Читати книгу - "Маятник Фуко"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 154 155 156 ... 197
Перейти на сторінку:
бароко.

Лише злий Деміург дає нам змогу почувати себе добрими.

А якби космічного Плану не існувало?

Який недобрий жарт, жити у вигнанні, коли ніхто нас не виганяв. Бути вигнаним із місця, якого не існує.

А якби він, План, існував, але був для тебе невловним усю вічність? Там, де відступає релігія, на допомогу приходить мистецтво. І ти вигадуєш План як метафору незбагненного. Людська змова теж може заповнити порожнечу. Вони не опублікували мого Серця у пристрасті, тому що я не належу до тамплієрської кліки.

Жити так, ніби План існує: камінь філософів.

Якщо не можеш перемогти їх, пристань до них. Якщо План існує, досить пристосуватися до нього…

Лореица піддає мене випробуванню. Смирення. Якби в мене було достатньо смирення, щоб прикликати Ангелів, навіть не вірячи у них, і нарисувати відповідне коло, я б досяг умиротворення. Можливо.

Ти віриш, що таємниця існує, і почуваєш себе втаємниченим. Це нічого не коштує.

Створити велетенську надію, яку ніколи не можна буде викоренити, адже кореня вона не має. А предки, яких не існує, ніколи не прийдуть сказати тобі, що ти зрадив. Релігія, яку можна сповідувати, зраджуючи її до безмежжя.

Як Андрее: створити задля жарту найбільше одкровення в історії і, поки інші втрачають голови, присягатися решту свого життя, що це був не ти.

Створити істину з розмитими обрисами: щойно тільки хтось спробує визначити її, ти кидаєш на нього анафему. Виправдувати лише того, хто ще розмитіший, ніж ти. Jamais d'ennemis à droite[257].

Навіщо писати романи? Ліпше переписувати Історію. Такою, якою вона потім стане.

Чому ви не помістили дію в Данії, пане Вільяме Ш.? Конопляний Джим Йоганн Валентін Андрее Лукаматей блукає в Зондському архіпелазі між Патмосом та Авалоном, від Білої Гори до Мінданао, від Атлантиди до Солуня… На Нікейському Соборі Оріген відрізає собі яйця і показує їх, скривавлених, отцям Міста Сонця, Хірамові, який шкірить зуби — філіокве, філіокве[258], а тим часом Константин устромляє свої хижі нігті в порожні орбіти Роберта Флудда, смерть, смерть юдеям Антіохійського гетто, Dieu et mon droit[259], хай майорить Босеан у руках офітів та борборитів, які отруйно черевомовлять. Хай звучить сурма, і хай прийдуть Праведні Лицарі Святого Міста з головою Мавра, що ощетинилася на списі, Ребісе, Ребісе! Магнітний ураган, падає Ейфелева Вежа. Їдко посміхається Рачковський над підсмаженим тілом Жака де Моле.

Ти не стала моєю, але я можу спричинити вибух історії.

Якщо проблемою є відсутність буття, якщо буття є лише тим, про що говориться безліччю способів, тоді що більше ми говоримо, то більше буття існує.

Мрією науки є те, щоб буття було небагато, щоб воно було сконцентроване і висловленне, E=mc2. Помилка. Щоб спастися на самому початку вічності, треба прагнути заплутаного буття. Наче змій, якого зав’язав вузлом моряк-алкоголік. Нерозв’язно.

Вигадувати, навіжено вигадувати, не зважаючи на сув’язність, аж поки стане неможливим будь-який підсумок. Проста гра в естафету між символами — одне говорить, інше, без жодного впину. Розкласти світ на сарабанду ланцюга анаграм. А відтак повірити у Невимовне. Чи не це є істинним тлумаченням Тори? Істина — це анаграма анаграми. Anagrams = ars magna[260].

Ось що відбулося у ті дні — Бельбо вирішив сприймати поважно всесвіт дияволістів не через надмір, а через нестачу віри.

Принижений своєю нездатністю творити (впродовж усього життя він посилався на незаспокоєні бажання та ніколи не написані сторінки, одні були метафорами інших і навпаки, а все разом перебувало під знаком його гаданого, невидимого боягузтва), тепер він усвідомлював, що будуючи План, він таки творить. Він починав закохуватися у свого Ґолема, який став для нього розрадою. Життя — його життя і життя людства — як мистецтво, а за браком мистецтва — мистецтво як брехня. Le monde est fait pour aboutir à un livre (faux)[261]. Але тепер у цю фальшиву книгу він намагався повірити, він сам написав це — якби змова існувала, він уже не був би боягузом, переможеним і лінивим.

Звідси випливає те, що трапилося згодом: він використав План — усвідомлюючи його несправжність — щоб побити суперника — якого він вважав реальним. А коли він помітив, що власноручне творіння огортає його, неначе воно й справді існує, неначе він, Бельбо, зроблений з того самого тіста, що й його План, він поїхав до Парижа, немов назустріч одкровенню, визволенню.

Мучений упродовж довгих років щоденними докорами сумління через те, що завжди жив лише в товаристві власних маячних думок, він знайшов розраду в підгляданні за маячіннями, які набували об’єктивного існування і були відомі також іншому, нехай навіть Ворогові. Він поїхав кинутися левові у пащу? Звичайно, адже цей лев набував форми, він був справжніший від Конопляного Джима, від Чечілії, а може, навіть від самої Лоренци Пеллеґріні.

Бельбо, хворий на численні нездійснені зустрічі, відчував, що ця зустріч буде справжньою. І вона була настільки справжньою, що він не міг навіть утекти з поля бою через боягузтво, адже його приперли до стіни. Страх змусив його виявити відвагу. Вигадуючи, він створив зачаток дійсності.

106

Список № 5 — шість майок, шість пар трусів і шість носовиків — завжди інтригував учених головно через тотальний брак шкарпеток.

(Woody Allen, Getting even, New York, Random House, 1966, «The Metterling List», p. 8)

Саме тими днями, не далі як місяць тому, Лія вирішила, що мені не завадив би місяць відпустки. «У тебе втомлений вигляд», говорила вона мені. Можливо, мене виснажив План. З іншого боку, дитина, як говорили дідусь із бабусею, потребує чистого повітря. Наші друзі відступили нам свій будиночок у горах.

Ми виїхали не одразу. Треба було залагодити декілька справ у Мілані, а потім Лія сказала, що нема кращого відпочинку, ніж відпустка в місті, коли ти знаєш, що невдовзі з нього поїдеш.

У ті дні я вперше заговорив з Лією про План. Раніше вона була надто зайнята дитиною: вона чула про те, що ми з Бельбо та Діоталлеві розв’язуємо щось на кшталт головоломки, обмірковування якої займало нам цілі дні та ночі, але більше я їй нічого не говорив, відколи вона виголосила мені проповідь про психоз подібностей. Можливо, мені було соромно.

Тими днями я змалював їй цілий план, завершений у своїх найдрібніших деталях. Вона знала про хворобу Діоталлеві, я почував себе винним, ніби зробив щось, чого не повинен був робити, і намагався представити їй План тим, чим

1 ... 154 155 156 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маятник Фуко"