Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

спостерігається концентрація до п’яти довгих могил у складі однієї курганної групи. Тут можна говорити вже про своєрідні ансамблі святилищ — культові центри племінного, а може, і міжплемінного рангу. Взірцем є ансамбль довгих могил на верхівці Мамай-гори понад Кам’янкою-Дніпровською Запорізької області, біля відомої переправи через Дніпро. Оскільки курганний обряд поховання за доби бронзи був поширений на всіх теренах України, то й культові споруди в курганах використовувалися різними етнічними групами населення.

Інформація щодо культових споруд на поселеннях набагато бідніша. Дві з них досліджені на праслов’янському селищі Пустинка на Дніпрі, на північ від Києва. Споруди були розташовані у центральній частині селища. Перша з них мала форму ротонди. У середині кільця, утвореного десятьма стовпами, був довгастий рівчачок, засипаний уламками обпалених зернотерок. Серед них знайдено фрагменти кераміки з рослинним мотивом та відбитками зерен. Форма другої споруди — п’ятикутна, заглиблена на 1,25 м у материк. У центрі трикутної прибудови виявлено жертовник круглої форми (діаметр 0,5 м), засипаний попелом, поряд — розвал пишно орнаментованої посудини. У п’ятикутному приміщенні знайдено два вогнища та шість лунок із перепаленими кістками. Аналіз здобутих матеріалів свідчить про те, що перша споруда була пов’язана із землеробським культом, а друга — з культом мертвих. Наземну споруду із жертовником виявлено також на Почепському селищі прабалтів, синхронному Пустинці (рис. 181)[424].

В ареалі розселення північноіранських племен, на селищі Усове Озеро в заплаві Сіверського Дінця культове місце досліджене у найвищій відмітці берега, збоку від жител. На вирівняному майданчику розміщувався жертовник — вимостка з кісток тварин, покладених на прошарок світлого піску з домішками білої глини. Костище мало прямокутну форму і було орієнтоване з північного сходу на південний захід, розміри — 1,8 х 1,5 м. Серед знахідок — два крем’яні ножі, шматочки обпаленої глини, кераміка, абразивний камінь. Довкола жертовника зафіксовано багато попелу.

До культових відносять також зольники. Виявлені вони іще 1918 року в с. Білогрудівка біля Умані, залишені праслов’янським населенням. Найліпше досліджені зольники, що поряд із селищем Собківка Кіровоградської області. Між житлами та зольниками (а їх тут виявлено 34) протікав струмок. За зовнішніми ознаками зольник нагадує невеличкий курган, але не містить у собі поховань. В основі кожного зольника залягає шар золи 0,3—1 м завтовшки. Він містить культурні залишки або кілька зольних плям. Зверху зола перекривалася конусом чорнозему глибиною 0,2— 0,8 м. Численні знахідки (уламки невеликих посудин, багато мініатюрних малих, прясла, глиняні “палянички”, статуетки, крем’яні вкладні до серпів, окремі вироби з кістки та бронзи) концентруються у зольному шарі та відсутні у чорноземі).

Відомі зольники також і у дофракійського населення Подністров’я та у північноіранських племен степової смуги. На особливу увагу заслуговує Новоселицький зольник на Одещині. Він влаштований на лівому березі р. Сарата, 0,7 км на захід від селища Зарічне II. Основою зольника є кам’яна кладка, вкрита шаром золи. Золу, у свою чергу, перекриває кам’яний панцир (діаметр 20 м, висота 1,1 м). Під час розкопок цього зольника виявлено ритуальні поховання черепів биків та коней, зернотерка, “палянички”, уламки кераміки. Згодом Новоселицький зольник став використовуватися для поховань, як звичайний курган[425].

За характером знахідок зольники слід відносити до пам’яток землеробського культу. Показово, що серед землеробського населення лісостепу традиція використання зольників існувала близько тисячі років, а в скотарському степу вона простежується лише як короткочасний епізод, пов’язаний з підвищенням ролі землеробства у максимально сприятливій кліматичній ситуації XIV—XIII ст. до н. е.

Не можна обійти увагою також невеличкі сімейні жертовники у житлах. Так, у житлі 5 селища Пустинка поряд із вогнищем розміщувалася кам’яна вимостка округлої форми, вкрита шаром необпаленої глини. На неї поклали два глиняні вальки яйцеподібної форми. Виявлено жертовники і в інших житлах Пустинки. Подібні комплекси досліджені також на кількох поселеннях Центральної та Південної України, де мешкали північноіранські племена. На Іллічівському селищі Донецької області у житлі 2 між вогнищами був зведений жертовник із пісково-крейдяної маси у формі круглої тумби. Довкола стояли чотири посудини, одна з яких використовувалася як курушка, і лежала нефритова голівка булави у ямці (рис. 180)[426]. Біля південно-східного кута житла 5 на Усовому Озері зафіксовано овальний майданчик з ошлакованого піску, на якому були складені дві глиняні фігурки тварин, три яйця та два коліщатка з наскрізними отворами. “Столик”, викладений з глиняних вальків, та 12 “паляничок” знайдено поряд із кам’яним черенем вогнища на селищі Ушкалка на Херсонщині[427]. Інший жертовник поряд із вогнищем виявлено у напівземлянці Чикалівського селища на Кіровоградщині. Між ними у ямці лежали “палянички”, зооморфна фігурка, два червоно-фіолетові камені та ступир[428].

Рис. 180. Селище Іллічівка. План та інтер'єр житла зрубної культури з жертовником. Реконструкція Т. О. Шаповалова

Рис. 181 Пустинка. Жертовник із культової споруди ІІ

Рис. 182. Ритуальний посуд культури багатоваликової кераміки:

1 — Василівка; 2 — Троїцьке, курган 4, поховання 21; 3 — Садове

Як домашні жертовники використовувалися і власне вогнища, під якими на селищах Пустинка, Долинське, Круг, Волинцеве, Чикалівка, Іллічівка та інших було виявлено вотивні посудинки, прясла, глиняні ложки, зернотерки тощо. Наведені факти засвідчують насиченість духовного життя племен бронзової доби.

Коло культових предметів досить різноманітне як за формою, так і за матеріалом, з якого виготовлені. Вони включають і витвори мистецтва: антропоморфні стели, менгіри, дрібну пластику, речі, оздоблені складними малюнками, загадковими знаками, прикраси тощо. Серед численних форм посуду, призначеного для зберігання сипучих речовин, вжитку та готування їжі, трапляються окремі, які використовувалися переважно у культовій практиці. Найяскравіші зразки культового посуду походять з ареалу розселення індоіранських племен у степовій зоні України, що цілком відповідає свідченням писемних джерел та етнографічним даним. Так, чаша була одним із трьох-чотирьох предметів, спущених богами іраномовних скіфів на землю людям, і стала становою ознакою духовних осіб. У ній зберігався священний напій індоіранців сома (хаома), вичавлений за допомогою ступки та песта з м’якоті мухомора[429].

На початку II тис. до н. е. типовим різновидом ритуального посуду були так звані курушки, якими користувалися, зокрема, для обкурювання поховальних споруд. Курушки складалися із чаші з відділенням для пахощів та хрестоподібної, круглої чи квадратної ніжки піддона. Їхня зовнішня поверхня вкривалася пишним орнаментом. Окремі елементи останнього підфарбовувалися вохрою. Використання вохри у декорі є важливим показником належності посудини до розряду культових. Пізніше серед культового посуду переважають півсферичні чаші з фігурними виступами з одного боку та амфорки, з наскрізно