Читати книгу - "48 законів влади"

боятися їхньої невловності. Залоги в містах спостерігали, як мобільні вороги стікалися і оточували їх зусібіч. Здавалося, їх мільйони. Комуністи ще й впливали на мораль війська, діючи на солдатів своєю пропагандою і заохочуючи їх ставати дезертирами.

Подумки націоналісти вже почали здаватися. Оточені та ізольовані міста дезінтегрувалися: одне за одним їх брали без нападу. У листопаді 1948 року націоналісти здали Маньчжурію комуністам — принизливий удар для технічно краще озброєної армії націоналістів, який став вирішальним для війни. До наступного року комуністи контролювали весь Китай.

Тлумачення

Дві настільні гри — шахи та азійська гра Ґо — найкраще апроксимують стратегії війни. У шахах дошка маленька. Наступ починається порівняно швидко і примушує суперника до вирішальної битви. Відступ рідко буває вигідний, як і жертва фігур, зосереджених в основних зонах. У Ґо формалізму набагато менше. Гра відбувається на дошці з решіткою, яка має 361 перехрестя. На ній можна створити у шість разів більше позицій, ніж у шахах. Чорні й білі камінці (у кожного гравця по 52 камінці свого кольору) довільно і по одному розташовуються на перехрестях ліній. Щойно камінці виставлені, починається гра. Її мета — ізолювати камінці суперника, оточивши їх.

У Китаї цю гру називають вейцзи. Гра може розтягтися на триста і більше ходів. Стратегія в ній тонша і мінливіша, ніж у шахах, але сама гра повільніша; що складніша конфігурація, утворена камінцями на дошці, то важче опонентові зрозуміти ваш задум. Не варто зосереджуватися на боротьбі за конкретну ділянку: треба мислити ширшими категоріями та бути готовим пожертвувати зоною, аби домінувати на всій дошці. Вам потрібна мобільність, а не позиційна оборона. Тоді ви зможете ізолювати суперника в невеличких зонах і оточити його. Мета — не збивати безпосередньо фігури, як у шахах, а паралізувати їх. Шахи — лінійна, позиційна і агресивна гра, ґо — нелінійна і мінлива. Агресія не виявляється прямо до самого кінця гри, коли переможець може оточувати камінці суперника в прискореному темпі.

Генерал Роммель перевершував Паттона своєю креативністю… Роммелю був не властивий військовий формалізм. Він не розробляв жорсткі плани поза безпосереднім зіткненням; його тактика залежала від специфіки поточних ситуацій. Рішення він ухвалював блискавично і фізично підтримував темп, відповідний його активній ментальності. Перебуваючи в неприступному морі піску, він діяв у вільному просторі. Роммель прорвав британські лінії оборони в Африці, і йому відкрилася вся північна частина континенту. Берлін не дуже його обмежував, і він наважувався навіть часом не слухатися наказів Гітлера, і проводив одну вдалу операцію за іншою, заволодівши більшою частиною Північної Африки й примусивши Каїр тремтіти біля його ніг.

Джеймс Мражек, «Мистецтво вигравати війни», 1968 р.

Протягом багатьох сторіч Ґо впливала на китайських стратегів. Пов’язані з грою крилаті вислови стосувалися і війни, і миру. Мао Цзедун захоплювався вейцзи, і це позначилося на його стратегіях. Основна концепція вейцзи — використовувати всю площу дошки, грати на всіх напрямах, щоб суперник не міг прорахувати ваші дії, аналізуючи ваш лінійний поступ.

«Кожен китаєць, — писав Мао, — має свідомо поринути в цю війну схем головоломок» проти націоналістів. Розставте своїх людей за схемою головоломок у Ґо, і ваш противник не зможе відгадати ваші наміри. Він або гайнуватиме час, переслідуючи вас, або, як Чан Кайші, вважатиме вас некомпетентним і не зможе себе захистити. Якщо ж він зосередиться на окремих ділянках, як радить західна стратегія, то стане легкою здобиччю для оточення. У війні за схемою вейцзи ви оточуєте мозок ворога, використовуючи інтелектуальні ігри, пропаганду, а також за допомогою зачіпної тактики заплутуєте і деморалізуєте його. Такою була стратегія комуністів — відверта безформність, яка дезорієнтовувала і жахала ворога.

У той час як шахи лінійні та використовують безпосередню дію, давня гра ґо — ближча до релевантної стратегії у світі, де битви точаться опосередковано на великих неорганізованих теренах. Стратегії ґо абстрактні й багатовимірні та реалізуються на площині поза часом і простором — у мозку стратега. Під час мобільної війни рух цінують більше за вдалу позицію. Мобільність і швидкість не дають можливості прогнозувати ваші дії, зрозуміти їх — ворог не встигає виробити стратегію своєї перемоги. Ця непряма форма не прив’язується до конкретних зон, стає екстенсивною, і ви можете використовувати для своєї мети природу реального світу, що складається з окремих кластерів. Будьте схожі на пару. Не давайте ворогові стабільний об’єкт для нападу: нехай він виснажиться, переслідуючи вас, намагаючись упоратися з вашою невловністю. Лише безформність дає змогу захопити ворога зненацька: доки він збагне, що й до чого, буде пізно.

Коли захочете битися з нами, ми вам цього не дозволимо, і ви нас не знайдете. Але коли захочемо ми, то переконаємося, що вам не сховатися, і завдамо разючий удар… і знищимо вас… Ворог наступає — ми відступаємо. Ворог стає табором, ми його виснажуємо, ворог втомлюється — ми нападаємо; ворог відступає — ми переслідуємо.

Мао Цзедун (1893—1976 рр.)

Ключі до влади

Людина — істота, яка вирізняється своєю формотворчістю. Вона рідко висловлюється безпосередньо: вона радше передає почуття за допомогою мови або суспільних ритуалів. Без форми ми не можемо висловити наші почуття.

Створені нами форми постійно змінюються — впливає мода, стиль, людська поведінка, яка виражає настрій часу. Ми постійно змінюємо форми, успадковані від попередніх поколінь, і ці зміни — ознаки життя. Насправді речі, які не змінюються, застиглі форми, здаються нам ликом смерті, і ми руйнуємо їх. Молодь демонструє це особливо наочно: їй некомфортно з формами, які накидає суспільство. Молоді люди грають своїми характерами, приміряючи різні маски та пози, щоб виявити себе. Така вітальність урухомлює мотор форми, постійно змінюючи стиль.

ПАНЦИР ХАРАКТЕРУ

Его має змінюватися, щоб здійснювати інстинктивне стримування й мати змогу впоратися зі стасисом енергії, який є результатом стримування. Его, тобто частина особистості, якій загрожує небезпека, міцніє, якщо її постійно втягують у той самий або подібний конфлікт між необхідністю і зовнішнім світом, що викликає страх. У результаті виникає хронічний, автоматичний функціональний тип реакції, тобто «характер». Це виглядає так, ніби афективна особистість одягла панцир, наче тверда оболонка була покликана захищати від нападів зовнішнього світу і послаблювати їх, притлумлювати галас внутрішніх потреб. Панцир робить людину менш чутливою до внутрішнього болю, зменшує лібідо і агресивну рухливість, а отже, зменшує здатність до звершень і насолоди. Ми кажемо, що его стало менш гнучким і більш жорстким і що здатність регулювати збереження енергії залежить від розміру панцира.

Вільгельм Райх (1897—1957 рр.)

Можновладці — це часто люди, які замолоду виявили велику креативність, виражаючи щось нове через нові форми. Суспільство дає їм владу, бо воно жадає такої новизни і винагороджує її. Проблеми з’являються пізніше, коли можновладці стають консервативними і власницькими. Вони більше не мріють про формотворчість, ідентичність усталюється, звички застигають, і їхня ригідність робить їх легкодоступною мішенню. Їхній наступний хід передбачуваний. Замість того щоб