Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

розкладала пасьянс. На ній була сукня брунатно-малинового кольору, і її рідке сиве волосся вільно спадало по обидва боки обличчя.

Не підводячи погляду й не відриваючись від своєї гри, вона нетерпляче промовила:

— Заходьте, заходьте. Сідайте, якщо хочете.

Це запрошення було нелегко прийняти, бо всі стільці, схоже, були завалені публікаціями релігійного характеру.

Коли він відсунув їх трохи вбік на канапу, міс Ремсботтом гостро запитала:

— Вас цікавить місіонерська діяльність?

— Боюся, що не дуже, мем.

— І даремно. Вам би слід захоплюватися нею. Саме там сьогодні зберігається християнський дух. У чорній Африці. Минулого тижня я зустрічалася з молодим священиком. Чорним, як ваш капелюх. Але правдивим християнином.

Інспектор Ніл дещо розгубився, не знаючи, що їй відповісти.

Стара дама збентежила його ще більше, заявивши:

— Радіо в мене немає.

— Пробачте, я вас не зрозумів.

— О, я думала ви прийшли щодо ліцензії на радіо. Або заповнити одну з ідіотських форм. То в чому все ж таки річ, чоловіче?

— Мені дуже прикро повідомити вам, міс Ремсботтом, що ваш зять містер Фортеск’ю захворів і помер сьогодні вранці.

Міс Ремсботтом далі розкладала свій пасьянс, не подавши жодного знаку хвилювання або тривоги і лише зауваживши з глибокою незворушністю:

— Нарешті він поплатився за свою зухвалість та гріховну гординю. Це мало статися.

— Схоже, його смерть не стала для вас шоком?

Вона вочевидь не стала для неї шоком, але інспектор хотів почути, що вона скаже.

Міс Ремсботтом гостро подивилася на нього понад своїми окулярами й сказала:

— Якщо ви маєте на увазі, що я не вбита горем, то так воно і є. Рекс Фортеск’ю був великим грішником, і я ніколи не любила його.

— Його смерть була дуже раптовою…

— Так і треба безбожникам, — задоволено коментувала стара дама.

— Є можливість, що його отруєно…

Інспектор замовк, дивлячись, який ефект справлять його слова.

Схоже, ніякого ефекту вони не справили. Міс Ремсботтом тільки прошепотіла:

— Червона сімка на чорній вісімці. Тепер я можу переходити до короля.

Певно, вражена мовчанкою інспектора, вона зупинилася з картою в руці й гостро сказала:

— А що ви сподівалися почути від мене? Я його не труїла, якщо ви хочете довідатися про це.

— Ви маєте бодай якесь уявлення, хто б це міг зробити?

— Недоречне запитання, — сказала стара леді з обуренням у голосі. — У цьому домі живуть двоє дітей моєї покійної сестри. Я відмовляюся вірити в те, що хтось із кров’ю Ремсботтомів у своїх жилах міг учинити вбивство. Бо ви ж маєте на увазі вбивство, я не помиляюся?

— Я так не сказав, мем.

— Звичайно ж, убивство. Багато людей хотіли б убити Рекса останнім часом. Він був чоловіком без сорому й совісті. А старі гріхи відкидають довгі тіні, як каже давнє прислів’я.

— Ви маєте на увазі когось конкретного?

Міс Ремсботтом зсунула карти й підвелася на ноги. Вона була високою жінкою.

— Я думаю, вам ліпше зараз піти, — сказала вона.

Вона говорила без гніву, але з холодною рішучістю.

— Якщо хочете знати мою думку, — провадила вона, — то це був хтось зі слуг. Дворецький здається мені пройдисвітом, а покоївка — особою не зовсім нормальною. На добраніч.

Інспектор Ніл спіймав себе на тому, що слухняно виходить із кімнати. Стара леді була особою з надзвичайно твердим характером. Нічого він із неї більше не витягне.

Він спустився сходами у квадратний хол і несподівано опинився віч-на-віч із високою темноволосою дівчиною. На ній був вологий макінтош, і вона дивилася йому в обличчя дивним і позбавленим якогось виразу поглядом.

— Я щойно повернулася, — сказала вона. — І вони сказали мені про батька, що він помер.

— Боюся, це правда.

Вона рвучко простягла руку за спину, ніби шукала навпомацки, на що б обпертися. Доторкнулася до дубової скрині й повільно, негнучким тілом опустилася на її віко.

— Ой ні, — сказала вона. — Ой ні…

Сльози повільно покотилися по її щоках.

— Це жахливо, — сказала вона. — Я навіть не думала, що його люблю… Я думала, що ненавиджу його… Та якби так, то його смерть мене не засмутила б… А вона дуже мене засмутила.

Вона сиділа там, дивлячись перед собою, і сльози знову закапали з її очей і покотилися по щоках.

Зненацька вона знову заговорила, судомно втягуючи в себе повітря:

— Найжахливіше те, що тепер усе налагодиться й буде гаразд. Я хочу сказати, що Джералд і я тепер зможемо одружитися. Я зможу робити все, що мені заманеться. Але мені дуже боляче, що це відбулося в такий спосіб. Я не хочу, щоб батько помер… Не хочу… Ой, тату, тату…

Уперше, відколи він приїхав до «Тисової хатини», інспектор Ніл зустрів людину, яка по-справжньому сумувала за покійним містером Фортеск’ю.

Розділ дев’ятий

— Схоже на те, що віку йому вкоротила дружина, — сказав заступник комісара поліції, після того як уважно вислухав рапорт інспектора Ніла.

Рапорт був надзвичайно стислий, але точний, нічого істотного не було пропущено.

— Так, — повторив заступник комісара. — Дуже схоже, що отруїла його дружина. А ви якої думки, Ніл?

Інспектор Ніл сказав, що так здається і йому. Він цинічно міркував, що зазвичай убивцею виявляється дружина — або чоловік, залежно від конкретної справи.

— Вона мала нагоду, у цьому сумніватися не доводиться. А мотив? — Заступник комісара помовчав. — Мотив у неї був?

— О, думаю, що так, сер. Містер Дюбуа, як вам уже відомо.

— Він теж брав участь в отруєнні?

— Ні, не думаю, сер. — Інспектор Ніл обміркував таку можливість. — Він надто любить свою шкуру, аби наважитись на таке. Він, мабуть, здогадався, що в неї на думці, але навряд, щоб він її підбурював.

— Надто обережний?

— Обережний до крайнощів.

— Нам, звичайно, не слід робити передчасних висновків, але, схоже, ми маємо добру робочу гіпотезу. А як щодо інших двох, які теж мали нагоду?

— Це дочка й невістка. Дочка зустрічалася з молодиком, але батько не хотів, щоб вона одружилася з ним. А молодик не збирався одружуватися з нею, якщо вона не матиме грошей. Це наділяє її мотивом. Щодо невістки, то тут я нічого не можу сказати. Я поки що надто мало знаю про неї. Але всі троє могли його отруїти, і я не бачу, щоб це