Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

довкілля, і при цьому не викликає плутанини, пов’язаної із кількома хвилями колонізації, які часто зводять нанівець наші спроби зрозуміти пристосування до довкілля в інших місцях світу.

У рамках цього середньомасштабного експерименту є ще дрібніший експеримент — доля народу моріорі. Неважко простежити, як різне довкілля Чатемського архіпелагу та Нової Зеландії зробило моріорі і маорі різними. Хоча прамаорі, які колонізували острови Чатем, були, найвірогідніше, рільниками, їхні тропічні культурні рослини не могли рости в холодному ча- темському кліматі, тож у колоністів не було альтернативи поверненню до мисливства-збиральництва. Оскільки мисливці-збирачі не виробляють надлишкового врожаю, достатнього для перерозподілу та створення запасів, вони не можуть підтримувати й годувати не зайнятих полюванням ремісників, воїнів, чиновників і вождів. Вони полювали на тюленів і морських птахів, збирали молюсків і ловили рибу — всю цю здобич можна було схопити рукою або забити дрючками, тож вона не вимагала розвиненої технології. До того ж Чатемські острови відносно малі й віддалені. Вони здатні підтримувати сукупне населення лише десь із 2000 мисливців-збирачів. Не маючи жодних інших доступних для заселення островів, моріорі мусили лишатися на Чатемському архіпелазі й учитися співжиттю. Вони досягли цього, відмовившись від війни, а потенційні конфлікти, пов’язані з перенаселеністю, розв’язували шляхом кастрації частини хлопчиків. У результаті постало дрібне невойовниче суспільство із простою технологією і зброєю та без сильного проводу й організації.

На противагу Чатемському архіпелагу, північна (тепліша) частина Нової Зеландії, котру можна беззастережно назвати найбільшою за площею групою островів Полінезії, підходила для полінезійського рільництва. Маорі, що лишилися на Новій Зеландії, чисельно зростали, сягнувши понад 100 тис. осіб, їхні густонаселені поселення безперестанку вели запеклі війни між собою. Завдяки надлишковому врожаю, який вони вирощували й запасали, маорі годували ремісників, вождів і напівпрофесійних солдатів. Вони потребували й винайшли різноманітні знаряддя для вирощування своїх культурних рослин, для ведення воєн і для виготовлення виробів мистецтва. Вони звели витончені церемонійні споруди і дивовижну кількість фортець.

Малюнок 2.7. Полінезійські острови (в дужки взято території, що не входять до Полінезії)

Отже, суспільства моріорі й маорі постали зі спільного прасуспільства, але розвивалися різними шляхами. Ці два суспільства, які мали спільне походження, навіть забули про існування одне одного і не мали між собою контактів упродовж багатьох сторіч — мабуть, не менше п’ятиста років.

Врешті-решт екіпаж австралійського тюленебійного судна, яке відвідало Ча- темський архіпелаг на шляху до Нової Зеландії, розповів маорі про острови, які «рясніли рибою і молюсками; де озера кишать вуграми, а ліси — ягодами караки11... Мешканців там багато, але вони не вміють воювати і не мають зброї». Цієї новини вистачило, щоб дев’ятсот маорі спокусилися відчалити до Чатемських островів. Результат подальшої зустрічі чітко показав, як довкілля може впливати на економіку, технологію, політичну організацію та воєнне мистецтво в межах короткого періоду часу.

Як я вже вище зауважував, зіткнення маорі з моріорі являє собою дрібний експеримент у рамках середньомасштабного експерименту. А що ми можемо дізнатися про вплив довкілля на людські суспільства зі всієї Полінезії? Які відмінності між суспільствами різних полінезійських островів потребують пояснення?

Полінезія загалом охоплює набагато ширший спектр екологічних умов, ніж сама тільки пара Нова Зеландія — Чатемські острови, хоч останні і становлять один (найпростіший) край полінезійської організації. Полінезійські суспільства демонструють цілу гаму способів виживання — від мисливців-збирачів Чатемських островів до вирубно-вогневого рільництва і аж до інтенсивного харчового виробництва із однією з найвищих щільностей населення в світі. Різні полінезійські виробники харчу інтенсифікували вирощування свиней, собак або курей. Вони організовували трудові ресурси для зведення великих зрошувальних систем для рільництва та створення великих ставків-сажалок для вирощування риби. За економічну основу полінезійських суспільств правило більш-менш самодостатнє господарство, але деякі острови, на додачу до нього, утримували цехи спадкових напівпрофесійних ремісників. У плані соціальної організації полінезійські суспільства охоплювали весь спектр від відносно егалітарних сільських суспільств до, мабуть, найбільш стратифікованих суспільств світу із багатьма ієрархічно впорядкованими родами та з поділом на класи еліти й простолюду, представники яких одружувалися лише всередині свого класу. В плані політичної організації полінезійські суспільства варіюються від територій, поділених на незалежні племінні утворення або села, до багатоострівних протоімперій, які утримують постійні воєнізовані угруповання для вторгнень на інші острови та завойовницьких воєн. Нарешті, полінезійська матеріальна культура варіюється від виготовлення лише особистого господарського начиння до зведення монументальних кам’яних архітектурних споруд. Як можна пояснити все це розмаїття?

Внесок у ці відмінності між полінезійськими суспільствами зробили щонайменше шість груп екологічних чинників, інтенсивність яких варіюється від острова до острова: клімат острова, його геологічний тип, морські ресурси, площа, почленованість рельєфу й ізольованість. Спершу розглянемо варіативність цих чинників, щоб потім поміркувати про їх конкретні наслідки для полінезійських суспільств.

Клімат Полінезії варіюється від теплого тропічного або субтропічного на більшості островів, що лежать ближче до екватора, до помірного на більшій частині Нової Зеландії та холодного субантарктичного на Чатемських островах та в південній частині Південного острова Нової Зеландії. На Великому острові Гавайського архіпелагу, дарма що він лежить південніше тропіка Рака, розташовані високі гори із альпійським поясом, де бувають навіть снігопади. Кількість опадів варіюється від найвищої зафіксованої на Землі (в новозеландському Фйордленді та гавайському болоті Алакай, що на острові Кауаї) до лише десятої частини цього на настільки посушливих островах, що вони майже не придатні для рільництва.

За геологічним типом полінезійські острови поділяються на коралові атоли, підняті вапнякові острови, вулканічні острови, уламки континентів і суміш цих типів. Одна крайність у цьому плані — незліченні пласкі острівці, як-от в архіпелазі Туамоту, що являють собою низькі атоли, які ледве здіймаються над рівнем моря. Інші колишні атоли, приміром Гендерсон і Ренел, здійнялися набагато вище над рівнем моря і стали піднятими вапняковими островами. Обидва типи атолів породжують проблему для поселенців, позаяк вони повністю складаються із вапняку (без інших каменів), на них лише тонкий шар ґрунту і немає постійних джерел прісної води. Протилежна крайність — найбільший полінезійський острів Нова Зеландія. Це давній, геологічно розмаїтий уламок континенту Ґондвана, котрий пропонує цілу палітру мінеральних ресурсів, зокрема придатні для промислового виробітку поклади заліза, вугілля, золота і нефриту. Більшість інших полінезійських островів — це вулкани, які піднялися з-під води, ніколи не були частинами континенту й інколи містять місцевості з піднятого вапняку. Хоч їм бракує геологічних багатств Нової Зеландії, океанічні вулканічні острови принаймні ліпші за атоли (з погляду полінезійців) тим, що пропонують різні види каменю вулканічного походження, окремі з яких чудово годяться для виготовлення кам’яних знарядь.

Своєю чергою вулканічні