Читати книгу - "Маленький світ"

Дарка за шию та розцілувала у обидві щоки. Хлопець сам радів своїй пригоді, і обійнявши Емму кілька хвилин не відпускав з обіймів. Тей дивився на це, і дивуючись сам собі, відчував, що йому неприємно.

«Адже вони не разом — щоб так обійматися!» — думав він. Відчуття було неприємним ще й тому, що образитися на цього великого хлопця він не міг. Не вимагаючи нічого на заміну Дарк сміливо ризикував життям заради них. І без його допомоги вони б не впоралися.

— До ранку лишилося кілька годин, треба відпочити, тому що завтра будемо вирушати у дорогу. Дістати росу це ще не все, тепер треба не затримуючись відвезти її хворій дівчині. — Емма взяла рушник щоб стелити його для ембів. — А де коробка? — раптом запитала вона.

— Вибач, але її більше нема, вона лишилася у оранжереї.

— Як же я їх завтра повезу?

— Щось знайдемо, не хвилюйся. Тільки вранці, добре? Благаю… — Дарк виглядав стомленим.

— Гаразд, бо кишені у мене немає!

— Тільки не в кишеню! — додав голосно Форо. — Ні у якому разі не в кишеню. Ми ледве живі лишилися!

— Ну вибач, я не міг по іншому, — подивився на нього Дарк.

— Нічого, не переймайся. Найголовніше — ми впоралися. А кишеня не така вже й страшна, — відказав Тей.

— Не страшна, але ми ледве не випали з неї, тому будьте ласкаві знайдіть щось інше.

— А ще, трохи не зручно про це говорити та нам потрібно помитись, — Тей з соромом підняв очі до Емми.

— Та-ак, — протягнув Форо, — ця квітка так смерділа, що ми ледве не задихнулись. А тепер ще й вологий одяг нагадує про цей сморід.

— Ви праві, — підтвердив Дарк, — я ніби й досі відчуваю цей запах. Сталь, як вона смерділа!

— Гаразд, — посміхнулася Емма, — зараз підемо у ванну.

Вона поставила тарілку на стіл, і запросила ембів сісти. Потім віднесла їх до ванної кімнати, і поставила у раковину. Трішечки відкрутила кран — вийшов ніби малесенький душ.

— Ууу! — прогудів Форо у отвір для зливання води.

— Обережно, не впади туди, ось так буде краще! — вона одягла на отвір сітку міцно закріпивши її. — Це мило, — пояснювала далі, положивши шматок до раковини, а потім сіла напроти.

— А ти можеш вийти? — запитав знову з соромом Тей.

— Ой, вибачте! Звичайно.

Вона вийшла на кухню посміхаючись: — «Чоловіки вони завжди чоловіки, не вважаючи на зріст!». Емма була рада, що все так сталося, але її гнітило те, що треба було повертатися. Розлучатися з хлопцями зовсім не хотілося. Вона вперше уявила собі малесеньку Ембіру. Несподівано дуже захотілось побачити її на власні очі. «Хіба все так швидко закінчиться?! — думала вона. — Не помітила, як звикла, до цих малесеньких людей. А з Теєм не хотілося розлучатися найбільше. Їй дуже подобалося спілкуватися та спостерігати за ним. От якби він хоч трішечки виріс! Хоч наполовину, — мріяла вона. — Але ж це неможливо…»

— Ой, хлопці ви купаєтеся? — вигукнув Дарк, зазираючи у ванну. — Ну, то як, подобається?

— Це диво! — відповів Форо. — Просто відразу тече тепла вода, я такого ніколи не бачив!

— Справді? А як ви купаєтеся?

— У нас великі дерев’яні чани. Вода з різнотрав’ям, її заварює мама, або сестра. Таке купання надає сили, і здоров’я.

— А в нас лише проста вода, ще й не завжди тепла.

— Якось вона дивно пахне…

— Так, буває, що вона дуже пахне, навіть пити неможливо.

— У вас отруєна вода?

— Ну як тобі сказати, не отруєна, але краще пити її очищеною.

— Я знаю чому ваше мило так добре пахне, щоб не чути було смороду від води, — вигукнув Форо виробляючи з піни бульбашки. Дарк посміхнувся.

Коли емби закінчили митися Емма уже чекала на усіх за накритим столом.

— Дарку, дякую тобі за все. Якби не ти, я не знаю чи змогла б все зробити!

— Не зважай, мені цікаво було. Окрім того, ти знаєш, я завжди тобі допоможу. Він обійняв її за плечі та посміхнувся. Форо у той час покинув їжу, і радів побачивши цю мить.

— І все таки вона йому подобається, — прошепотів він до Тея. Але побачивши його серйозне обличчя змінився сам.

— Що з тобою?

— Нічого! — коротко відмахнувся той.

— Дивний ти якийсь. Я знаю, що Емма тобі подобається, але ж вона людина, ти забув?

— Не забув. Іноді коли я дивлюся на неї теж хочу стати людиною.

— Це неможливо! Ми живемо у зовсім різних світах.

— Говориш так ніби я не знаю.

— Друже, заспокойся. Все зміниться коли ми повернемося додому. Будемо згадувати про це мов про сон.

— Так, ти правий. Швидше б додому.

Ніч цього разу була важкою та безсонною. Емма крутилася у своєму ліжку, ніби не могла знайти зручного положення. Тей це чув, і теж лише робив вигляд, що спить. Заснув аж на ранок, лише на мить, і бачив сон як він з Еммою біжить по галявині міцно тримаючись за руки. У цю дивовижну мить він відчував себе щасливим. Прокинувся від її дотику. Потрібно було збиратися. Дарк метався по квартирі у пошуках коробки для ембів.

— Ось, — показав він металеву коробку від цукру, — трохи завелика, але з кришкою.

— Ні, Дарку, вона занадто велика, та й дихати там нічим буде.

— Тоді навіть не знаю. Сталь! Що ж робити, він автоматично поліз у кишеню, і дістав пачку з цигарками. — Ось, дивись! Звісно там тіснувато але сидіти міста вистачить. Тай у кишені поміститься.

— У кишені? — з острахом промовив Форо.

— Заспокойся, у коробці вам буде добре, Еммі буде обережна.

Він вхопив пачку, витрусив цигарки, які лишилися, і витягнув фольгу.

— Давайте приміряємо!

Тей та Форо переглянулися, а потім обережно полізли в середину. Було справді тіснувато, але вони цілком могли витримати. Тому все було вирішено.

— От і все. Бувай! — сказала Емма на порозі.

— Може мені поїхати з тобою?

— Ні. Все гаразд. Далі я впораюся. Мені й так непереливки від батька буде, а коли він ще й тебе побачить, зовсім оскаженіє. Лишилося віднести їх до лісу, це я зроблю сама.

— Тоді як знаєш. Але якщо щось…

— Я обов’язково звернуся, — перебила вона, — я пам’ятаю.

Коробка з кишені трішки виглядала, емби самі відкривали кришку коли було потрібно. Тепер це було легко.

— Дарку, ми вдячні тобі! — проказав Тей. — У тебе велике добре серце, і я розповім про це Сіді, коли вона одужає.

— Радий був допомогти. Сталь! А я навіть розказати нікому не зможу — ніхто не повірить!

Невдовзі Емма уже їхала у автобусі притримуючи рукою кишеню з