Читати книгу - "Лялька"

слідом за його диханням, заповнюючи ніс і рот, і проникаючи у легені.

— Допоможіть! — вигукнув Вульф, діставшись до чоловіка, який мовчки горів заживо. — Мені потрібна допомога!

Рука мера сіпалася, і Вульф ухопився за неї, не впевнений у тому, що саме мусить робити. До кімнати увірвався Едмундс і завмер у дверях із відвислою щелепою, коли мер жахливо гортанно закашляв, укриваючи ліву руку Вульфа пінистою кров’ю та рідким полум’ям. На якусь мить Вульф відпустив руку мера, яка сіпалася в судомах, і вона його боляче вдарила по обличчю, а рукав сорочки загорівся. Вульф розумів, що якби тільки йому вдалося підійти досить близько, щоб затиснути мерові рота й носа, то від нестачі кисню, полум’я відразу ж загасло б.

Коли засигналила пожежна тривога, Едмундс квапливо вибіг у коридор. Увесь офіс зірвався на ноги, спостерігаючи, як він знімає зі стіни вогнегасника. Він бачив, як Сіммонс біжить до них поміж столами. Едмундс знову забіг до кімнати для допитів. Обприскувачі пожежної безпеки вже увімкнулися, проте від них було більше шкоди, аніж користі: кожного разу, коли рот мера наповнювався водою, чоловік у паніці розбризкував її кімнатою, поширюючи полум’я ще далі, так неначе буквально дихав вогнем. Коли Едмундс підняв ковдру та накинув її на них обох, Вульф усе ще намагався притиснути мера до підлоги, тому всі троє впали додолу.

До кімнати увірвався Сіммонс і завмер від огиди, коли Едмундс прибрав ковдру з понівеченого тіла, яке колись було його вродливим другом. А усвідомивши, що повітря, яке він вдихає, просочене запахом паленої плоті, почав затискати рота рукою. Коли Сіммонс відступив, усередину кімнати забігли ще двоє поліціянтів. Один із них накинув ще одну ковдру на руку Вульфа, яка й досі палала, а Едмундс намагався намацати на шиї мера пульс і прислухався до дихання з обгорілого рота.

— Пульсу немає! — вигукнув він, не впевнений у тому, чи був хтось у кімнаті.

Коли Едмундс розривав на грудях мера сорочку від Савіля Роу, вона просто розсипалася в його руках. Хлопець почав виконувати непрямий масаж серця, стежачи за часом, проте кожного разу, коли він натискав на грудну клітину, із понівеченого горла виривалася кров та обгорілі тканини. Перше, чого він навчився під час триденного курсу першої допомоги на роботі, — це ази: без дихальних шляхів будь-який непрямий масаж серця не зміг би його врятувати. Едмундс поступово зупинився та сповз на мокру підлогу. Він підняв погляд на Сіммонса, який стояв просто біля дверей.

— Мені шкода, сер.

Із мокрого волосся Едмундса стікала вода і струмочками сповзала по обличчю. Він заплющив очі, намагаючись пояснити абсурдні події попередніх двох із половиною хвилин. Десь іздалеку до нього долинали звуки сирен, які наближалися до будівлі.

Сіммонс ступив до кімнати. Коли він глянув на обгоріле тіло свого друга, вираз його обличчя був незрозумілим. Примусивши себе відвести погляд від жахливого видовища, яке, він знав, переслідуватиме його решту життя, Сіммонс перевів свою увагу на Вульфа, який сидів на колінах, обережно підтримуючи обпечену руку. Сіммонс схопив його за сорочку та підняв на ноги, а потім притиснув до стіни, шокувавши своїм учинком усіх присутніх.

— Ти мав захищати його! — крізь сльози на очах вигукнув Сіммонс, із кожним словом ударяючи Вульфом об стіну. — Ти мав стежити за ним!

Едмундс звівся на ноги ще до того, як хтось інший устиг зреагувати, і схопив свого шефа за руку. Вслід за ним двоє поліціянтів і Бакстер, яка щойно з’явилася у дверях, відірвали Сіммонса від Вульфа і вивели його з кімнати. Вони зачинили за собою двері, щоб зберегти місце злочину, залишивши Вульфа наодинці із жахливим трупом.

Вульф повільно сповз по стіні та сів, скрутившись у кутку. Шокований, він помацав потилицю і розгублено розглядав кров на пальцях. Його оточували десятки крихітних масляних вогників, які й досі моторошно палали на поверхні води по підлозі, як оті японські водяні ліхтарики, що проводжали духів у царство мертвих. Схиливши голову на стіну, він спостерігав за цими вогниками, які тремтіли під невблаганним потоком, дозволяючи холодній воді очистити закривавлені руки.

Розділ 6

Субота, 28 червня, 2014 [16.23]

Андреа вибралася з таксі, опинившись у тіні Герон Тауер — третього за висотою лондонського хмарочоса. Вона підняла погляд на горішні поверхи, які закривали собою сонце. Асиметричні обриси непослідовно здіймалися вгору, а на самісінькій верхівці балансував височенний нестійкий металевий шпиль, відчайдушно утримуючись за свій статус найвищого, однак жертвуючи естетикою, а ще, як здавалося, структурною цілісністю.

Для відділу новин не знайшлося б кращого місця.

Андреа зайшла до величезної приймальні та за звичкою попрямувала до ескалаторів, зарікшись ані ногою не ступати в жоден із шести прозорих ліфтів, якими на шаленій швидкості нетерплячі бізнесмени поверталися до своїх столів. Спокійно піднявшись із першого поверху, де розташовувався вестибюль, позаду реєстратури вона помітила величезний вбудований акваріум. Бездоганних працівників, очевидно, зовсім не тривожило те, що 70 000-літрову частину океану в тій ніші утримував лише тонкий шар акрилу.

Дивлячись на яскравий цвіт паростків коралів та миролюбну рибку, яка то з’являлася, то знову зникала у теплій воді, Андреа думала про свою нову пристрасть — скуба-дайвінг[13]. Майже спіткнувшись, коли рухомі сходи безцеремонно виштовхнули її на поверх, жінка позбулася своїх приємних роздумів.

О третій ночі їй зателефонували з дорученням поїхати на місце злочину. Зрештою, таки зв’язавшись із Вульфом, щоб особисто передати йому тривожний конверт, який Андреа знайшла на своїй таці з поштою, вона разом зі своїм оператором упродовж іще чотирьох годин залишалася біля Нового Скотленд-Ярда, отримавши розпорядження кожні півгодини записувати оновлення для прямого ефіру. А це означало неодноразове перефразування тієї ж самої інформації, щоб вона здавалася новою, навіть попри те, що це ніяк не конкретизувало ситуацію, хоча на тротуарі перед зачиненими дверима головного управління поліції розгорталася помітна активність.

Після випуску об 11 ранку Андреа зателефонував її головний редактор Елайджа Рейд і сказав повертатися додому та кілька годин відпочити. Вона наполегливо запротестувала. Андреа не збиралася відмовлятися від своїх слів, коли заявляла про свою впевненість, що цей випадок стане найбільшою сенсацією після вбивств «Палія» (особливо, зважаючи на те, що знала про вміст конверта, хоча ще й не поділилася цими тривожними застереженнями з босом). Зрештою Елайджа таки переконав її, присягнувшись, що відразу ж зателефонує, якщо з’явиться хоча б найменший натяк на якісь події.

Це була приємна півгодинна прогулянка під сонцем, уздовж земель палацу та повз Белґрейв-сквер Ґарден, а