Читати книгу - "І не лишилось жодного"

поведінці.

Віра тихо запитала:

– Що сталося… з нею?

Міс Брент відповіла:

– Порочне створіння, не вдовольнившись одним гріхом на совісті, вчинила ще один смертний гріх. Вона позбавила себе життя.

Віра прошепотіла, охоплена жахом:

– Вона вбила себе?

– Так, кинулася у річку.

Віра тремтіла.

Вона вдивлялася на спокійний тендітний профіль міс Брент.

– Що ви відчували, коли дізналися, що вона це зробила? Вам не було шкода? Ви не звинувачували себе? – спитала вона.

Емілі Брент випросталася:

– Я? Я не мала причин дорікати собі.

Віра сказала:

– Але якщо її призвела до цього ваша… суворість?

Емілі Брент відрубала:

– Її власний вчинок, її власний гріх – ось що призвело до цього. Якби вона поводилася, як порядна скромна молода жінка, нічого б такого не сталося.

Вона повернулася обличчям до Віри. У її очах не було ні докорів сумління, ні тривожності. Вони були суворі та самовдоволені. Емілі Брент сиділа на вершині Солдатського острова, упакована у свою броню доброчесності.

Стара діва похилого віку вже не була для Віри трохи смішною.

Раптом вона стала жахливою.

ІІ

Лікар Армстронґ іще раз вийшов із їдальні на терасу.

Суддя сидів у кріслі, безтурботно дивлячись на море. Ломбард і Блор відійшли ліворуч, курили, але не розмовляли.

Як і раніше, лікар на мить завагався. Він зупинив погляд на судді Ворґрейві. Він хотів із кимось порадитися. Він усвідомлював, що в судді проникливе логічне мислення. Та все ж вагався. Суддя Ворґрейв міг добре мислити, але він був старшим чоловіком. За цих обставин Армстронґ відчував, що йому потрібна енергійна людина.

Він зробив свій вибір.

– Ломбарде, я можу хвильку поговорити з вами?

Філіп стрепенувся.

– Звісно.

Двоє чоловіків зійшли з тераси. Вони спустилися схилом до води. Відійшовши дуже далеко, щоб їх не чули, Армстронґ сказав:

– Мені потрібно порадитися.

Ломбард звів брови. Він сказав:

– Мій любий друже, я нічого не тямлю в медицині.

– Ні, ні, я маю на увазі загальну ситуацію.

– А, тоді інша справа.

Армстронґ сказав:

– Чесно, що ви думаєте про всю цю історію?

Ломбард хвильку подумав. Тоді сказав:

– Змушує порозмислити, еге ж?

– Які ваші припущення щодо тієї жінки? Підтримуєте версію Блора?

Філіп випустив дим у повітря.

– Цілком прийнятна, якщо подумати.

– Точно.

Армстронґ заговорив із полегшенням. Філіп Ломбард не був дурнем.

Ломбард продовжував:

– Тобто, допустимо можливість того, що містеру й місіс Роджерс успішно зійшло з рук убивство у свій час. І я не розумію, чому б і ні. Що саме, на вашу думку, вони вчинили? Отруїли стару леді?

Армстронґ повільно казав:

– Могло бути простіше. Я запитував Роджерса сьогодні вранці, на що хворіла та міс Брейді. Його відповідь була інформативна. Немає потреби вдаватися в медичні деталі, але за певних форм серцевих проблем використовують амілнітрит. Коли стається напад, розбивають ампулу амілнітриту й дають хворому вдихати. Якщо ж амілнітрит не дати, наслідки швидко можуть бути фатальні.

Філіп Ломбард сказав задумливо:

– Як усе просто. Надто спокусливо.

Лікар кивнув.

– Так, нічого особливого не потрібно робити. Не треба діставати і використовувати миш’як, нічого такого… просто нічого не робиш! І Роджерс схопився вночі по лікаря, бо вони обоє були впевнені, що ніхто не зможе дізнатися.

– Та навіть якби хтось і дізнався, ніщо не могло би свідчити проти них, – додав Філіп Ломбард.

Раптом він спохмурнів:

– Звісно, це багато чого пояснює.

Армстронґ здивовано глянув на нього:

– Даруйте?

Ломбард мовив:

– Я маю на увазі, це пояснює суть Солдатського острова. Є злочини, у яких неможливо викрити злочинців. Наприклад, Роджерси. Інший приклад – старий Ворґрейв, який вчинив убивство строго в межах закону.

Армстронґ різко запитав:

– Ви вірите в ту історію?

Філіп Ломбард усміхнувся.

– О, так, вірю. Ворґрейв убив Едварда Сетона, убив його так само, якби й насправді проколов кинджалом! Але він був достатньо розумний, щоб зробити це із суддівського крісла, у перуці та мантії. Тому в звичайному порядку ви не можете змусити його відповісти за цей злочин.

Раптовий спалах, наче блискавка, промайнув у голові Армстронґа.

– Убивство в лікарні. Убивство на операційному столі. Безпечно – так, безпечно, як за кам’яною стіною.

Філіп Ломбард говорив:

– Звідси – містер Оуен… Звідси – Солдатський острів!

Армстронґ набрав повні груди повітря.

– Тепер ідемо далі. Яка справжня мета того, що всіх нас тут зібрали?

Філіп Ломбард сказав:

– А ви як думаєте?

Армстронґ різко відповів:

– Повернімось на хвилину до смерті цієї жінки. Які можливі теорії? Роджерс убив її, боячись, що вона проговориться. Другий варіант: у неї здали нерви, і вона сама знайшла легкий вихід.

Філіп Ломбард сказав:

– Самогубство, еге ж?

– Що ви на це скажете?

Ломбард відповів:

– Могло б бути, якби не смерть Марстона. Два самогубства протягом дванадцяти годин трохи занадто, щоб прийняти це на віру! І якщо ви мені скажете, що Ентоні Марстон, молодий бугай без нервів і з курячими мізками, узяв собі до серця, що збив двох дітей, і свідомо зійшов із життєвого шляху, – сама думка про це сміхотворна. І, зрештою, як він дістав отруту? Наскільки мені відомо, ціанід калію не носять із собою у кишені жилета. Але це ваша парафія.

Армстронґ сказав:

– Ніхто при здоровому глузді не носить ціанід калію. Це міг би зробити той, хто збирався знищити осине гніздо.

– Тобто затятий садівник або землевласник? Знову ж таки, не Ентоні Марстон. Мене вражає те, що ціанід треба якось пояснити. Або Ентоні Марстон мав на меті зробити собі щось іще до того, як він сюди прибув, і тому він приїхав підготовленим, або…

Армстронґ поквапив його:

– Або що?

Філіп Ломбард вишкірив зуби:

– Чому змушувати мене це говорити? Коли ви самі вже майже сказали. Звісно, Ентоні Марстона було вбито.

ІІІ

Лікар Армстронґ глибоко вдихнув.

– А місіс Роджерс?

Ломбард повільно мовив:

– Я міг би повірити в самогубство Ентоні (заледве), якби не місіс Роджерс. Я міг би повірити в самогубство місіс Роджерс (легко), якби не Ентоні Марстон. Я можу повірити, що Роджерс прибрав свою дружину – якби не раптова смерть Ентоні Марстона. Але те, що нам потрібно, – це теорія, щоб пояснити дві смерті, які відбулися швидко одна за другою.

Армстронґ сказав:

– Я можу, мабуть, трохи допомогти вам щодо тієї теорії.

І він повторив те, що розповів йому Роджерс про зникнення двох маленьких порцелянових фігурок.

Ломбард кивнув:

– Так, маленькі порцелянові фігурки… Під час вечері минулого вечора їх було точно десять. А тепер є вісім, кажете ви?

Лікар Армстронґ продекламував:

Десять солдатиків за вечерю сіли,Удавився враз один – дев’ять залишилось.

Дев’ять солдатиків пізно спати вклались,Не прокинувся один – вісім їх зосталось.

Двоє чоловіків дивилися один на одного. Філіп Ломбард вишкірився і викинув цигарку.

– Усе занадто добре сходиться, щоб бути збігом. Ентоні Марстон помирає через асфіксію чи захлинувшись учора після вечері,