Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

їх величностям, полягає в звинуваченні англійця, що перебуває тут під вартою, з приводу вбивства солдата Святої ермандади, та, напевно, є й інші обставини, пов’язані, з цим.

— Наскільки я розумію, — заявив король, — нам належить розглянути звинувачення щодо викрадення підданих дружньої нам держави з території цієї держави, клопотання про визнання шлюбу недійсним і зустрічний позов про визнання дійсності цього шлюбу та бог знає що ще. Ну, всьому свій час. Давайте почнемо з цього високого англійця.

Суд розпочався з виступу прокурора, який виклав звинувачення проти Пітера так само, як воно було викладено раніше королеві. Капітан Аррано дав свої свідчення про вбивство солдата, але, коли адвокат Пітера почав ставити йому запитання, Аррано визнав — очевидно, він не відчував злоби до звинуваченого, — що згаданий солдат грубо образив донну Маргарет і що обвинувачений Пітер, як іноземець, міг сприйняти їх за ватагу бандитів чи навіть маврів. Він додав також, що не може стверджувати, що англієць навмисне хотів убити солдата.

Після цього давали свідчення Кастелл і Маргарет, остання — з чарівною скромністю. Справді, коли вона розповіла, що Пітер — її наречений, з яким вона мала повінчатися, якби її не викрали із Англії, що вона покликала його на допомогу, коли солдат схопив її та зірвав вуаль, у залі пролунало шепотіння співчуття, а король і королева перемовлялися між собою, не звертаючи уваги на її подальшу розповідь.

Потому король переговорив з двома суддями, після чого підняв руку й оголосив, що вони прийняли рішення. Цілком зрозуміло, як засвідчили обставини, що англієць не винний в умисному вбивстві солдата. Взагалі немає ніяких доказів, що він знав, що той належить до Святої ермандади. Таким чином, його звільнять за умови виплати вдові вбитого компенсації, що вже зроблено, й невеликої суми — для меси поминання душі вбитого.

Пітер почав дякувати королеві, але його величність, не дослухавши його, запитав, чи хоче хтось із присутніх виступити по суті наступних справ. Підвелась Бетті й заявила, що вона бажає висловитись. Через перекладача вона пояснила, що одержала королівський наказ з’явитися до двора, що вона готова відповідати на будь-які запитання чи звинувачення, які можуть висунути проти неї.

— Як ваше ім’я, сеньйоро? — поцікавився король.

— Елізабет, маркіза Морелла, уроджена Елізабет Дін, із давнього й благородного роду Дінів, жителів Англії, відчеканила Бетті чітким і рішучим голосом.

Король кивнув і продовжував:

— Хтось заперечує цей титул і походження цієї дами?

— Я, — вперше за весь цей час промовив маркіз Морелла.

— На якій підставі?

— На багатьох підставах, — відповів Морелла. — Вона не маркіза Морелла, оскільки я вінчався з нею, будучи впевнений, що це інша жінка. Вона не походить із давнього та благородного роду, бо вона була служницею в домі купця Кастелла в Лондоні.

— Це нічого не доводить, маркізе, — перервав його король. — Мій рід, я гадаю, можна назвати стародавнім і благородним, ви цього не будете заперечувати, проте я грав роль слуги в обставинах, про які королева пам’ятає… натяк, з якого всі присутні, котрі знали, про що йдеться, голосно зареготали, а разом з ними і королева85. — Якщо, оспорювати дійсність шлюбу чи благородство походження, то це вимагає доказів, — вів далі король. — Хіба цю даму звинувачують у таких злочинах, що вона не може виправдатись?

— Ні, швидко відповіла Бетті. — Мій єдиний злочин — бідність та шлюб з маркізом Морелла.

При цьому присутні знову засміялись.

— Одначе, сеньйоро, зараз ви аж ніяк не маєте вигляду бідної, завважив король, поглядаючи на її сліпуче, прикрашене коштовностями вбрання, — а щодо одруження, то ми тут схильні вбачати в ньому швидше необачність, аніж злочин. — При цих легковажних словах королева трохи спохмурніла. — Проте, сеньйоро, — швидко додав король, — пред’явіть ваші докази і даруйте мені те, що я поки не називаю вас маркізою.

— Ось мої докази, сер, — і Бетті подала документ про шлюб.

Судді та король з королевою прочитали документ, притому королева завважила, що копію цього документа вона вже бачила.

— Чи є тут священик, який здійснив шлюбний обряд? — запитав король.

Підвівся Бернальдес і заявив, що священик присутній. Щоправда, він при цьому змовчав про те, що за це йому довелося заплатити чималу суму.

Один із суддів наказав викликати священика, і до залу, кланяючись, зайшов отець Енріке. Маркіз люто позирнув у його бік. Заприсягнувши, отець Енріке повідомив, що він був священиком у Мотрілі та капеланом маркіза Морелла, а тепер є секретарем найсвятішої інквізиції в Севільї. У відповідь на інші запитання він заявив, що на бажання нареченого і за його цілковитою згодою такого-то числа в Гранаді він повінчав маркіза з дамою, яка стоїть перед ним і яку, наскільки йому відомо, звуть Бетті Дін; затим на її прохання, оскільки вона побажала, щоб відповідний запис про їхній шлюб був зроблений тут же, він склав документ, з яким суд уже ознайомився, а маркіз та всі інші підписали його там після вінчання, в каплиці замку маркіза в Гранаді, Потому отець Енріке додав, що згодом він залишив Гранаду, щоб посісти місце секретаря інквізиції в Севільї, яке йому запропонували найсвятіші власті як нагороду за трактат, який він написав супроти єресі. Ось усе, що він знає про цю справу.

Після цього підвівся адвокат маркіза й запитав отця Енріке, хто готував вінчання. Священик відповів, що маркіз ніколи прямо з ним про це не говорив; у всякому разі, маркіз ніколи не називав Імені нареченої. Все влаштовувала сеньйора Інеса.

Втрутилась королева й запитала, де перебуває зараз сеньйора Інеса і хто вона така. Священик відповів, що сеньйора Інеса іспанка, одна з наближених