Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

й любити одне одного доти, доки всевишній захоче тримати нас на землі, та й потому теж.

Під впливом свіжого ранкового повітря щоки Мейбл почали вже були знову займатися колишнім рум’янцем, та від цього непередбаченого звернення вони враз пополотніли, і на її личку з’явилася майже така воскова блідість, яку перед цим наклала на нього велика скорбота. Одначе вона лагідно, хоча дещо й насторожено, глянула на Слідопита і навіть спробувала усміхнутися до нього.

— Це правда, дорогий мій друже,— відповідала вона,— таке було бажання мого бідного батька, і я переконана, що навіть усім життям, відданим задля вашого гаразду та втіхи, навряд чи можна віддячити за все те, що ви для нас зробили.

— Боюся, Мейбл, що чоловіка й жінку повинні пов’язувати багато глибші почуття, ніж проста вдячність,— я певен цього. Ось ви нічого не зробили для мене, в кожному разі — нічого незвичайного, проте моє серце рветься, просто мліє за вами; отож мені здається, мало ще врятувати скальп а чи провести через ліс, щоб у тебе з’явилися такі почуття.

Щічки Мейбл запломеніли знову, і хоча вона з усіх сил намагалася усміхнутися, голос її відчутно затремтів, коли вона промовила:

— А чи не краще відкласти цю розмову, Слідопите? Ми тут не самі, як то кажуть; а для стороннього нема нічого неприємнішого, ніж слухати сімейні балачки, в яких він зовсім не зацікавлений.

— Саме тому, Мейбл, що ми не самі, і саме тому, що тут Джаспер, я й хочу побалакати про це. Сержант вірив, що я можу бути вам гідним супутником у житті, і хоча сам я й сумнівався в цьому...— так, так, навіть дуже сумнівався...— він, зрештою, переконав мене, і вам відомо, як усе було порішено між нами. Та, коли ви давали обіцянку своєму батькові вийти заміж за мене, Мейбл, і подали мені так скромно, але так зграбно свою руку, була одна обставина, як каже ваш дядько, про яку ви тоді не знали, і от я собі подумав, що буде тільки справедливо, коли я вам розповім, що це за така «обставина», перш ніж усе остаточно вирішиться. Я не раз брав пісну оленину на обід, коли не міг добути ситої, але ж, цілком природно, нема чого брати найгірше, коли можна мати найкраще.

— Ви говорите так, що вас якось важко зрозуміти, Слідопите. Якщо ця розмова між нами й справді викликана якоюсь необхідністю, то я просила б вас висловлюватися ясніше.

— Гаразд, Мейбл, я тоді казатиму ясніше. Мені чомусь здається, що коли ви погодилися вволити сержантове бажання, ви не знали, які почуття має до вас Джаспер Вестерн.

— Слідопите! — і личко Мейбл перш зблідло, як у мерця, а потім густо почервоніло, і вона всім тілом здригнулася. Слідопит, проте, був такий заклопотаний своїми думами, що не помітив у ній цього збурення, а Прісна Вода не міг його бачити, бо, почувши своє ім’я, засоромлено затулив обличчя руками..

— Я оце побалакав із хлопцем і, порівнявши його думки зі своїми думками, його почуття, зі своїми почуттями, і його бажання з моїми бажаннями, тепер боюся, що ми обидва до такої міри однаково кохаємо вас, що котромусь, мабуть, доведеться поступитися своїм щастям...

— Слідопите... ви забуваєте... вам слід пам’ятати, що ми вже заручені — мовила поквапом Мейбл, але так стишено, що її можна було почути, лише напруживши всю увагу. До того ж останнє слово було не зовсім зрозуміле провідникові, й він уже вкотре видав знову своє невігластво звичним у таких випадках «Як ви сказали?»

— Ви забуваєте, що ми з вами маємо побратися, а тому подібні натяки не лише недоречні,, але й завдають болю!

— Все те доречне, Мейбл, що справедливе, і все те справедливе, що приводить до істини й чесних вчинків, хоча це, як ви сказали, і завдає болю. Для мене ж це пекельні муки. Та що тут казати, Мейбл: якби ви були знали, що Прісна Вода так любить вас, хіба ви погодилися б піти заміж за такого старого й негарного, як я?

— Навіщо ці жорстокі випробування, Слідопите? До чого це тільки може призвести? Джаспер Вестерн і в гадці нічого такого не має. Він нічого не каже... Нічого не почуває.

— Мейбл! — не в змозі більше стримуватися, вигукнув раптом юнак, і цим непідвладним вигуком була висловлена вся глибина його почуттів, хоча він і сказав тільки одне слово.

Мейбл затулила обличчя обома руками, й тепер уже вони обоє сиділи, немовби двоє винуватців, спійманих на гарячому, коли вони саме підкопувалися під щастя свого покровителя. Джасперові цієї миті так прикро стало за завдану своєму другові непомірну душевну гризоту, що він готовий був зректися свого зізнання. Тим часом Мейбл, так неждано: негадано зачувши те, на що вона майже несвідомо надіялася, але ніколи не сподівалася почути, так розгубилася, що й не знала, плакати їй чи сміятися. Одначе вона заговорила перша, тому що Джаспер не наважувався кривити душею перед своїм вірним приятелем; говорити ж будь-що й завдавати йому ще більшого болю він не хотів.

— Слідопите,— промовила Мейбл,— ви кажете просто страшні речі. Для чого ви все це зараз говорите?      .

— Бачите, Мейбл, я кажу страшні речі, бо й сам, як ви знаєте, напівдикий, і, боюся, не стільки своєю натурою, але й звичками.— По цих словах Слідопит силкувався був безгучно, як це він лише вмів, засміятися, але замість гортанного реготу в нього вирвався якийсь недоладний, неприродний звук — так, ніби він душився.— Авжеж, це таки й справді дико, перечити не стану.

— О, дорогий Слідопите! Найкращий мій, справжній і єдиний друже! Ви не могли подумати і, знаю, не подумаєте, ніби я хотіла саме це сказати! — вигукнула майже одним духом Мейбл, щоб якомога швидше розвіяти провідникове гірке почуття образи.— Якщо мужність, шляхетність душі та вчинків, непорушні принципи та ще багато й багато різних найкращих якостей здатні викликати шану, повагу й любов до будь-якої людини, то ви з вашими чеснотами взагалі не маєте собі рівних у цілім світі!

— Які лише в цих дівчат ніжні й чарівні голосочки, Джаспере! — вів далі провідник, але вже сміючись зовсім невимушено й природно.— Авжеж, природа, здається, навмисне створила їх для того, щоб вони втішали наш слух, коли вмовкає музика лісу. Одначе нам потрібно з’ясувати все, зрозумійте: ми повинні отут усе вирішити. Я знову питаю вас, Мейбл: