Читати книгу - "Світанок"

стрибнули вперед, й Ірину цілковито затулили їхні сірі плащі. Тої ж таки миті над галявиною зірвався металічний скрегіт. Гай метнувся в центр сірої метушні, й пронизливий виск вибухнув фонтаном іскор і язиками полум’я. Солдати відскочили від пекельного полум’я, вмент зайнявши свої місця у бездоганно рівному ряді гвардійців.

Гай сам-один стояв побіля палаючих останків Ірини, і з металевого предмета в його руці й далі струменіло широке полум’я просто до кострища.

Вчулося тихе клацання — і полум’я, яке вистрелило з руки Гая, зникло. Свідки, які стояли позаду Волтурі, хапнули повітря.

Ми оніміли з жаху. Одна річ — знати, що люта й невідворотна смерть приходить миттєво, інша річ — побачити це на власні очі.

Гай холодно всміхнувся:

— Отепер вона взяла на себе повну відповідальність за свої слова.

Очі його метнулися до наших перших рядів, на коротку мить зупиняючись на закам’янілих постатях Тані та Каті.

Цієї секунди я збагнула, що Гай ніколи не недооцінював уз справжньої родини. Ось яким був його задум. Від Ірини він чекав не звинувачення, а непокори. Він шукав підстави, щоб знищити її, щоб підпалити ярість, яка наповнила повітря густою запальною сумішшю. Він кинув сірника.

Напружене перемир’я нашого зібрання хитнулося дужче, ніж слон на канаті. Якщо почнеться бійка, її вже не зупинити. Вона наростатиме доти, доки одна сторона не буде цілковито винищена. Наша сторона. Гай відав це.

І відав це Едвард.

— Зупиніть їх! — він стрибнув, аби вхопити за руку Таню, яка рвонулася до всміхненого Гая з божевільним зойком, в котрому кипіла щира лють. Вона не встигла відштовхнути Едварда, бо Карлайл уже вхопив її обома руками за талію.

— Її запізно рятувати, — швидко переконував він, борючись із нею. — Не давай йому приводу, якого він так прагне!

Катю зупинити було важче. Лементуючи без слів, вона швидко рвонула вперед — вона ладна була напасти, хай це призведе до того, що загинуть усі. Розалія стояла найближче до неї, та коли Розалія хотіла схопити її, Катя так ударила її струмом, що Розалія повалилася долі. Еммет ухопив Катю за руку й пожбурив на землю — і позадкував на нетвердих ногах. Катя згрупувалася і скочила на ноги, і враження було, що ніхто її не зупинить.

Ґарет кинувся на неї, знов збиваючи з ніг. Він обхопив її руками, а долонями вчепився в зап’ястки. Я бачила, як конвульсивно здригнулося його тіло, коли вона його шарахнула. Очі його закотилися під повіки, але він не ослабив хватки.

— Зафрино! — заволав Едвард.

Катин погляд затуманився, а крик перетворився на стогін. Таня припинила опиратися.

— Поверни мені зір, — засичала Таня.

Я відчайдушно, проте якомога делікатніше потягнула свій щит, щільніше огортаючи іскорки моїх друзів: обережно відсунула його від Каті, водночас намагаючись утримати навколо Ґарета — так, щоб між ними з’явилася захисна плівка.

І зненацька Ґарет знову опанував собою — він притискав Катю до засніженої землі.

— Якщо я відпущу тебе, ти знову мене шарахнеш, Кеті? — прошепотів він.

Вона у відповідь загарчала, досі борсаючись, засліплена.

— Послухайте мене, Таню, Катю, — прошепотів Карлайл тихо, проте виразно. — Зараз помста не допоможе. Ірина б не воліла, щоб ви так змарнували свої життя. Подумайте, що ви дієте. Якщо ви нападете на них, ми всі помремо.

Танині плечі скорботно похилилися, вона зіперлася на Карлайла, шукаючи підтримки. Катя нарешті припинила опиратися. Карлайл і Ґарет і далі вмовляли сестер словами занадто тривожними, щоб ті могли по-справжньому заспокоїти.

Я перевела увагу на важкі погляди, які втупилися в наш хаос. Краєчком ока я запримітила, що і Едвард, і Ґарет теж знову були насторожі.

Найважчим поглядом дивився Гай — він розлютовано й недовірливо втупився у Катю та Ґарета, які лежали на снігу. Аро теж витріщався на цю парочку, і недовіра яскраво була написана на його обличчі. Він знав, на що здатна Катя. Він через спогади Едварда сам відчув її міць.

Чи розумів Едвард, що ж зараз відбувалося? Чи усвідомлював, що мій щит став потужнішим і трошки перевищив Едвардові сподівання? Чи гадав, що Ґарет навчивсь якось сам боротися з Катиним даром?

Гвардія Волтурі порушила дисципліну: вони всі зайняли войовничі стійки, схилившись уперед, готові вистрелити, як стиснена пружина, в ту-таки мить, коли ми нападемо.

Позаду них сорок три свідки спостерігали, і на обличчях застигли зовсім не такі емоції, з якими вони з’явилися тут. Збентеження перетворилося на підозрілість. Блискавичне знищення Ірини похитнуло їхню віру. Який такий злочин вона вчинила?

Оскільки миттєвого нападу з нашого боку, на який так розраховував Га й після своїх поквапливих дій, не сталося, свідки Волтурі задавалися питанням: а що ж тут відбувається? Аро кинув короткий погляд назад, і на якусь мить на обличчі його майнула досада. Надії, які від покладав на публіку, вельми підвели його цього разу.

Я вчула, як Стефан і Владимир радісно перешіптувалися, у захваті від незручності, яку почував Аро.

Аро, безперечно, найбільше переймався тим, як зберегти на голові білий капелюх, як висловилися румуни. Але я не вірила, що Волтурі полишать нас у спокої тільки для того, щоб урятувати свою репутацію. Щойно вони покінчать із нами, то, понад усякий сумнів, винищать і всіх своїх свідків, якщо вже на те пішло. І зненацька я відчула жалощі до цього натовпу чужинців, яких Волтурі привели поглянути на нашу публічну страту. Деметрі полюватиме на них, аж доки їх усіх також не знищать.

Заради Джейкоба та Ренесми, заради Аліси та Джаспера, заради Алістера, заради цих незнайомців Деметрі має померти.

Аро легенько торкнувся плеча Гая.

— Ірина була покарана на надання неправдивих свідчень проти цієї дитини… — (То ось яке на цей раз вони собі вигадали виправдання!) Він провадив: — Мабуть, нам слід повернутися до головного питання?

Гай виструнчився, і його обличчя знову застигло, стало непроникним. Він витріщався просто себе, наче нічого не бачачи. На диво, зараз його лице нагадало мені працівника, якого понизили на посаді.

Аро поплив уперед; Рената, Фелікс і Деметрі автоматично рушили за ним.

— Просто для дотримання процедури, — мовив він. — Мені потрібно переговорити з кількома вашими свідками. Протокол, самі знаєте, — він недбало махнув рукою.

Водночас трапилося дві речі. Очі Гая зосередилися на Аро, і легенька зловісна посмішка повернулася на вуста. Едвард зашипів, і руки його стислися в такі міцні кулаки, що здавалося, кісточки на пальцях зараз протнуть міцну, як алмаз, шкіру.

Мені відчайдушно кортіло запитати його, що коїться, проте Аро був так близько, що вчув би найтихіший шепіт. Я бачила, як Карлайл кинув