Читати книгу - "Дюна"

скоїти таке просто зі злості… чи від нудьги.

— Обговорімо це в приватному порядку, — запропонував вищий гільдієр. — Я певен, що ми дійдемо певного компромісу, який…

— Відправте повідомлення своїм людям над Арракісом, — сказав Пол. — Я вже стомився від базікання. Якщо той флот над нами найближчим часом не забереться, нам не буде про що розмовляти. — Він кивнув на зв’язківців біля стіни зали. — Можете скористатися нашим обладнанням.

— Спершу потрібно обговорити це, — заперечив високий гільдієр. — Ми не можемо просто…

— Виконуйте! — гарикнув Пол. — Абсолютна влада над чимось — це коли ти можеш навіть знищити цю річ. Ви самі погодилися, що таку владу я маю. Тож ми тут не для того, щоб обговорювати, торгуватися чи шукати компроміси. Ви виконуєте мої накази — або ж негайно відчуваєте на собі наслідки непокори!

— Він має на увазі саме це, — стиха мовив нижчий лоцман, і Пол побачив, як обох чоловіків охопив страх.

— Вони підкоряться? — запитав Ґурні.

— У них звужене бачення часу, — відказав Пол. — Як наслідок непокори вони бачать порожню стіну. Кожен лоцман на кожному кораблі над нами може побачити саме цю стіну. Вони підкоряться.

Пол озирнувся до Імператора:

— Коли вони дозволили вам сісти на батьків трон, то лише за умови, що ви стежитимете, аби прянощі текли. Ви їх підвели, Ваша Величносте. Усвідомлюєте наслідки?

— Ніхто не дозволяв мені…

— Годі клеїти дурня! — гарикнув Пол. — Гільдія — наче селище біля річки. Вони потребують води, але здатні черпати рівно стільки, скільки їм потрібно. Вони не можуть поставити на річці загату й контролювати її, адже це приверне увагу до того, що саме вони беруть, а отже, призведе до обов’язкової катастрофи. Прянощі течуть, і це ріка гільдієрів, а я побудував загату. Але моя загата така міцна, що ви не можете знищити її, не знищивши саму річку.

Імператор провів долонею по рудому волоссю і зиркнув на спини гільдієрів.

— Навіть ваша Бене-Ґессеритська Правдомовиця тремтить, — зауважив Пол. — Превелебні Матері можуть використовувати для своїх вивертів різноманітні отрути, але щойно в гру вступає меланжевий лікер, інші втрачають силу.

Стара щільніше загорнулася в безформні чорні шати й протиснулася крізь натовп до бар’єра зі списів.

— Превелебна Матір Ґай Єлена Могіям, — гмикнув Пол. — А багато часу з Каладана минуло, чи не так?

Вона зиркнула повз нього на його матір:

— Гаразд, Джессіко, я бачу, що твій син — і справді він. За це тобі навіть можна пробачити доньку-гидь.

Угамувавши холодну, люту злість, Пол сказав:

— Ти ніколи не мала ні причин, ні права прощати будь-що моїй матері!

Стара перетнулася з ним поглядом.

— Спробуй на мені свої штучки, стара відьмо, — сказав Пол. — Де твій ґом джаббар? Спробуй зазирнути туди, куди не наважуєшся! І ти побачиш, що звідти на тебе дивлюся я!

Превелебна опустила очі.

— Тобі забракло слів? — запитав Пол.

— Саме я першою привітала тебе серед людей, — промимрила вона. — Не заплямуй пам’ять про це.

Пол підвищив голос:

— Погляньте на неї, друзі! Це Превелебна Матір Бене Ґессерит, найтерплячіша з терплячих. Вони зі своїми сестрами чекали дев’яносто поколінь на правильну комбінацію генів та оточення, щоб втілити задану схему. Гляньте на неї! Тепер вона знає, що дев’яносто поколінь таки породили цю людину. Ось і я! Але… я… ніколи… не… підкорюватимуся… їй!

— Джессіко! — вигукнула стара. — Змусь його замовкнути!

— Сама змусь його замовкнути, — відрубала Джессіка.

Пол зиркнув на стару.

— За твою участь у всьому цьому я б із радістю задушив тебе, — сказав він. — І ти б нічого не змогла вдіяти! — гарикнув, коли стара заклякла від люті. — Але гадаю, найбільшим покаранням для тебе буде жити — й не мати жодної змоги доторкнутися до мене чи схилити до чогось, що потрібне для ваших схем.

— Джессіко, що ти накоїла? — шипіла стара.

— Віддам вам належне щодо одного, — вів далі Пол. — Ви побачили частину расових потреб, але як же нечітко! Ви вирішили просто контролювати людські спарювання й маніпулювати генами відповідно до свого генерального плану! Як же мало ви розумієтеся на тому, що…

— Ти не маєш права говорити про це! — шикнула стара.

— Мовчати! — проревів Пол. Здавалося, з його волі це слово фізично постало між ними.

Стара відсахнулася, упавши на руки людей, що стояли позаду неї. Її обличчя сполотніло, так-бо шокувала її сила, з якою Пол стриножив її волю.

— Джессіко, — шепотіла вона, — Джессіко.

— Я пам’ятаю твій ґом джаббар, — мовив Пол. — А ти запам’ятай мій. Я можу вбити тебе одним словом.

Фрименська варта перезирнулася між собою. Чи ж не сказано в легенді: «І слово його нестиме смерть навіки тим, хто стане супроти справедливості»?

Пол перевів погляд на високу принцесу, яка стояла біля Імператора. Не відриваючи від неї погляду, він мовив:

— Ваша Величносте, ми обидвоє знаємо, як розв’язати проблему.

Імператор глянув на доньку, а потім на Пола.

— Як ти насмілився? Ти! Авантюрист безрідний, ніхто з…

— Ви вже визнали, хто я, — перебив його Пол. — Родич королівської крові, як ви казали. Тому годі дурниць.

— Я твій володар, — сказав Імператор.

Пол подивився на гільдієрів, які стояли тепер навпроти нього біля пункту зв’язку. Один із них кивнув.

— А я б і силу застосувати міг, — зауважив Пол.

— Ти не наважишся! — гарикнув Імператор.

Пол просто глянув на нього.

Принцеса поклала долоню на батькову руку.

— Батьку, — шовковистим, заспокійливим голосом мовила вона.

— Не застосовуй до мене свої штучки, — Імператор поглянув на неї. — Тобі не потрібно робити цього, доню. У нас є й інші ресурси, які…

— Але цей чоловік гідний бути твоїм сином, — заперечила вона.

Стара Превелебна Матір, опанувавши себе, пробилася до Імператора, схилилася до його вуха й почала щось шепотіти.

— Вона просить за тебе, — зауважила Джессіка.

Пол, не відриваючи погляду від золотокосої принцеси, мовив до матері:

— Це Ірулан, найстарша, так?

— Так.

Чані підійшла до Пола з іншого боку й мовила:

— Хочеш, щоб я пішла, Муад’Дібе?

Він перевів на неї погляд:

— Пішла? Я ніколи тебе більше не відпущу.

— Нас більше нічого не пов’язує, — відказала Чані.

Довгу мовчазну мить Пол дивився на неї:

— Кажи мені тільки правду, моя Сіхає, — вона спробувала відповісти, але він приклав їй палець до вуст. — Те, що пов’язує нас, не розірвати, — сказав він. — А тепер уважно спостерігай, аби я міг потім усе побачити крізь призму твоєї мудрості.

Імператор і Правдомовиця вели тиху, але запеклу суперечку.

Пол звернувся до матері:

— Вона нагадує йому, що за угодою на трон має сісти Бене-Ґессеритка, а для цієї ролі готували Ірулан.

— Вони спланували це? — запитала Джессіка.

— Хіба це не очевидно? —