Читати книгу - "Таємничий острів"

можна втрачати ні хвилини. Треба якомога швидше спорудити й оснастити корабель, зробити це з блискавичною швидкістю, тому що це їхній єдиний шанс на порятунок.

Усіх поставили працювати на верфі. Навіщо тепер жати хліб, збирати врожай, полювати, множити запаси провіанту; зібрані в Гранітному палаці… Того, що зберігалося на складі й у коморах, могло з лишком вистачити для найдовшого плавання на кораблі. Необхідно було тільки одне: щоб судно виявилося готовим до того, як вибухне неминуча катастрофа,

Отже, роботи відновилися і велися з лихоманною швидкістю. До 23 січня наполовину вже закінчили обшивку судна. У тих явищах, які відбувалися на вершині вулкана, начебто не спостерігалося змін. Як і раніше з кратера виривалися хмари пари, дим, язики полум’я і розпечені до червоного камені. Але в ніч з 23 на 24 січня, під натиском лави, що піднялася до верхнього ярусу вулкана, з нього зірвало конусоподібну вершину, схожу на шапку. Пролунав неймовірний гуркіт. Колоністи подумали, що острів розвалюється, і кинулися геть із Гранітного палацу.

Було близько другої години ночі.

Усе небо палахкотіло вогнем. Верхній конус заввишки тисячу футів, а вагою мільярди фунтів звалився на острів, і земля задвигтіла. На щастя, він нахилений був до півночі й тому впав на рівнину, покриту пісками і туфом, що пролягала між горою і морем; кратер вулкана, широко відкривши тепер своє жерло, метав у небо багряне полум’я, і в повітрі немов розливалася заграва пожежі. Потік лави, що здувся, переливаючись через край нової вершини, немов вода з переповненої чаші, спадав довгими каскадами, і по схилах вулкана начебто поповзли тисячі вогненних змій.

— Кораль! Кораль! — з жахом вигукнув Айртон.

Справді: у нового кратера був інший нахил, лава потекла вбік кораля і, отже, несла із собою загибель родючій частині острова, джерелам Червоного струмка і лісу Жакамара.

У відповідь на крик Айртона колоністи кинулися до стайні, де стояли онагри. Миттєво запрягли візок. В усіх була одна думка: мчатися в кораль, випустити замкнену там худобу.

Ще не було третьої години ранку, коли вони під’їхали до кораля. Звідти неслося дике мукання і бекання, що свідчило про паніку, яка охопила муфлонів і кіз. Зі схилу ближнього відрога насувався палаючий потік розплавленої маси, він вже звивався по луках, підбираючись до огорожі кораля. Айртон розчахнув ворота, і збожеволілі тварини кинулися з них в різні боки.

Годину потому кипляча лава розлилася по всьому коралю, перетворивши на хмари пари струмочок, що протікав по ньому, підпалила житловий будинок, і він спалахнув, як солома, охопила вогнем огорожу, пожерши її всю, до останнього стовпа. Від кораля нічого не залишилося!

Колоністи намагалися боротися з нашестям лави, — спроба божевільна і марна, тому що людина беззбройна перед такими страшними катаклізмами.

Настав день 24 січня. Перш ніж повернутися до Гранітного палацу, Сайрес Сміт і його товариші вирішили з’ясувати, який напрямок остаточно обере потік лави. Починаючи від гори Франкліна поверхня острова мала схил до східного берега, і були підстави побоюватися, що, незважаючи на захисну завісу із лісової хащі Жакамара, потік лави дійде до плато Круговиду.

— Озеро захистить нас, — сказав Гедеон Спілет.

— Будемо сподіватися, — коротко відповів Сайрес Сміт і більше нічого не додав.

Колоністи сробували дістатися до рівнини, на яку впав верхній конус вулкана, але лава перепинила їм дорогу, — вона текла двома западинами — долиною Червоного струмка і долиною Водоспадної річки — і воду в них перетворювала на пару. Перейти через потоки лави не було ніякої можливості, навпаки, доводилося відступати перед ними. Розвінчаний вулкан був невпізнанний. Кратер став плоскою дірою, краї якої виявилися розірвані зі східного і південного боку, і з цих розривів безперервно виливалася лава, збігаючи вниз двома окремими потоками. Над новим кратером клубочилися хмари диму і попелу, змішуючись з хмарами, які зібралися над островом. Гуркоти грому зливалися з гуркотом виверження вулкана. З жерла кратера здіймались на висоту понад тисячу футів розпечені кам’яні брили і, розірвавшись у хмарах, розліталися тисячами осколків, як картеч. На гуркіт вулкана небо відповідало громами й блискавками.

Заховавшись на галявині лісу Жакамара, колоністи спостерігали цю картину, але до сьомої години ранку їм це стало нестерпно. Навколо дощем почали сипатися камені, а, крім того, лава, переповнюючи русло Червоного струмка, загрожувала перерізати дорогу до берега. Найближчі до галявини дерева спалахнули, і від того що соки їхні миттю перетворилися на пару, стовбури розривалися з тріском, як хлопавки; дерева менш сирі стояли недоторканими.

Колоністи знову вибралися на дорогу, що вела з кораля до Гранітного палацу. Вони йшли повільно, щомиті озираючись. Але, рухаючись схилом долини, лава швидко текла до східного берега; тільки-но нижні її шари застигали, на них негайно ж накочувалися нові киплячі хвилі.

А головний потік, що ринув долиною Червоного струмка, ставав страшнішою загрозою. Усю ближню до нього частину лісу охопив вогонь, над деревами клубочився дим, внизу стовбури вже потріскували, загорівшись у розпеченому потоці лави.

Колоністи зупинилися біля берега озера, на відстані напівмилі від гирла Червоного струмка. Наближалася хвилина, від якої залежало їхнє життя або смерть.

Сайрес Сміт ніколи не губився в критичних обставинах; знаючи, що перед ним люди, здатні вислухати найгіркішу істину, він сказав:

— Можливо, озеро зупинить потік лави, і в такому випадку частина острова врятується від повного спустошення, але цілком можливо, що лава розіллється лісами Далекого Заходу, все знищить, і на острові не залишиться жодної рослини. Тоді нас очікує смерть на голих скелях, і довго чекати на неї не доведеться, тому що острів злетить у повітря.

— Це що ж? — вигукнув Пенкроф і, схрестивши на грудях руки, тупнув ногою об землю. — Виходить, нічого нам і трудитися над спорудженням судна?

— Пенкрофе, — відповів Сайрес Сміт, — обов’язок свій треба виконати до кінця.

В цю хвилину ріка розплавленої лави, проклавши собі дорогу серед прекрасних дерев, які вона швидко знищувала, підібралася до озера. На шляху її піднімався пагорб, і, якби підйом був крутішим, він міг би зупинити потік.

— За роботу! — крикнув Сайрес Сміт.

Задум інженера відразу зрозуміли. Він вирішив збудувати греблю і в такий спосіб спрямувати потік лави в озеро.

Колоністи помчалися до верфі, принесли звідти лопати, кирки, сокири. За допомогою земляних насипів і завалів зі зрубаних дерев їм вдалося за кілька годин зробити греблю заввишки три фути і завдовжки кількасот кроків. Коли вони скінчили роботу, їм здавалося, що вона тривала усього лише кілька хвилин.

Встигли саме вчасно. Розплавлена лава вже підповзла до перемички. Потік її здувся, як ріка під час повені, прагнучи вийти з берегів;