приємно мати підтвердження, що його дитина його любить. Але не таке. Чи не тоді, коли його плоть і кров страждає. Будь проклята ця компанія і хвилина, коли він продав акції Свіридову. Він так довіряв цій людині. Віктор не раз говорив, як любить його дочку. Як вони щасливі і не можуть нарадуватися тому, що разом. А він, осел, вірив. Радів за дочку і онучку, за те, що вони знайшли щастя. Таке, як і він колись з матір'ю Насті. А все ось як обернулося ... Вовк в овечій шкурі, ось хто він ... Підлий, жадібний мерзотник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍