Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

розповів усе, час від часу зазираючи в блокнот. Насправді це не було йому потрібно, але так було краще, щоб час від часу уникати цього димуючого погляду. Він почав із Джулі Ловрі й закінчив Баррі Дорґаном.

— Ти кажеш, він розумово відсталий, — міркував уголос Флеґґ.

— Так.

Обличчям Флеґґа розлилася радість, він закивав.

— Так, — промовив він, але не до Ллойда. — Так, ось чому мені не було видно…

Він замовк і пішов до телефона. За кілька секунд уже говорив із Баррі.

— Вертольоти. В один саджай Карла, у другий — Біллі Джеймісона. Постійний радіоконтакт. Вишли шістдесят, ні, сто людей. Перекрий кожну дорогу зі східної та південної Невади. Подбай, щоб у них був опис цього Каллена. І щогодини доповідати мені.

Він поклав слухавку й радісно потер руки.

— Ми його візьмемо. Шкода тільки, що не можна буде його голову відправити назад його корешеві Андросу. Але Андрос мертвий. Правда, Надін?

Надін і далі дивилася в одну точку.

— Вертольоти сьогодні ввечері не дуже допоможуть, — сказав Ллойд. — За три години стемніє.

— Не метушися, старий, — весело сказав темний чоловік Ллойдові. — Завтра буде досить часу для вертольотів. Він далеко не зайшов. Ні, він зовсім недалеко.

Ллойд нервово гнув у руках блокнот на спіралі, бажаючи бути не тут, а деінде. Флеґґ зараз був у доброму гуморі, але Ллойд не вважав, що його настрій збережеться після новини про Сміттєбака.

— У мене ще одне, — неохоче мовив він. — Про Чувака-Сміттєбака.

Ллойд замислився, чи не викличе це ще одну істерику з биттям статуеток.

— Старий наш Бачок. Чи він зараз в одній зі своїх експедицій?

— Я не знаю, де він. Він тут одну штуку відсмалив в Індіан-Спрінгс, а потім поїхав.

Він розповів історію так, як почув її від Карла.

Флеґґ потемнів на лиці, коли дізнався про те, що Фредді Кампанарі смертельно поранений, але коли Ллойд закінчив, його обличчя знову стало спокійним. Флеґґ не став кидатись у гнів, а просто роздратовано махнув рукою.

— Гаразд. Коли повернеться, я хочу, щоб його вбили. Але швидко й милосердно. Не хочу, щоб він страждав. Я сподівався, що він… довше прослужить. Мабуть, ти цього не зрозумієш, Ллойде, але я відчув у цьому хлопцеві… рідну душу. Я гадав, що він мені стане в пригоді — і я його використовував, але ніколи не був певний. Навіть найкращого скульптора ніж може не послухатися — якщо це поганий ніж. Правда, Ллойде?

Ллойд, який нічого не знав про скульпторів і ножі (він гадав, що вони використовують кувалду й зубило), кивнув.

— Звичайно.

— І він зіслужив нам чудову службу, давши ракети. Це ж він, правда?

— Атож.

— Він прийде. Скажи Баррі, що Сміттєбака треба… звільнити від страждань. Якщо можна, безболісно. Просто зараз мене значно більше цікавить той розумово відсталий на схід від нас. Я б міг його й відпустити, але принцип є принцип. Можливо, до темряви вже все зробиться. Правда, моя люба?

Тепер він сидів навпочіпки біля крісла Надін. Торкнувся її щоки — і вона відсахнулася, наче її торкнулися розжареною кочергою. Флеґґ вишкірився й торкнувся її знов. Цього разу вона здригнулась, але не відсторонилась.

— Місяць, — у захваті промовив Флеґґ. Він підскочив на ноги. — Якщо його до темряви не знайдуть із вертольотами, у нас сьогодні є місяць. Та й я не сумніваюся, що він зараз при світлі котить просто серединою траси I-15. Сподівається, що Бог тієї старої подбає про нього. Але ж вона померла, так, моя мила?

Флеґґ весело розсміявся, мов дитина.

— Та й Бог її теж, гадаю. Усе буде як слід, а Ренді Флеґґ стане татусем.

Він знову торкнувся її щоки. Вона застогнала, як поранений звір.

Ллойд облизав пересохлі губи.

— Ну то я піду, якщо можна.

— Добре, Ллойде, добре, — темний чоловік не дивився навколо: він захоплено споглядав обличчя Надін. — Усе йде чудово. Просто чудово.

Ллойд вискочив якомога швидше, майже вибіг. У ліфті його так накрило, що він мусив натиснути «стоп», щоб перечекати істерику. Він плакав і сміявся майже п’ять хвилин. Коли ця буря минула, йому трохи полегшало.

«Він не розвалюється на шматки, — сказав він собі. — Є кілька проблем, але він усе контролює. Гру, мабуть, буде скінчено до першого жовтня, а до п’ятнадцятого — так точно. Усе піде як слід, саме так, як він каже. Ну, мало не вбив мене — то й нехай… Хай навіть у нього ще химерніший вигляд, ніж завжди…»

——

Ллойд прийняв дзвінок від Стена Бейлі з Індіан-Спрінгс через п’ятнадцять хвилин. Стен ледь не бився в істериці від люті на Сміттєбака й страху перед темним чоловіком.

Карл Гок і Білл Джеймісон відлетіли зі Спрінгс о 18:02 на розшуки на схід від Веґаса. Один із пілотів-учнів, Кліфф Бенсон, полетів із Карлом як спостерігач.

О 18:12 обидва гелікоптери вибухнули в повітрі. Незважаючи на шок, Стен відправив п’ятьох людей в ангар номер 9, де стояли два інші легенькі вертольотики й три великі «г’юї». На всіх п’яти виявилася вибухівка, і запалювальні міни були приєднані до простих кухонних таймерів. Міни були не зовсім такі самі, як ті, що Сміттєбак почіпляв до машин із пальним, але дуже подібні. Сумніватися не випадало.

— То був Чувак-Сміттєбак, — закінчив Стен. — Він сказився. Богові одному відомо, куди він ще вибухівки начіпляв.

— Перевірте все, — сказав Ллойд. Серце в нього від страху калатало швидко і дрібно. У його тілі закипав адреналін, а очі немов готові були вискочити з орбіт. — Геть усе перевірте! Хай усі до єдиного обшукають кожен куток цієї йобаної бази. Чуєш, Стене?

— Та чого вже возитися?

— Як «чого возитися»?! — заволав Ллойд. — Тобі, довбойобові, картинку намалювати, що скаже головний, якщо вся база…

— Усі пілоти загинули, — тихо промовив Стен. — Ти що, не розумієш, Ллойде? Навіть Кліфф — та й він не заїбись як гарно вмів. У нас є шестеро людей, яких і близько самих у політ випускати рано, — і жодного вчителя. Нащо нам тепер літаки, Ллойде?!

І він кинув слухавку, залишивши ошелешеного Ллойда, який нарешті осягнув, що сталося.

——

Том Каллен прокинувся невдовзі після пів на десяту вечора. Тіло в нього затерпло, хотілося пити. Він попив із фляжки, виповз із-під похилих скель і поглянув у темне небо. Над головою плив місяць, таємничий і безмежно спокійний. Настав час рушати далі. Тільки треба обережно, Боже мій, так.

Бо тепер за ним погоня.

Йому снився сон. Із ним розмовляв Нік — і це було дивно, бо Нік не вмів говорити. Він був