Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жюль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кажучи це, Каї-Куму, який досі чудово володів собою, аж затремтів з люті, й дике збудження спотворило його вид.
Проте за кілька хвилин він спитав уже спокійнішим голосом:
— Чи думаєш ти, що англійці обміняють тебе на нашого Тогонга?
Гленарван завагався й пильно подивився на маорійського ватажка.
— Я не знаю, — мовив він; помовчавши хвилину.
— Відповідай, — наполягав Каї-Куму, — чи твоє життя варте життя нашого Тогонга?
— Ні, — відповів Гленарван, — я не ватажок і не жрець серед своїх.
Паганель, вражений цією відповіддю, здивовано глянув на Гленарвана.
Каї-Куму, здавалось, також зчудувався.
— Отже, ти сумніваєшся? — спитав він.
— Я не знаю, — повторив Гленарван.
— Твої не погодяться обміняти тебе на нашого Тогонга?
— Самого мене? Ні. Нас усіх — можливо.
— В нас, маорійців, міняють голову на голову, — мовив Каї-Куму.
— Запропонуй спочатку обміняти свого жерця на цих жінок, — сказав Гленарван, указуючи на Гелену й Мері Грант.
Гелена хотіла кинутися до чоловіка, але майор затримав її.
— Ці дами, — казав далі Гленарван, шанобливо схилившись перед Геленою й Мері Грант, — посідають високе становище в своїй країні.
Ватажок холодно глянув на свого полоненого. Недобра усмішка скривила його уста; але він одразу ж затамував її й відповів, ледь стримуючись.
— Ти сподіваєшся обманути Кай-Куму брехливими словами, клятий європейцю? Ти гадаєш, очі Каї-Куму не вміють читати в людських серцях?
І, вказавши на Гелену, додав:
— Це твоя жінка!
— Ні! Моя! — вигукнув Кара-Тете.
Відштовхнувши полонених, він простяг руку й поклав її на плече Гелени, яка пополотніла від цього дотику.
— Едварде! — крикнула нещасна жінка, заціпенівши з жаху.
Гленарван, не зронивши й слова, підняв руку. Розлігся постріл. Кара-Тете впав мертвий.
На звук пострілу сила тубільців повискакували з хижок. Фортеця за хвилину захрясла людьми. Сотні рук загрозливо простяглись до нещасних полонених. Револьвера видерли з Гленарванових рук.
Каї-Куму метнув на Гленарвана дивний погляд. Потім, прикривши вбивцю одною рукою, він підніс другу, втихомирюючи натовп, готовий кинутися на “триклятих європейців”.
Урешті його голос узяв гору над лементом юрби.
— Табу! Табу! — закричав він щосили.
По цім слові натовп завмер нерухомо перед Гленарваном і його супутниками, вмить врятованими немов якоюсь надприродною силою.
За кілька хвилин полонених відвели до їхньої в’язниці — священного дому Варе-Атуа.
Але ні Роберта Гранта, ні Жака Паганеля поміж них не було.
Розділ ХІІ
ПОХОРОН МАОРІЙСЬКОГО ВАТАЖКА
Каї-Куму, як то часто бувало в Новій Зеландії, поєднував звання “арікі”, тобто жерця, й ватажка племені. Як жрець, він мав право накладати на людей та речі заборону — табу.
Ця заборона, спільна зі звичаями полінезійських народів, має на меті насамперед негайно припинити будь-які зносини з тими особами або вживання тих речей, на які накладено табу. За віруваннями маорійців того, хто доторкнеться нечестивою рукою до істоти чи речі, проголошеної табу, розгніваний бог покарає смертю. Коли ж божество не поспішає помститися за образу, жерці не загаються самі здійснити помсту.
Ватажки проголошують табу подеколи з політичних міркувань, але звичайно його застосовують у щоденному приватному житті. Табу накладають на кілька днів за різних обставин: коли тубілець підстриже собі волосся, після процедури татуювання, коли він змайструє собі пірогу, збудує хату, коли небезпечно хворий і коли він помирає. Якщо непередбачливе споживання загрожує винищити рибу в річках або спустошити завчасно плантації солодких пататів, то на рибу й патати накладають табу. Щоб позбутися настирливих відвідувачів, ватажок накладає табу на свій дім. Аби повернути собі на користь зносини з якимсь іноземним судном, він накладає на нього табу; так само він чинить, коли хоче позбавити покупців якогось європейського купця, що викликав його невдоволення. Заборона ватажка нагадує колишнє вето королів.
Якщо на певну річ накладено табу, ніхто не може до неї доторкнутися, не зазнавши кари. Коли тубілець підлягав такій забороні, то протягом певного часу він не має права доторкатися до тої чи іншої їжі. За такої ситуації заможній людині допомагають раби, котрі напихають їй рота їжею, яку вона не може брати руками; вбогі змушені самі ловити їжу ротом, і тоді табу обертає їх на тварин.
Отож цей своєрідний звичай скеровує й визначає найдрібніші вчинки новозеландів. Він здійснює під виглядом божества постійне втручання до соціального й особистого життя. Табу набуло сили закону, й можна сказати, що все тубільне судочинство, незаперечне й ніким не заперечуване, полягає зрештою в повсякчасному застосуванні табу.
Табу, накладене на ув’язнених у Варе-Атуа полонених, було довільним і мало врятувати їх од люті тубільців. Почувши це слово, кілька друзів та прихильників Каї-Куму враз зупинились і взяли полонених під свій захист.
Однак Гленарван не тішив себе оманою щодо тої долі, яку йому готували. Тільки своєю смертю він може заплатити за вбивство ватажка. Але серед диких народів смерть — лише кінець довгих тортур. Отже Гленарйан приготувався тяжко спокутувати те природне обурення, котре спонукало його піднести озброєну руку; та вій усе ж сподівався, що гнів Каї-Куму впаде на нього самого.
Яка жахлива ніч судилася Гленарванові та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти капітана Гранта, Жюль Верн», після закриття браузера.