Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

— тихо мовила Божена, уважно слухаючи голос з геджету. — It's okay, тьотю. All under control.

— Це говорить Марта Джеферсон? Що сталося? — занепокоївся Гайдук.

Монолог Марти Джеферсон тривав досить довго. Божена слухала, не перебиваючи, лише в кінці мовила:

— He's very reliable, don't worry about me. Bye-bye. — Божена мовчки дивилась на Гайдука, наче вирішуючи, що сказати і чого не казати йому. — Дзвонила тьотя Марта. Вона сказала, що в Україні на вас оголошене полювання. Є офіційний наказ. Ви повинні вирішити, що робити, Може, залишитесь на якийсь час у Європі?

— А ви... ви що вирішили?

— Я можу спробувати дістатися України сама. Через Польщу. З Кракова до Львова ходять автобуси.

Обличчя, закрите чорними окулярами, було непроникне, а виразу її очей Гайдук не побачив: в окулярах віддзеркалювався він сам — людина в чужій офіцерській формі.

— Я гадаю, — задумливо мовила Божена, — що нам краще триматися разом. Проте — як вирішите, так і буде.

— Добре. Я подумаю, — відповів він, проклинаючи себе за м'якотілість, за те, що не міг здихатись цієї нещасної дівчини, якій ніщо не заважає спокійно проїхати в Україну, бо на неї не полюють. Знову згадав смерть Безпалого і ті абсурдні звинувачення, які стискалися навколо нього, наче вогняне кільце пожеж навколо Парижа. Зрозумів: за цим вбивством стоїть хтось з України. Хтось, хто хоче знищити його.

Розвинути далі ці роздуми йому не вдалося, бо знову пролунав сигнал «Бойова тривога» і знову з хвостової частини фюзеляжу почулося гуркотіння шестиствольної гаубиці. Якась невидима сила підкидала літак вгору, потім стрімко, до зупинки сердець пасажирів, кидала вниз, фюзеляж тріщав, проте спалахи зенітних ракет, які розбивалися об захисне поле «Ланкастера-27», не були такими зловісними, як уночі над океаном, а навпаки — здавалися веселим доповненням до весняного полудня у розповні сонячних потоків.

Годинник показував 16.35 середньо-європейського часу, і пілоти з кабіни «Кульгавого Дракона» бачили перед собою зелені поля Польщі. Їхній маршрут пролягав між Вроцлавом і Ченстоховим на північний схід. Якась вантажна фура, що рухалась по автостраді, розкривши брезентові тенти, перетворилася на пересувний зенітно-ракетний комплекс, з якого і був обстріляний госпітальний літак. «Ланкастер-27» звалився у глибоке піке, протипоказане літакам цього типу, щоб залпами з бортової гаубиці знищити фуру. Під час маневру вибухнув дальній двигун на правому крилі, пошкоджений уночі над Атлантикою.

Божена і Гайдук, які не полетіли шкереберть на підлогу тільки тому, що були навперехрест прив'язані ременями безпеки, притислися до ілюмінатора, дивлячись, як на місці двигуна розростається полум'я, і чорний димний слід тягнеться вгору, позначаючи траєкторію падіння «Ланкастера». Зайнявся сусідній двигун.

— Я боюсь! — скрикнула Божена і щосили вчепилася в руку Гайдука.

— Тримайся, — наказав він скоріше не їй, а собі. — Опусти голову до колін. Відпусти руку, закрий руками голову.

Але вона стискала його руку ще сильніше. Зенітно-ракетний комплекс знову перетворився на звичайну вантажівку, зап'яту синім брезентом, на якому великими жовтими літерами було написано FRIEDMAN. Фура в'їхала у сплетіння автострад і сховалася під широким шляхопроводом. Палаючий літак ледве вийшов з піке і тепер летів назустріч полю зі свіжою озиминою. Поле здавалося ідеально рівним, але пілоти знали, що це не так. Другий пілот «Ланкастера-27» подумки попрощався з старшим братом — не вийде цього року поїхати з ним у відпустку до Вікторії. Командир «Кульгавого Дракона» молився, благаючи Ісуса Христа пробачити йому гріхи, яких накоїв удосталь у цьому клятому житті.

«Ланкастер-27» впав на велетенське черево, яке репалось, розривалося на шматки, проорюючи на польській озимині глибоку борозну. В ній залишалися чорні струмені пального, порваний на шматки мішок, в якому зберігався труп нещасного Бланшара, запаси ліків і білизни, фрагменти тіл хірургів і медсестер, понівечені частини фюзеляжу... Гайдука і Божену врятувало те, що вони перебували на другому поверсі літака. Нижнє крило, догоряючи, залишилося ззаду, верхнє крило повзло по землі, доки не відірвалось, а потім стався страшний удар, від чого чоловік і жінка втратили свідомість. Отямившись, Гайдук побачив стовп сонячного світла: фюзеляж тріснув навпіл. Божена знерухоміло висіла на ременях безпеки.

— Підводься! Швидше! — гукнув Гайдук, намагаючись розтермосити її, але даремно. Тоді він, лаючись, став розстібати сталевий замок у неї на грудях, та йому це не вдавалося. Він розумів, що ось-ось літак вибухне, і зробив ще одну відчайдушну спробу. Нарешті сталева пластина вийшла з пряжки. Він схопив Божену, поклав її на плече — вона виявилася навдивовиж легкою — і через пролом у фюзеляжі дістався на ліву частину літака. Земля була зовсім близько — побачив стебла озимини, що нагадали йому дитинство, і почув запах зораної землі. Залишки літака занурені були в це фермерське поле, наче дірявий човен, що тоне в зеленому озері.

Гайдук важко зістрибнув на землю й побіг, тягнучи на собі Божену, до лісочка, що залишився позаду місця падіння літака. Там, де лежали уламки хвостової частини «Ланкастера-27», побачив бортмеханіка, який був викинутий убік на десять метрів разом з гаубицею. Він лишився сидіти на мотоциклетному сідлі, в'їхавши головою у комп'ютерний приціл, що зніс йому півчерепа. Шолома ніде не було видно, вітер ворушив біляве волосся хлопця на потилиці.

Задихаючись, — Божена з секунди на секунду ставала важчою, — Гайдук добіг до рівчака на межі поля, за якою починалося узлісся. Потужний вибух струсив усе навкруги, піднявши вгору уламки літака, землю і коріння озимини, чорний дим затулив півнеба. Одним з непомітних, але важливих наслідків вибуху стала загибель дрона, який розплавився у полум'ї, що охопило місце падіння «Кульгавого Дракона».

— Що? Де ми? — розплющила очі Божена. Її чорні окуляри десь загубилися, Гайдук залишився без свого улюбленого пістолета. Про грамоту президента Конфедерації і подарунок першої леді не згадав.

— Треба тікати, — сказав він. — Ви зможете?

— Спробую.

Він допоміг дівчині підвестися.

— Куди? — спитала Божена.

У нього виникло парадоксальне рішення, яке ще півгодини тому не могло спасти йому на думку.

— На південний схід.

Вони рухалися лісом, доки не побачили автостраду — абсолютно порожню, з порепаною бетонною поверхнею, наче ніхто тут віддавна не їздив. Побачили облуплений заржавілий шляховий вказівник: OPOLE — SOSNOWIEC.

Вони рушили узбіччям шосе в напрямку Сосновця, готові у будь-яку мить сховатися від... Власне, вони не знали, від чого їм треба ховатися.

18.

13 квітня 2077 р.

16.45 європейського часу

Особливо таємно

Маршалу авіації Алексу Джозефу

Завдання виконано. Ніхто не залишився