Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

Розділ 24.1. Старі зв’язки

 

Меліса прокинулася після полудня, тому що хтось наполегливо смикав її за рукав. Можливо, уві сні, та все одно це було дивно. Вона точно пам’ятала, що перебуває у резиденції короля. Фабіан і його оточення добре вивчили елементарний урок: не можна лякати будь-кого з пристойною часткою крові лінг, якщо не хочеш стати постійним пацієнтом зубного лікаря. Щоправда, це не заважало королю забавлятися дуже образливими способами.

– Зникни, Фебе, – пробурмотіла Лисиця, відчуваючи, як через незручне положення тіла ниє спина, – мені не п’ять років… Якщо я встану, то зламаю не парасольку, а твою шию.

– Феб?..

Зітхнувши, вона перевернулася і сфокусувала погляд на навколишньому світі. Вікно відчинене, гілка ялини зазирає всередину, вітер хитає фіранки… Сонце господарює на повну силу – яскраві відблиски грають на килимі, на подушці, на стіні… А ще на стіні красується мокра пляма, ніби щось відмивали. І буфета немає – лише кілька трісок казна-як загубилися в кутку.

Над трісками стояв князь. Невдоволений. Можна навіть сказати, злий. І дуже ображений.

– Феб, отже… А як же «штучне прокляття»?

– У тебе на лобі відбиток квітки, Джі Ліне. Дуже мило.

– Це від буфету. – Він відкинув уламок і скривився. – Нічого не хочеш розповісти?

Меліса потяглася, ледь не з’їхала на підлогу. Від запиленого одягу піднялася пилюка, і захотілось якнайшвидше почиститися і переодягнутися.

– Про Фабіана? Він як скалка в дупі… Забудь. Фабіан – не проблема.

– А хто?!

– Гучніше не можна? – Голова просто розколювалася. – Фабіан – це вічний хлопчина, чия улюблена розвага – штовхнути осине гніздо і насолодитися наслідками. Іноді роль осиного гнізда виконую я. Ще щось?

– Що між вами? – запитав Джі Лін навмисне байдуже.

Меліса сповзла з ліжка і ледве втрималася, щоб не вирушити у ванну кімнату рачки.

– Дуже багато років суперництва, причому цей нахабний паразит постійно махлював і пишався своєю нечесною грою, – відповіла, підштовхуючи князя до виходу. – Ми росли разом як дві отруйні гадюки, зводили з розуму столицю, а потім раптом виявилося, що Фабіан – король, а я – шалена напівкровка. Ми любимо одне одного так само сильно, як і ненавидимо, тому що бачимо у супернику своє відображення. Якби в тебе був нестерпний старший брат, ти б мене зрозумів, Джі Ліне. Це такі дикі стосунки, коли постійно хочеться віддухопелити людину, але вона потрапляє в халепу і все перевертається з ніг на голову. Йди звідси, га? Мені треба до кінця прокинутися… Часом бути лінг не дуже приємно, знаєш? Наближення межі не відчувається. Якщо я вимотуюсь, то повністю.

Князь сповільнився на порозі.

– А прокляття? Твоє? Брехня?

Меліса ображено нахмурила брови.

– А от і ні! Це легенда! Та й турбота про здоров’я нації. Ти хоч уявляєш, скільки кісток залишилися цілими лише тому, що їхні власники побоялися до мене підійти? Фабіан вберіг молоде покоління вельмож. А взагалі той випадок – не вигадка. Я колись підтримувала опозиціонерів, і одного разу король розлютився. Сказав, що я або з ним, або ні з ким. Пам’ятаєш політичні арешти дев’ятсот сорок сьомого року та революційні марші? Це воно. Початок. Іди вже! Ти щасливчик, з умивальником давно поспілкувався, а в мене пилюка на зубах скрипить.

Двері почали зачинятися, але Джі Лін притримав стулку і рвучко обійняв Лисицю.

– А в мене квітка на лобі, – прошепотів, міцно притискаючи її до себе, – але я справді щасливчик. Фортеця лінг не повториться, обіцяю. Я не допущу, щоб із тобою щось трапилося. Ти можеш покластися на мене. Я завжди буду на твоєму боці.

Такі прості, далекі від красномовства слова… Але Меліса насолоджувалася ними більше, ніж будь-якою проникливою промовою. Вони були чесні повністю та беззастережно. Лисиці обіцяли багато чого. Гроші, вплив, статус, навіть захист… Опору – ніколи, адже напівкровка Стау не потребувала чиїхось плечей. Вона завжди сама собою, це не підлягало сумнівам. Її часто намагалися перетягнути на свій бік – і жодного разу не обіцяли підтримку.

– Я вірю, Джі Ліне. Ти тут, хоча будь-хто інший на твоєму місці лежав би пластом щонайменше тиждень. Ти сильний, князю. Ти сильніший за всіх, із ким мене зіштовхувала доля. А тепер побудь ще й кмітливим і скажи, що в тебе з пальцями і чому тебе хочуть убити?

– Мене не хочуть убити, – заперечив Джі Лін.

– Тобто он той чоловік із закривавленим клинком лінг іде сюди просто так?

Князь розтиснув руки і різко обернувся. Він не здивувався і не перепитував – сприйняв слова Меліси як факт, адже розумів: вона такими речами не жартує. Це лестило, незважаючи на небезпеку.

Супротивник рухався тихо й неквапливо. Він був високий і досить худий, дуже засмаглий, з густою щетиною на запалих щоках. Великий горбатий ніс надавав йому подібності до хижого птаха, гостре підборіддя додавало трохи жіночності, світлі брови та вії контрастували з напрочуд темними очима.

– Він такий же запилений, як і я. – Лисиця потягла Джі Ліна назад до кімнати. – І костюмчик із тієї ж партії… По-моєму, він лінг. Наш лінг?

– Поклик крові мовчить? – Князь досить спокійно посунув до дверей ліжко і оглянув інтер’єр. На жаль, на інші меблі розраховувати не мало сенсу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍