Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 102
Перейти на сторінку:
(Katja Wolffenbuttel) показала, що можна зробити зворотними навіть результати операції. З огляду на всі делікатні аспекти такого обережного підходу Нідерланди могли б узятися за роль першопрохідця.

IV.2 Статеві відмінності в поведінці

Статеві відмінності в мозку та в поведінці проявляються також у тих сферах, які вочевидь не мають прямого зв’язку із розмноженням. Одна зі стереотипних відмінностей між хлопчиками та дівчатками, які, як неодноразово повторювали, нам нав’язує соціальне оточення, проявляється в ігровій поведінці. Хлопчики активніші, більш бурхливі й найохочіше бавляться солдатиками чи машинками, в той час як дівчатка надають перевагу лялькам. Оскільки, базуючись на спостереженнях за тваринами, я плекав сильні підозри в такій інтерпретації суспільних ролей, то ще тридцять років тому своїм власним дітям, хлопчикові й дівчинці, ми з дружиною систематично пропонували іграшки і того, й іншого роду. Та вони цілком послідовно діяли за стереотипом. Донька гралася винятково ляльками, а син цікавився тільки машинками. Для переконливої публікації двох дітей недостатньо. Згодом Александер (Alexander) і Гайнс (Hines) довели, що така відмінність між статями є біологічно обґрунтованою. У своїх експериментах вони пропонували зеленим мавпам ляльки, машинки і м’ячі. Самиці надавали перевагу лялькам, яким вони у своїй типово материнській манері обнюхували геніталії. А самці більше цікавилися іграми з машинками та м’ячиками. Отже, те, які іграшки ми обираємо, залежить не від суспільного нав’язування, а від того, що запрограмовано в мозку, щоб підготуватися до своїх пізніших суспільних ролей — материнства в дівчаток і боротьби та радше технічних завдань у хлопчиків. Зумовлений статтю вибір іграшок у мавп унаочнює, що механізми, які лежать у його основі, виникли в ході еволюційного розвитку десятки мільйонів років тому. Схоже, що саме висока доза тестостерону, дії якої малята зазнають в утробі, відповідальна за статево обумовлену ігрову поведінку. Дівчатка, у яких через вже згадане захворювання наднирників САН ще в утробі виробляється занадто багато тестостерону, схильні обирати собі товаришів для гри серед хлопчиків; вони віддають перевагу хлопчачим іграшкам та їх забави більш бурхливі, ніж зазвичай в інших дівчаток. Тому їх називають «дівчатками-шибениками».

На спонтанно зроблених дитячих малюнках теж видно статеві відмінності. Як мотив та барви, так і композиція дозволяють розрізнити, де автор — хлопчик, а де —дівчинка. Ці відмінності теж зумовлені впливом гормонів ще в матці. Дівчатка люблять малювати людей, найбільше дівчат або жінок, а також квіти та метеликів. Вони використовують яскраві фарби, наприклад червону, помаранчеву та жовту. Мотиви малюнків більш мирні, а фігури часто стоять на одній лінії. Хлопчики частіше малюють технічні об’єкти, зброю, битви та транспортні засоби, як-то автомобілі, потяги чи літаки. У них композиція часто показує сюжет зверху, вони використовують темні, холодні кольори, наприклад синій. Дівчатка, які ще в утробі через захворювання наднирників САН зазнали дії високої дози тестостерону, через п’ять-шість років починають малювати як хлопчики, навіть якщо їх почали лікувати відразу після народження.

Деякі статево зумовлені відмінності в поведінці можна помітити настільки рано, що вони очевидно могли виникнути тільки в матці. Уже в перший день після народження дівчатка люблять вдивлятися в обличчя, а хлопчики віддають перевагу предметам, що механічно рухаються. Вже у віці одного року дівчатка значно частіше за хлопчиків дивляться в очі. Проте ті дівчатка, що зазнали в матці впливу високої дози тестостерону, в дитинстві менш схильні до зорового контакту. І в цьому теж ключова роль належить тестостерону. У повсякденному житті погляд в очі має для жінок зовсім інше значення, ніж для чоловіків. У західній культурі жінки використовують його, щоб краще порозумітися з іншими жінками, і від цього вони почуваються краще. А західні чоловіки використовують такий погляд, щоб перевірити своє місце в ієрархії; тому він може бути дуже загрозливим. І це — чиста біологія. У місті Аспен (Колорадо, США) на виході з аеропорту висить попередження: «Якщо ви зустрінете ведмедя, уникайте погляду в очі». Інакше він нападе на вас, щоб з’ясувати, хто тут головний. У США мій син провів дослідження, які фактори є вирішальними для успіху в переговорах. До того я розповідав йому, що, з мого досвіду, жінки поводяться інакше, ніж чоловіки. Довший час його це зовсім не цікавило, поки одного дня, будучи в Чикаго, він не вирішив розібратися в цій справі. Зрештою мої та його експерименти показали, що статеві відмінності у зорових контактах впливають навіть на ділові процеси. Так погляд у вічі між жінками призводив до більш креативних результатів перемовин, в той час як той самий погляд між чоловіками мав цілком протилежні наслідки. При цьому погляд очі в очі ставав на заваді, бо сприймався як з’ясування рангу в ієрархії. Ви можете скористатися цією порадою на практиці.

IV.3 Гетеро-, гомо- та бісексуальність

Якщо чоловік зійдеться з чоловіком так, як із жінкою,

обидва вчинили гидотно; смертю мусять їх покарати.

Левит, 20:13

[Гетеросексуальність] також є проблемою, яку треба з’ясувати,

а не річчю само собою зрозумілою; в основі її

лежить хімічно обумовлена привабливість.

Зіґмунд Фройд (1856—1939)

Коли Альфред Кінсі захистив свою дисертацію про осциніпід, на нього ніхто не звернув уваги. Але коли 1948 року він опублікував «Сексуальну поведінку чоловіка», а за п’ять років по тому «Сексуальну поведінку жінки», на нього накинулася вся Америка. Він розробив «шкалу Кінсі». Вона має бали від 0 до 6, причому 0 означає виняткову гетеросексуальність, а 6 — виняткову гомосексуальність. Сам себе він відніс до «Кінсі — 3», отже, бісексуальний. Положення на цій шкалі поряд із генетичною схильністю визначається гормонами та іншими речовинами, що впливають на розвиток мозку в матці. Вивчення близнюків та сімейні дослідження показують, що сексуальна орієнтація на 50 відсотків є генетично зумовленою. Проте ще не відомо, які саме гени беруть у цьому участь. Власне кажучи, дивовижно, що еволюція зберегла генетичний фактор гомосексуальності, хоча ця група в популяції розмножується значно гірше. Мабуть, пояснення полягає в тому, що з цими генами передається не тільки імовірна гомосексуальність, але й підвищена плодючість у інших членів сім’ї. Тож, коли такі гени передаються іншим братам чи сестрам, вони мають більшу кількість дітей, ніж у середньому, тому гени мають шанс і далі курсувати.

Гормони та інші хімічні речовини відіграють дуже важливу роль у розвитку нашої сексуальної орієнтації. Дівчатка з підвищеним рівнем тестостерону, зумовленим в утробі хворобою наднирників САН, мають вищу імовірність стати бі- або гомосексуальними. Щоб запобігти викидням, у США та Європі в період з 1939 до 1960 року майже двом мільйонам вагітних жінок вводили естрогеноподібну речовину діетилстилбестрол (DES). Насправді DES не діє проти викиднів, але лікарі були раді щось прописати, бо пацієнти люблять лікуватися. Зате DES збільшує імовірність того, що дівчатка народяться бісексуальними чи гомосексуальними. Нікотин та амфетаміни, які ще до народження впливають на плід, підвищують імовірність того, що донька стане лесбійкою. У хлопчиків імовірність гомосексуальності зростає разом із кількістю старших братів. Пояснення криється в тому, що жіночий організм захищається від чоловічих речовин, які син виділяє в матку під час вагітності. Така захисна реакція стає дедалі сильнішою з кожною наступною вагітністю хлопчиком. Стреси в період вагітності також підвищують імовірність гомосексуальності в дитини, оскільки в матері виділяється гормон стресу кортизон, який впливає на вироблення статевих гормонів у плоду в матці. А от довести поширену думку, що післяпологовий розвиток також дуже важливий для сексуальної орієнтації, так і не вдалося. Діти, яких виховує

1 ... 15 16 17 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми — це наш мозок"