Читати книгу - "Таємничий острів"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 152 153 154 ... 160
Перейти на сторінку:
до діла. Нехай собі гора Франкліна курить, нехай реве, виє, нехай викидає вогонь і полум’я, скільки її душі завгодно, невже через такі дрібниці сидіти склавши руки! Ходімо, Айртоне, ходімо, Набе, ходімо, Герберте, і ви, містере Сайрес, і ви, містере Спілет, сьогодні нам усім не гріх гарненько потрудитися! Зараз ми будемо ставити ширстрек, а для такої справи і десятка рук обмаль. Чого я хочу? Щоб наш новий «Бонадвентур» — адже ми його «Бонадвентуром» назвемо, правда ж? — отож я хочу, щоб не довше як за два місяці наше нове судно вже красувалося в порту Повітряної кулі. А якщо так, то не гаймо даремно часу!

Усі колоністи слухняно пішли за Пенкрофом на верф, де будувався корабель, і почали кріпити ширстрек — товсту обшивку, що утворить пояс судна, який міцно зв’язує між собою частини суднових деталей. Нелегка це була робота, і Пенкроф справедливо вимагав, щоб усі в ній взяли участь.

Весь день 3 січня вони залишалися на верфі, забувши про вулкан, якого, втім, і не було видно з берега Гранітного палацу. Але разів зо два чи три густі тіні застеляли сонце, яке здійснювало свій звичний денний рух безхмарним небом, — це щільна хмара диму проходила між світилом і островом. Вітер, що дув з моря, ніс дим і пару кудись на захід. Сайрес Сміт і Гедеон Спілет звернули увагу на ці затемнення, вони не раз обмінювалися зауваженнями з приводу тієї швидкості, з якою назрівало виверження, одначе не кидали роботи. Обоє розуміли, що в їхніх же інтересах, в інтересах усієї колонії, побудувати корабель за можливо коротший термін. При гарному судні їм не страшні будь-які несподіванки. І хто знає, чи не виявиться в один прекрасний день цей корабель їхнім єдиним притулком?

Увечері, поївши, Сайрес Сміт разом з Гедеоном Спілетом і Гербертом вирушили на плато Круговиду. Сутінки вже огорнули землю, але темрява сприяла їхній задачі — встановити, чи не домішується до пари і диму, що огортали кратер вулкана, ще й вогонь, чи не викидає вулкан часток розпечених порід.

— Кратер у вогні! — раптом закричав Герберт, який випередив супутників і першим добіг до плато Круговиду.

Гора Франкліна, що стояла миль за шість від плато Круговиду, здавалася звідси величезним смолоскипом, котрий горів багряним полум’ям. Одначе навіть у мороці ночі воно кидало лише тьмяний відблиск, що, мабуть, залежало від значних домішок диму, шлаку й попелу. Островом розливалося червонясто-жовте світло, і на тлі цієї заграви тьмяно чорнів масив лісу. Небо затягли величезні клуби диму, у розривах між ними подекуди сяяли зірки.

— так, справа пішла занадто швидко! — зауважив інженер.

— Це не дивно, — підхопив журналіст. — Вулкан пробудився вже давно. Згадайте-но, Сайресе, адже вперше пара з’явилася ще тоді, коли ми обстежували відроги гори в надії знайти притулок капітана Немо. А було це, якщо не помиляюся, приблизно в жовтій?

— Саме так! — вигукнув Герберт. — Виходить, уже два з половиною місяці тому.

— Отже, вогонь розгорявся під землею протягом десяти тижнів, — сказав Гедеон Спілет, — і зрозуміло, що за такий термін він набрався сили.

— А ви хіба не відчуваєте коливання ґрунту? — запитав Сайрес Сміт.

— Відчуваю, — відповів Гедеон Спілет, — одначе від цього ще до справжнього землетрусу…

— Я й не кажу, що нам загрожує землетрус, — жваво відгукнувся Сайрес Сміт, — бережи, Боже, нас від нього! Ні. Але ці коливання викликані підземним вогнем. Земну кору можна сміливо уподібнити до стійок казана, а ви самі знаєте, що під тиском газу стінки казана тремтять, наче металева пластинка. Ми саме й спостерігаємо це явище.

— До чого ж красиві снопи вогню! — вигукнув Герберт.

У цю хвилину з кратера бризнув феєрверк іскор, сліпучий блиск яких не могли сховати густі клуби пари. Тисячі сяючих осколків і вогненних цяток розлетілися навколо вулкана. Деякі з них піднялися навіть вище шапки диму і розсипалися розпеченим пилом. Цей спалах супроводжувався підземними вибухами, немов десь поблизу била картеччю батарея.

Сайрес Сміт, журналіст і Герберт цілу годину провели на плато Круговиду, а потім спустилися вниз і повернулися до Гранітного палацу. В інженера був такий замислений, вірніше такий заклопотаний вигляд, що Гедеон Спілет не втримався і запитав, чи не передбачає він у найближчому майбутньому якої-небудь небезпеки, прямо або побічно пов’язаної з виверженням.

— І так і ні! — відповів Сайрес Сміт.

— Але хіба найбільше нещастя, що може з нами статися, не землетрус, який загрожує загибеллю нашому острову? Відверто кажучи, я цього не боюся, оскільки пара і лава знайшли собі вільний вихід

— І я теж боюся не землетрусу, вірніше, не того, що звичайно називають цим словом — зсув земної кори, викликаний розширенням підземних газів, — відгукнувся Сайрес Сміт. — Але існують інші причини, що можуть призвести до катастрофи.

— Які ж, дорогий Сайресе?

— Поки я ще й сам добре не знаю… Я повинен подивитися… піднятися на гору… за кілька днів, я сподіваюся, все з’ясується.

Гедеон Спілет не наполягав, і незабаром, незважаючи на підземний гуркіт, що з кожною годиною ставав усе голоснішим і відлунював по острову, мешканці Гранітного палацу заснули безпробудним сном.

Минуло три дні — 4, 5 і 6 січня. На верфі тривало спорудження корабля, й інженер намагався якомога прискорите роботу, хоча відкрито про це нічого не говорив. Вершина гори Франкліна була, неначе каптуром, прикрита темною хмарою найлиховіснішого вигляду, із кратера разом з полум’ям виривалося тепер розпечене каміння, деяке з них падало назад у жерло вулкана. Пенкроф, що навіть у виверженні бачив кумедні риси, час від часу вигукував:

— Погляньте-но! Наш, велетень грає в крем’яхи! Дивіться, наш велетень жонглює!

І дійсно, викинуті вулканом камені знову зникали в безодні, а це дозволяло сподіватися, що лава, здута під впливом внутрішнього тиску, ще не дійшла до отвору кратера. В усякому разі, спостерігаючи за північно-східним схилом, що чітко виднівся із плато Круговиду, колоністи не знайшли на схилі гори ніяких слідів страшного вогненного потоку.

Одначе, як не квапилися колоністи спорудити новий корабель, їх нерідко відволікали інші настільки ж важливі справи. В першу чергу треба було відвідати кораль, де стояла череда муфлонів і кіз, та поповнити запас кормів для худоби. Вирішили, що наступного дня, 7 січня, Айртон поїде в кораль, і, тому що з усіма цими звичними роботами він цілком міг впоратися без сторонньої допомоги, Пенкроф і його товариші чимало здивувалися, почувши наступні слова інженера:

— Раз ви завтра їдете в кораль, Айртоне, я поїду разом з вами.

— Е, ні, містере Сайрес! — вигукнув моряк. — У нас же кожен день на рахунку,

1 ... 152 153 154 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємничий острів"