Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

169
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 56
Перейти на сторінку:
з’їзді НРУ завершився період двовладдя в Русі. Делегати зборів обрали головою НРУ В’ячеслава Чорновола. Також остаточно вичерпалося питання розколу, який загрожував Рухові у 1992 році. Якщо в ході конфлікту на Третіх зборах залу на чолі з Іваном Драчем залишили близько третини делегатів, то на Четвертому з’їзді вийшло близько 10–20 осіб, незадоволених рішеннями з’їзду[156]. Вони спільно з кількома колишніми членами львівського Руху, виключеними за розбрат, провели власне засідання та утворили громадську організацію під такою самою назвою, обравши її співголовами Івана Драча та Всеволода Іськіва[157]. Тим самим ці делегати поставили себе поза Рухом. До речі, співголова НРУ Іван Драч проігнорував Четверті збори, поїхавши у закордонне відрядження, а Михайло Горинь ще влітку 1992 року відмовився від посади співголови Руху.

Здобувши переконливу перемогу власної позиції на Четвертих зборах, В’ячеслав Чорновіл толерантно поставився до опонентів, не ініціював ухвали про вжиття заходів щодо Харківської крайової організації (керівник якої одразу після залишення зборів узяв участь у створенні альтернативного Руху), а запропонував звернутися до Президента України з проханням нагородити Івана Драча медаллю за багаторічну діяльність на посту голови НРУ задля утвердження Української держави. В’ячеслав Чорновіл підбив підсумки роботи зборів не переможною риторикою, а словами про важливість подальшої узгодженої співпраці керівництва Руху з його низовими структурами[158].

На з’їзді ухвалили важливий документ, що містив бачення Рухом подальшого розвитку українського державобудівництва, – «Концепцію державотворення в Україні». Документ складався з таких розділів: право та державне будівництво; економічна реформа; національна безпека; система охорони здоров’я; культурна програма. Це був продуманий план розвитку суспільства, що враховував основні засади реформування державної структури. Ухвалена Четвертими зборами «Концепція» була високо оцінена В’ячеславом Чорноволом, який зазначив, що «вперше політична сила в Україні запропонувала конкретну програму державотворення»[159].

Аналітики і громадськість висловлювали різні, часом протилежні, думки щодо «Концепції»: від досить критичних – мовляв, у ній озвучені відомі тези – до схвальних. Зокрема, відзначалася її актуальність, цілісність, новизна, адже ані інші партії, ані Верховна Рада та президентські структури подібного документа не мали[160].

Присяга голови Львівської обласної ради. Зліва направо: І. Гель, В. Чорновіл. Львів, 1990 р.

За відсутності доступу до важелів управління країною «Концепцію» реалізувати не вдалося. За словами Юрія Костенка, у Руху не було головного: «…Не маючи у своїх руках виконавчої влади, ми не могли активно впливати на те, що відбувалося в Україні»[161]. Тим не менш документ виявився своєрідною відповіддю тим, хто звинувачував В’ячеслава Чорновола та Рух у дестабілізаційній, деструктивній діяльності. Розроблена «Концепція» посилила позиції НРУ, особливо серед інтелігенції, та зміцнила його переваги перед владою. Положення документа стали основою багатьох законів, постанов, пропозицій до виконавчої влади, розроблюваних рухівцями. Для репрезентації іноземцям «Концепцію» видали англійською мовою[162].

Випробуванням для Руху-партії стали вибори 1994 року, які проходили в умовах затяжної економічної кризи в країні та роз’єднаності демократичних сил. Відтак у новій Верховній Раді ліві сили, хоча й не отримали більшості, посіли головні керівні місця. Опозиційна фракція НРУ, головою якої став В’ячеслав Чорновіл, нараховувала лише 27 осіб. Зважаючи на несприятливу розстановку політичних сил, В’ячеслав Чорновіл відмовився від участі у президентських виборах 1994 року. Тож у першому турі Рух не висунув власної кандидатури, а в другому з тактичних міркувань підтримав чинного тоді Президента Леоніда Кравчука. Після обрання Президентом Леоніда Кучми В’ячеслав Чорновіл вчергове підкреслив, що НРУ залишається в «конструктивній опозиції» до влади[163].

Прийшовши до влади за підтримки лівих, Леонід Кучма невдовзі відсторонився від них, так і не виконавши найбільш одіозних обіцянок, наприклад щодо запровадження російської мови другою державною. Зауваживши такі дії Президента, В’ячеслав Чорновіл почав шукати з ним співпраці. Свою позицію він пояснив так: «Ми не підтримували програми блоку „Гриньов – Кучма“, з якою нинішній Президент ішов на вибори, – і не в останню чергу завдяки нашим зусиллям перемога Л. Кучми не була надто переконливою. Але в політиці не буває ворогів і друзів. І коли в жовтні 1994 року Президент запропонував програму економічних реформ, близьку до рухівської, комуністи від нього відвернулися, а ми підтримали. Хоч Рух критикує черепашачі темпи реформ і передачу їх у ненадійні руки старої посткомуністичної номенклатури. Ми не претендували на входження в консервативний уряд В. Масола, але допомогли Президентові прийняти конституційну угоду й самому сформувати новий уряд. Звичайно, ми претендували на участь у ньому для реалізації підтриманої нами реформістської програми й подали свої пропозиції як до уряду Є. Марчука, так і потім до уряду П. Лазаренка. … Усі наші пропозиції були відхилені»[164].

Перша Галицька асамблея. Справа наліво: М. Яковина, В. Чорновіл, В. Олійник. Львів, 16 лютого 1991 р.

Упродовж усього періоду президентства Леоніда Кучми В’ячеслав Чорновіл дотримувався подібної позиції. Нерідко така «конструктивна опозиція» ставала предметом критики, причиною звинувачень у пропрезидентському курсі. Підтримував контакт В’ячеслав Чорновіл із Президентом і в процесі ухвалення Конституції України в 1996 році. «Конституція потрібна нам, – заявляв Чорновіл, – насамперед як гарант внутрішньої стабільності і незворотності обраного нами в серпні 1991 року шляху. Її прийняття означатиме остаточний крах спроб повернутися до „соціалістичного вибору“ радянської системи чи нової УРСР»[165]. Тож за активної участі В’ячеслава Чорновола і всієї фракції НРУ 28 червня 1996 року Конституцію України було прийнято. Безперечно, вона стала результатом компромісу різних сил парламенту, адже деякі її положення суперечили тим, що містилися в ухваленій Рухом «Концепції державотворення в Україні».

За активної участі В’ячеслава Чорновола як депутата Верховної Ради України крім Конституції України було ухвалено низку інших державоутворювальних документів, численні закони і постанови, що сприяли становленню державності, проведенню реформ, трансформації суспільства. Він був керівником однієї з найбільших національно-демократичних фракцій парламенту, яка послідовно відстоювала національні інтереси, чинила спротив антидержавним діям лівих проросійських сил.

Упродовж 1990-х років В’ячеслав Чорновіл був ініціатором та організатором різноманітних акцій і кампаній, проведених Рухом. На початку 1993 року відбулася акція «Весна України», спрямована на підготовку до можливої виборчої кампанії та декомунізацію українського суспільства. У другій половині 1993 року Рух узяв участь в акціях з усунення уряду Леоніда Кучми і переобрання Верховної Ради, які досягли поставлених цілей. Значний внесок зробив НРУ у проведення в 1996 році петиційної кампанії, під час якої зібрали три мільйони підписів на підтримку Конституції та за заборону діяльності Компартії України. На початку весни 1997 року Рух ініціював акції «Зарплата» і «Пенсія», в ході яких активісти критикували владу з приводу невиплат зарплат і пенсій та роз’яснювали громадянам, як потрібно добиватися виплати зароблених грошей. Постійний характер мали заходи НРУ, спрямовані на протидію «весняним» та «осіннім» наступам лівих сил. Великий резонанс мали й акції Руху проти агресивної

1 ... 15 16 17 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’ячеслав Чорновіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’ячеслав Чорновіл"