Читати книгу - "Безсоння"

носа. Ральф відхитнувся, його коліно заковзало по шовку. Атропос потужним ривком звільнився, але в останній момент Ральфові вдалося вдарити карлика по голові ребром долоні й знову притиснути коліном до підлоги.

(— О! О! Припини! Ти ж уб’єш мене!)

Ральф, не звертаючи уваги на стогони Атропоса, глянув на Луїзу:

(— Іди, Луїзо! Я теж скоро піднімуся!)

(— Навряд чи без сторонньої допомоги я зможу здолати сходи! Я така слабка).

(— Зможеш. Ти мусиш піднятися, і ти це зробиш.)

Атропос, притиснутий до підлоги коліном Ральфа, знову поворухнувся. Але для звільнення цього було зовсім недостатньо. Час мчав зі скаженою швидкістю, у цей момент справжнім ворогом був час, а не Ед Діпно.

(— Мої сережки…)

(— Обіцяю, я принесу їх, Луїзо.)

Величезним зусиллям волі Луїза випрямилася й уважно подивилася на Ральфа:

(— Не треба вбивати його, Ральфе, навіть якщо ти й мусиш. Це не по-християнському.)

«Зовсім не по-християнському, — погодилося маленьке дурненьке створіння в його голові. — Не по-християнськи, а проте… Я не хочу втрачати переваги й чекати».

(— Піднімайся, Луїзо. Я сам вирішу, що з ним робити).

Жінка сумно подивилася на Ральфа:

(— Нічого не зміниться. Навіть якщо я попрошу тебе не вбивати його, правильно?)

Ральф, подумавши, похитав головою:

(— Ні. Але я обіцяю тобі, що буду лише захищатися. Цього достатньо?)

Луїза кивнула:

(— Так. Можливо, я зможу піднятися нагору, якщо буду йти повільно й обережно… Але як же ти?)

(— Зі мною все буде добре. Чекай мене під деревом.)

(— Добре, Ральфе.)

Ральф дивився, як Луїза перетнула кімнату, тапочок Елен Діпно бовтався в неї на зап’ясті. Вона почала повільно підніматися сходами. Ральф почекав, поки Луїза не зникла з очей, потім повернувся до Атропоса:

(— Ну ось, мій любий, ми тепер самі. Що ж нам робити? Може, пограємося? Тобі ж подобається розважатися?)

Атропос одразу ж відновив опір, водночас розмахуючи скальпелем і намагаючись проткнути Ральфа Робертса.

(— Відстань! Відпусти мене, старий гомику!)

Атропос звивався так скажено, що притискати його коліном було все одно, що втримувати в такий спосіб змію. Ральф не звертав уваги на крики, смиканину й скальпель. Уже вся голова Атропоса звільнилася з-під спідниці, що трохи спрощувало ситуацію. Ральф схопив за сережки Луїзи й смикнув, але вони залишилися на вухах, зате Атропос зайшовся криком від болю. Ральф, посміхнувшись, подався вперед:

(— Ага, то для них довелося й вуха проколоти?)

(— Так! Так, чорт забирай!)

(— Цитуючи тебе, життя — підступна штука, згоден?)

Ральф знову схопив за сережки й різко рвонув. З мочок вух Атропоса фонтаном бризнула кров. Той завив, як дриль, і Ральф на мить відчув жаль до огидного створіння, змішаний з презирством.

«Маленький виродок звик завдавати болю іншим, але сам з болем ніколи не зіштовхувався. Можливо, він ніколи раніше не страждав. Ото й відчуй на власній шкурі, друже, що відчувають твої жертви».

(— Припини! Припини! Ти не можеш чинити так зі мною!)

(— То це, виходить, новина для тебе… Тоді я тобі цю новину повідомляю! Так чому б тобі не змиритися?

(— І чого ти цим доб’єшся, шот-таймере? Усе відбудеться так, як заплановано. Люди в Громадському центрі розпрощаються з життям, і перстень нічого не змінить.)

«Я й сам знаю», — подумав Ральф.

Атропос ще задихався, але вже перестав смикатися, і Ральф дозволив собі оглянути кімнату швидким поглядом. Зараз йому необхідне натхнення — згодиться й маленька ідейка.

(— Я хочу дещо запропонувати, пане А. На правах нового друга й товариша по розвазі. Можна? Я знаю, як ти зайнятий, але необхідно знайти час і зробити щось із цією кімнатою. Я не наполягаю на тому, щоб вона перетворилася на Храм Краси, але тут гірше, ніж у свинарнику!)

Атропос, одночасно ображено й насторожено: (— Гадаєш, мене хвилює твоя думка, шот-таймере?)

Був лише один вихід. Неприємний, але Ральф однаково продовжував. Він мусив продовжувати; перед його внутрішнім зором стояв образ, що схиляв до дій. Він бачив Еда Діпно, який летить у Деррі на літаку, завантаженому каністрами з вибухівкою або нервово-паралітичним газом.

(— Як ти гадаєш, що я можу зробити з тобою, пане А.?)

Відповідь прозвучала одразу, без жодних прологів:

(— Відпусти мене. Така відповідь. Єдина. А я дам тобі спокій, вам обом. Залишу вас для Визначеності. Ти проживеш ще років десять. Цілком можливо, що й двадцять. Але тільки ви не повинні втручатися. Йди додому. А коли настане час великих подій, стеж за ними по телевізору.)

Ральф щосили намагався робити вигляд, що він усерйоз обмірковує пропозицію.

(— І ти даси нам спокій? Ти обіцяєш дати нам спокій?)

(— Так.)

На особі Атропоса з’явився вираз тремтливої надії, а навколо карлика збиралася аура. Ральф бачив, що вона того ж огидного кривавого відтінку, що й пульсуюче світіння, яке огортає лігвище.

(— Знаєш що, пане А.?)

Атропос, із зростаючою надією: (— Що?)

Ральф різко схопив ліве зап’ястя Атропоса й завів назад його руку. Атропос зайшовся криком, пальці розтиснулися й випустили скальпель, а Ральф із вправністю професійного кишенькового злодюжки підхопив зброю.

(— Я вірю тобі.)

2.

(— Віддай! Віддай! Віддай! Від…)

Атропос міг репетувати годинами, тому Ральф зупинив істеричний припадок найпростішим із відомих йому способів. Він подався вперед і лезом полоснув по потилиці лисої голови, що визирала з розрізу Луїзиної спідниці. Ніяка невидима рука не завадила його удару. Кров — ціла ріка крові — полилася з порізу. Аура, що оточувала Атропоса, темніла, набуваючи відтінку гнійної рани. Він знову закричав.

Ральф, нахилившись до вуха карлика, весело мовив:

(— Можливо, я й не можу вбити тебе, але всипати чортів ще й як можу. До того ж мені не потрібна психічна енергія, правильно? Досить і цього).

Ральф зробив скальпелем ще один поперечний розріз, немов вирізуючи літеру «t» на потилиці Атропоса. Карлик, пискнувши, почав вириватися. Ральф з відразою усвідомив, що якась частина його — шкодливий гномик, що засів усередині, — від усієї душі насолоджується всім цим.

(— Що ж, якщо хочеш, щоб я сполосував усього тебе, пручайся. Я перестану лише тоді, коли перестанеш ти.)

Атропос моментально завмер.

(— Ось і чудово. Я поставлю тобі кілька запитань. Гадаю, у твоїх інтересах відповісти на них.

(— Запитуй що завгодно! Будь-які питання! Тільки не роби мені боляче!)

(— Чудовий підхід, друже, але немає межі досконалості, згоден?)

Ральф полоснув ще раз, роблячи довгий поріз на черепі з боку скроні. Смужка шкіри обвисла, немов погано