Читати книгу - "Демократія"

бамкали до коронації Годунова, по тілу пробігали мурашки.

У фіналі опери, коли мертвий Годунов лежить на підлозі, хор закликає людей його оплакувати. І, на мій подив, глядачі почали плакати. Кожен росіянин знає, що має початися Смутний час. Їм судилося багато років громадянської війни, за якої вдома пануватиме хаос, а ззовні край шматуватимуть чужинці. І кожен глядач сприймав це особисто.

Вони знають, що 1613 року нарешті з'явиться молодий боярин, який започаткує в Кремлі династію Романових. Він і його спадкоємці розширюватимуть Російську імперію, воюючи на чужині й придушуючи непокору вдома. При цьому російська ідентичність і почуття безпеки формуватимуться за допомогою загарбань, релігійної ортодоксії та авторитарного правління.

Просторий ландшафт без кордонів та океанів для його захисту вбере в себе величезні території Євразії. Він проіснує триста років, доки забагато програних воєн та домашній заколот не повалять царат і не приведуть Леніна з більшовиками до влади. Тоді примножаться репресії й переслідування. Але величезна імперія буде відбудована, і Радянський Союз посідатиме майже ту саму територію, що й Російська імперія, яку він зруйнував.

Потім у Другій світовій війні загине 25 млн росіян, коли країну схоче загарбати інша потужна держава. Російська нація згуртується й переможе нацистів, поширивши свій вплив углиб Східної Європи та утворивши «кільце братніх соціалістичних держав» для захисту своїх кордонів[30]. Як ядерна супердержава, Радянський Союз вкульбачить Європу та Азію, його боятимуться на всій планеті, доки однієї грудневої ночі 1991 року його стяг востаннє не скинуть із Кремля. П'ятнадцять республік колишнього Союзу перетворяться на незалежні держави. А кордони Росії стиснуться майже до кордонів держави часів Петра Великого.

У російській мові є слово вопрос, що означає «питання», «проблема». Ті, хто вивчає Росію, знає, що в її історії поставала низка питань. Відомий виклик Леніна товаришам-більшовикам «Що робити?». Тривала одержимість серед людей питанням «Хто винний?». Жахлива географія і неспокійна історія примушують росіян запитувати «Хто ми?» і «Що таке Росія?» Упродовж сторіч на ці питання не було відповіді, а тепер постає ще одне: «Чи може демократія утвердитися на цій суворій та неосяжній землі?»

В історії кожної країни є певний аспект, яким можна пояснити, чому демократія тут не утвердиться. Ця тема в сучасній російській історії характерна й для невдалих переходів до демократії на всій планеті: слабкі інститути не закріпилися на тлі економічного занепаду й соціальної нестабільності. Росія — не Марс, а росіяни не мають якоїсь унікальної антидемократичної ДНК.

Проте Росія має власну унікальність. Радянський Союз розвалився одночасно з народженням нової російської держави, що ускладнило й розбурхало ситуацію, яка була справді інакшою. Кордони держави, ідентичність народу й система економічного та політичного урядування — усі ці чинники діяли одночасно. І тут вимучена історія відіграє свою роль і допомагає пояснити, чому перехід до демократії ніяким переходом не був: це був розвал російської держави всередині радянської імперії. І саме цього не вдалося здолати.

Перший вихідний пункт:

«Я хочу, щоб Радянський Союз став нормальною країною»

Михайло Горбачов хотів, змінюючи Радянський Союз, змінити плин історії. Коли в березні 1985 року він став Першим секретарем КПРС, політична й економічна системи перебували у глибокій кризі, Москва загрузла в дорогій війні з Афганістаном, а Америка кидала виклик радянській державі і там, і скрізь на планеті. Президент Роналд Рейґан почав масово збільшувати оборонний бюджет і запустив військово-технологічні програми, які Москві виявилися не до снаги[31].

За чотири роки в країні тричі змінилося керівництво. Старіючі радянські лідери — Брежнєв, Андропов, Черненко — помирали один за одним, і це гарна метафора на позначення стану Радянського Союзу.

Для змалювання ситуації росіяни вдало використовували чорний гумор. У старому анекдоті розповідалося, як чоловік хотів потрапити на похорон Брежнєва.

«У вас немає квитка», — каже йому охорона.

Наступного разу чоловік прийшов на похорон Андропова.

«Пред'явіть квиток», — каже охорона.

Коли чоловік прийшов на прощання з Черненком, то сказав охороні: «Все гаразд... Я придбав сезонний абонемент».

Люди та їхнє керівництво говорили про застій, стагнацію, описуючи стан справ.

Горбачов став ковтком свіжого повітря. І впродовж наступних чотирьох років несподіванки йшли одна за другою, у той час як він намагався позбутися ярма радянського застою. Термін, що він обрав, — перебудова — позначав чимало нових ідей, які мали струснути централізоване планування економіки та запровадити (спочатку обережно) конкуренцію, цінову реформу й ринкові відносини. Хоча й обережні, реформи насправді були радикальними, якщо згадати про централізоване планування, на яке 65 років спиралася радянська економіка. Витрати й виробництво визначалися не попитом і пропозицією, а низкою планів, які щоп'ять років ухвалював уряд. Дивовижно, але план мав охопити всі транзакції в економіці, що обслуговувала майже 300 млн населення понад 11 різних часових зон.

Одного року плани для виделок і вішаків для рушників переплуталися. Проте робітники працювали за планом. Ніхто не звертав уваги на те, що вішаки значно полегшали, а виделки значно поважчали. Їх завозили до магазинів, де радянським споживачам доводилося миритися з тим, що їм давали. Такою була природа централізованого планування, котра визначала все — від виробництва черевиків, холодильників та автомобілів до постачання верстатів для важкої промисловості й озброєння для війська.

Одна з перших реформ дозволяла створення приватних ресторанчиків, які називали «кооперативами», щоб надати їм соціалістичного звучання. 1988 року, під час відвідин Москви, я побувала в одному з них і була вражена якістю й ретельністю приготування їжі. В СРСР я не бачила таких гарних макаронів і таких свіжих овочів. Коли в 1979 році я була аспіранткою, то часто на вході до державного ресторану (а тоді вони всі були державними) вам казали, що вільних столиків немає, і це попри те, що в залі було порожньо.

Якщо вдавалося сісти, то з їжі був неїстівний черствий хліб, курка — шкіра та кістки і якісь принагідні овочі — зазвичай огірки й зрідка помідори. Працівники цим усім не переймалися, бо нагороди за гарне обслуговування й гарну їжу не було.

Нові горбачовські підприємці були зовсім іншими. Вони хотіли мати відвідувачів, їм потрібні відвідувачі, й вони ставилися до них добре. Я розпитала одного власника про свіжість харчів.