Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

А за вікном зима, А за вікном сніги. Спомини
(уривок)
П’ять аж нас… І голі, й босі, Та ще батько й мати… Ще ізмалку довелося Нам про найми знати. Чабанами були змалу і од праці п’яні. І не нам у свята грала скрипка на майдані. Чабанами ми ходили, шмату хліба раді. І не нам тоді шуміли верби на леваді. Праця й злидні нас чекали і у будні, й свята — і не нам пісень співали чепурні дівчата! Гей, літа ж мої смагляві! Ви завжди зі мною — ви щоразу в моїй уяві встаєте з Десною. Й береги десенські бачу, й гори ті крейдяні, і луги, й озера – наче на кіноекрані. За Десною ж бір сосновий, звідки ми тікали од лісничих, як на дрова паліччя збирали. Десно, Десно!.. Мене змалу її хвилі мили — не одна сльоза упала у холодні хвилі!.. …Не забуде цього кожен, хто зазнав. До смерти… Вже ніщо, мабуть, не зможе споминів цих стерти. На святах
– «Віє вітер, віє вітер, кучугури наміта! Хай на мене бог сердитий — не боюсь я ні чорта!» Шарпнув гармошку і… бехнувся ниць, п’яні засипало очи: дивиться з боку гурт молодиць, наче сороки стрекочуть: Люди – не люди: – сами язики, Химка ж – не Химка: – оракул: – «Хлопець який! Гармоніст який! а пропаде за собаку! …Хлопець який!..» А він знову підвівся, і: – «Гей, розступись!» Знов полилася метелиця: бубон, як свекор, бубонить під ніс і брязкотять брязкотельця. Чуб розтріпавсь йому, очі, як дим — Гляне – погляне. О, де ж ти мета?..