Читати книгу - "Американські боги"

пір’я птиці-громовиці і відчував, як його пальці поколює струм. Маленькі сині іскорки зміїлися по руках. Дощ омивав обличчя.

— Неймовірно! — вигукував він, перекрикуючи ревіння бурі.

Птиця-громовиця, наче зрозумівши його, стала здійматися вище, кожне лопотіння крила відлунювало ударом грому, і грім той здіймався і падав з темних хмар.

— Уві сні я полював на тебе, — вітер зірвав слова з уст Тіні. — В моєму сні... Я мав принести перо.

Так, затріщало у його свідомості, ніби хтось налаштовував частоту на радіоприймачі. Вони мали принести перо, аби довести, що вони — чоловіки. Вони полювали на нас, аби добувати камінь із наших голів, аби давати їхнім мерцям наші життя.

Картина заполонила його свідомість: птиця-громовиця — самка, як йому здалось, бо її оперення було коричневим, не чорним, — лежить мертвою на схилі гори. Поряд із нею жінка. Жінка розкроює птиці череп нагостреним каменем. Розкидає вологі шматки кісток, копирсається в мозку, видобуває чистенький гладенький камінець рудуватого, ніби гранат, кольору — у його глибині блимають напівпрозорі вогники. Орлиний камінь, подумав Тінь. Вона віднесе камінь своєму синові, що вже три дні як помер, покладе на його холодні груденята. І до наступного сходу сонця хлопчик буде живий, сміятиметься. А камінь посіріє, потьмяніє, помре — як і птаха, у якої його вкрали.

— Розумію, — сказав він птиці.

Птиця захилила голову, закричала, і крик її розрісся громом.

Світ під ними блимав одним химерним сном.

Лора якнайміцніше вхопила гілку і чекала, доки чоловік, що назвався агентом Світом, підійде ближче. Вона дивилася у протилежний від нього бік: на бурю, на темно-зелені пагорби унизу.

В цьому пришибленому світі символи важать найбільше, думала вона. Аякже.

Вона відчула, як він опустив руку на її праве плече.

Добре, подумала. Не хоче мене налякати. Боїться, що я просто викину галузку туди, в бурю, вона загубиться десь на схилі гори, і він її не зможе знайти.

Вона стала потроху відхилятися назад, доки не торкнулася спиною його грудей. Він обвив її стан лівою рукою. Жест був дуже інтимний. Перед нею була відкрита долоня його лівиці — він вичікував. Лора міцно стисла гілку обома руками. Зосередилася. Видихнула.

— Будь ласка. Мою гілку, — сказав він їй на вухо.

— Прошу. Забирай... — а тоді, без усякої певності, що це подіє: — Цю смерть я підношу Тіні!

І Лора встромила гілку собі в сонячне сплетіння, просто під ребрами, і відчула, як та розростається й змінюється у неї всередині, як гілка перетворюється на спис.

З того часу, як вона померла, межа між болем та іншими відчуттями стерлася. Вона відчула, як спис прохромив її груди, як він вийшов крізь її спину. На мить відчула спротив, натисла сильніше — і спис пронизав агента Світа. Відчула його теплий подих на холодній шкірі своєї шиї, коли він, нанизаний на спис, заволав від несподіванки і болю.

Вона не розуміла його слів, не знала мови, якою він їх промовляв. Вона просто сильніше штовхнула списа, просовуючи його крізь власне тіло, глибше крізь його плоть.

Вона відчула, як його кров стала розтікатися по її спині.

— Ах ти ж сучка! — прокричав він вже англійською. — Ти просто йобана сучка.

Його голос ніби булькав. Напевно, здогадалася вона, лезо списа розрізало легеню. Тепер Світ борсався, намагався звільнитися, і з кожним його рухом нею теж мотало: вони були наче дві рибини, насаджені на один гарпун. Вона побачила, що в руці його ніж, і він штрикає її в груди: випадково, шалено, наосліп.

Її це не схвилювало. Хіба можуть удари ножа зашкодити мертвій?

Лора різко вдарила кулаком по його зап’ястку. Ніж вилетів з долоні і впав на підлогу грота. Вона відштовхнула його ногою геть.

Тепер він ревів та завивав. Вона відчувала, як він намагається відштовхнути її геть, як його руки вперлися їй у спину, як його сльози обпікають її шию. Вся її спина була вимащена в його крові, кров стікала на ноги.

— Яка жалюгідна смерть, — уголос подумала вона, не без похмурої втіхи.

Вона відчула, як агент Світ позад неї спіткнувся, сіпнулася, послизнувшись на крові, що розтеклася долівкою, — уся кров була його — і вони обидвоє завалилися на землю.

Птиця-громовиця приземлилася на стоянці біля Рок-Сіті. Дощ опускався суцільною завісою — Тінь ледве міг розрізнити, що відбувалося за кілька метрів перед ним. Він випустив пір’я птиці-громовиці і напівковзнув, напівзвалився на мокрий асфальт.

Птиця поглянула на нього. Спалахнула блискавка. Птиця зникла.

Тінь звівся на ноги.

Паркінг був напівпорожній. Тінь вирушив до входу. Проминув коричневий «Форд Експлорер», запаркований біля скелястого схилу. Він уже десь бачив цю машину, тож зупинився оглянути її детальніше — і помітив усередині чоловіка, що схилився на кермо, ніби заснув.

Він потягнув за ручку водійських дверцят. Ті відчинились.

Востаннє перед цим Тінь бачив агента Града, коли той стояв біля виходу з мотелю в центрі Америки. Зараз на його обличчі застиг здивований вираз. Йому професійно скрутили в’язи. Тінь торкнувся його щоки. Досі тепла.

Тінь упізнав запах в машині. Він був ледь помітним, ніби запах парфумів людини, що давно полишила це місце, але Тінь усюди впізнав би його. Він грюкнув дверцятами і рушив стоянкою далі.

Дорогою він відчув, як його вкололо в бік: різкий, ґвалтовний біль, який, певно, він собі уявив, бо за мить його вже не було.

У сувенірній крамничці було порожньо. Квитків теж ніхто не продавав. Він пройшов крізь будівлю до садів Рок-Сіті.

Загуркотів грім, аж затремтіло гілля дерев і великі скелі затряслися до самого осереддя. З неба байдуже сипав холодний дощ. Було пізнє пообіддя — але було темно, як глупої ночі.

Між хмар прорізалася стежка блискавиці, і Тіні стало цікаво, чи то, бува, не його птиця-громовиця повернулася до гнізда, чи це просто атмосферне явище — чи може, на якомусь рівні, обидві ідеї були правдивими?

Звісно ж, були. В цьому, зрештою, весь сенс.

Тінь почув, як десь закричав чоловік. Єдине, що він розчув, або думав, що розчув, було «...Одіну!».

Тінь поспішив через Майдан прапорів сімох штатів, де по бруківці нісся загрозливий потік дощової води. Послизнувся на гладенькому камені. Довкола гори висіла густа хмара, і за туманом і бурею він не бачив жодного із семи штатів.

Звуків не було. Це місце мало цілковито покинутий вигляд.

Він погукав,