Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— Я знаю… — Рада ледь чутно видихнула. — Тут — моя сім’я. Тут моя Гармонія. А там, у двадцятому столітті, майже нічого не залишилося. Я б дуже сумувала за цим світом...

— А якщо все ж доведеться повернутись? Зробиш це? — пильно запитала Леді Озера.

Рада не змогла відповісти. Звісно ж, ні. Якби вона могла, забрала б із собою всіх, хто їй дорогий. Без них тамтешнє життя порожнє.

— Добре, не переймайся зараз цим. — лагідно промовила Нерісса. — Розкажіть краще про свої плани. Ви ж поїдете з Мерліном до Зарганса?

— Напевно, ні. — відповів Альбрехт. — Відпочинемо трохи й продовжимо гастролі. Ми ж обіцяли.

— Шкода... — зітхнула Нерісса. — У мене погані передчуття.

—  Ми не можемо не приїхати. Було б некрасиво. Та й залишилося вже зовсім трошки. — усміхнувся Альбрехт, піднявши очі на небо. — Нам час повертатися, а то запізнимося на обід.

— Так! І ще треба побачити Хейла. — згадала Рада. — Вибач, Неріссо, що потурбували.

— Та нічого! — засміялася та й плеснула в долоні. — Усі підуть обідати, і я нарешті зможу виспатись.