Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

згідно з законом нашої країни, належить дружині, й володіти нею.

Поки Бетті дякувала їх величностям так запопадливо, що коштовності на її грудях брязкотіли, Морелла спохмурнів, обличчя потемніло, як грозова хмара, а присутні перешіптувалися й підвелися, щоб розійтися. Проте королева знову піднесла руку:

— Ми хочемо запитати сера Пітера Брума та його наречену, донну Маргарет, чи й тепер вони хочуть узяти шлюб?

Пітер подивився на Маргарет, Маргарет — на Пітера, і він відповів гучно й виразно:

— Ваша величність, це наше найзаповітніше бажання.

Королева всміхнулася.

— А ви, сеньйоре Кастелл, згодні видати свою дочку за цього лицаря?

— Так, звичайно, — з гідністю відповів Кастелл. — Якби не ця людина, — і він з ненавистю поглянув у бік Морелла, — вони давно б уже одружились, а тому, — додав Він багатозначно, — те невелике багатство, яке я маю, через довірених осіб в Англії вже передав у їхню власність. Тому тепер я залежу від їхнього милосердя.

— Гаразд, — сказала королева. — Залишається розв’язати ще одне питання. Чи бажаєте ви повінчатися напередодні поєдинку між маркізом Морелла та сером Пітером Брумом? Подумайте, донно Маргарет, перш ніж відповісти, бо, погодившись, ви дуже скоро можете стати вдовою, а якщо ви відстрочите цю церемонію, то можете ніколи вже не стати його дружиною.

Маргарет і Пітер перекинулись декількома словами, і Маргарет відповіла за них обох:

— Якщо мій коханий загине, — її ніжний голос забринів при цих словах, — усе одно моє серце буде розбите. Нехай я житиму решту своїх днів, зберігаючи його ім’я, щоб, знаючи про моє невигойне горе, ніхто не турбував мене своїм коханням. Я хочу залишитись його дружиною на небесах.

— Гарно сказано! — зауважила королева. — Ми оголошуємо, що вас повінчають у нашому соборі в Севільї напередодні того дня, коли маркіз Морелла і сер Пітер Брум зустрінуться в двобої. Крім того, щоб не було ніяких спроб заподіяти вам зло, — королева поглянула в бік Морелла, — ви, сеньйоро Маргарет, будете моєю гостею доти, поки залишите нас, аби повінчатись. Ви ж, сер Пітер, повернетесь до в’язниці, але користуватиметесь цілковитою свободою бачити кого забажаєте й ходити куди та коли заманеться, але під нашим захистом, оскільки й на вас може бути вчинено замах.

Королева замовкла, але несподівано пролунав, різкий, тонкий голос короля:

— Вирішивши питання лицарства та шлюбу, нам залишається розв’язати ще одне питання, яке я не хотів надавати ніжним устам нашої королеви. Ця справа стосується вічного життя людської душі й християнської церкви на землі. Нам заявили, що цей чоловік, Джон Кастелл, купець із Лондона, — єврей; заради вигоди він усе своє життя видавав себе за християнина, як такий одружився на християнці. Більше того, він є нашим підданим, бо народився в Іспанії, а отже, підсудний цивільним та церковним законам нашої держави.

Король зупинився. Маргарет і Пітер з острахом поглядали одне на одного. Лише Кастелл стояв нерухомо, хоча він знав краще, ніж хтось із них, що має настати за цими словами.

— Ми не судимо його, — вів далі король, — ми не маємо влади в таких високих питаннях, але ми зобов’язані передати його в руки святої інквізиції, щоб його судили там.

Маргарет голосно зойкнула. Пітер озирався по боках, немовби шукав допомоги. Ніколи в своєму житті він не був такий уражений. Маркіз Морелла всміхнувся вперше за цілий день. У всякому разі, одного ворога він позбувся. Кастелл підійшов до Маргарет і ніжно обняв її. Потім він потиснув руку Пітеру й промовив до нього:

— Убий цього злодія, — він кивнув у бік Морелла, — я знаю, що ти це зробиш і зробив би, навіть якби таких, як він, було десятеро. Будь гарним чоловіком моїй лоні, а я знаю, що ти будеш таким, бо я запитаю тебе там, де немає ні євреїв, ні християн, ні священиків, ні королів. А тепер помовчи і змирися з тим, з чим необхідно змиритись, як роблю це я. Я хочу ще дещо сказати, перш ніж залишу вас і цей світ. Ваші величності, я не виправдовуюсь, і, коли мене допитуватиме суддя інквізиції, його завдання буде легке, бо я не збираюсь нічого приховувати і говоритиму тільки правду, хоча й робитиму це не з остраху, не через побоювання болю. Ваші величності, ви обіцяли, що цих двох, досить пристойних християн од народження, повінчають. Я хотів би запитати вас, чи може мій злочин проти релігії, в якому мене звинувачують, розлучити їх чи завдати їм якоїсь шкоди?

— Даю вам слово, — поквапливо відповіла королева, немовби хотіла випередити короля, — даю вам слово, Джон Кастелл, що ваша справа, до чого б вас не засудили, не торкнеться ні їх самих, ані їх власності, поволі додала вона.

— Серйозна обіцянка, — пробурмотів король.

— Це моя обіцянка, — рішуче заявила королева, — і я дотримаю її що б там не було. Цих двох повінчають, і, якщо сер Пітер залишиться живий, вони поїдуть із Іспанії в цілковитій безпеці, ніяке нове звинувачення не пред’явить їм жоден суд королівства; їх також не переслідуватимуть і не порушуватимуть проти них справ ні в якій іншій державі ні від нашого імені, ні від імені наших службових осіб. Нехай мої слова запишуть, один примірник, підписаний, зберігатиметься в архівах, а другий одержить донна Маргарет.

— Ваша величність, — сказав Кастелл, — я вдячний вам. Тепер якщо я помру, то я помру щасливий. Я насмілюсь повідомити вам, що, коли б ви не сказали цього, я вбив би себе тут, на ваших очах. І ще я хочу вам сказати, що інквізиція, яку ви заснували, знищить Іспанію і перетворить її на прах, на тлін.

Він закінчив говорити, і, коли смисл його сміливих слів дійшов до свідомості присутніх, в натовпі придворних пролунало зітхання, схоже на переляк. Тим часом натовп позаду Кастелла розступився, і з’явилося два ряди ченців з лицями, закритими каптурами, та варта з солдатів, — усі вони, без сумніву, чекали тут заздалегідь. Вони підійшли до Джона Кастелла, доторкнулись до його плеча, оточили його, неначе сховали його