Читати книгу - "Безтілесна людина"

— Одну річ я все ж таки мушу знати, перш ніж ви розпочнете суворий допит. — Нервово постукуючи кулачком по бильцю крісла, Розетта кивнула головою в бік маленьких дверей у протилежному кінці кімнати й повела далі: — Стюарт… показував вашому детективові вихід на дах. Це правда, що він… увійшов… убив, мого батька і… вийшов без… без…

— Дозвольте мені пояснити, Хедлі, — спокійно втрутився доктор Фелл.

Ремпол знав, що Фелл вважає себе взірцем тактовності. Часто ця тактовність бувала дуже незграбна, але його переконаність у тому, що він робить важливу справу, його добра вдача та цілковита простота давала такі наслідки, яких не могла досягти ніяка витонченість. Здавалося, доктор Фелл, сам падаючи, співчуває вам і ладен прийти на допомогу. І люди відкривали йому душу.

— Звичайно, неправда, міс Грімо. Ми знаємо, як зловмисник утнув цей трюк, хоч і не знаємо, хто він. (Дівчина кинула на нього швидкий погляд). Навіть більше, суворого допиту не буде, а ваш батько ще має шанси вижити. Чи не зустрічав я вас раніше, міс Грімо?

— Ви намагаєтеся заспокоїти мене, — кволо усміхнулася дівчина. — Бойд мені розповідав про вас, але…

— Ні, я серйозно, — примружив очі доктор Фелл. — Гм… Ага, згадав! Ви навчаєтесь у Лондонському університеті? Ну звичайно! І ви — член своєрідного дискусійного гуртка. Я був там якось у справах, коли ваш гурток саме провадив дискусію про жіночі права. Було таке?

— В цьому вся Розетта, — осміхнувся Менген. — Вона переконана феміністка. Вона…

— Хе-хе-хе, — посміхнувся доктор Фелл. — Тепер я пригадую! Вона, може, й феміністка, мій друже, але допускає при цьому разючі ляпсуси. Пам'ятаю, та дискусія закінчилася такою жахливою колотнечею, якої я на зібраннях пацифістів ще ніколи не бачив. Ви були на боці тих, хто стояв за жіночі права і проти тиранії чоловіків. Так-так. Ви сиділи дуже бліда, серйозна й урочиста доти, доки ваш власний погляд збігався з тим, що ви чули. Говорилося про речі, які викликали велику пошану, але вигляд ви мали незадоволенні Поки одна непоказна жіночка хвилин двадцять розповідала про те, що потрібно жінці для ідеально щасливого життя, ваше незадоволення наростало. Тому, коли нарешті надійшла ваша черга висловитись, ви своїм дзвінким, сріблястим голосом заявили, що для ідеально щасливого життя жінці потрібно менше балачок, а більше копуляції.

— Боже праведний! — підхопився Менген.

— Ну, я так гадала… тоді, — невдоволено промовила Розетта. — Але ви не повинні думати…

— А може, про копуляцію ви прямо й не згадували, — вголос розмірковував доктор Фелл. — Так чи так, а той ефект описати важко. Щоб заспокоїтися, мені довелося випити води. До такого, друзі мої, я не звик. Це було схоже на вибух бомби в акваріумі. Цікаво, ви з містером Менгеном часто обговорюєте цю тему? Про що ви розмовляли, наприклад, сьогодні ввечері?

Обоє почали відповідати одночасно й безладно. Доктор Фелл весело всміхнувся, й вони здивовано замовкли.

— Отже, ви переконалися, що розмови з поліцією боятися не слід і можна говорити про все цілком вільно. Гаразд. А тепер повернімося лицем до справи й з'ясуймо для себе все, що мас до неї підношення. Згода?

— Згода, — кивнула головою Розетта. — Хтось має сигарети?

— Старий зануда досяг свого, — зиркнувши на Ремпола, тихо промовив Хедлі.

Поки «старий зануда» припалював сигару, Менген квапливо діставав сигарети.

— Тепер мені хотілося б зрозуміти одну просту річ, — провадив доктор Фелл. — Ви, двоє дітей, були справді так захоплені одне одним, що нічого не помітили, аж поки здійнявся гамір? Грімо просив вас, Менгене, бути в цій кімнаті на випадок можливих ускладнень. Чому вас тут не було? Ви чули дзвінок біля вхідних дверей?

Смугляве Менгенове обличчя зробилося ще темнішим. Невдоволено махнувши рукою, він сказав:

— Згоден, це моя вина. Але тоді я про це не думав. Звідки мені було знати? Звичайно, я чув дзвінок. Ми обоє розмовляли з тим суб'єктом…

— Розмовляли? — перепитав Хедлі, ступивши вперед.

— Розмовляли. Невже ви вважаєте, що я просто так дозволив би йому пройти нагору? Але ж він сказав, що його прізвище Петтіс… Ентоні Петтіс.

7. Відвідувач Гай Фокс[12]

— Звичайно, тепер ми знаємо, що то був не Петтіс. — Менген енергійно чиркнув сірником і дав дівчині припалити сигарету. — До п'яти футів і чотирьох дюймів Петтісові треба ще дорости. Крім того, тепер я пригадую, що голос у відвідувача теж не зовсім нагадував Петтісів. Але він вигукнув ті слова, які завжди вживав Петтіс.

— А вас не здивувало те, що збирач історій про привиди вдягнений мов опудало Гая Фокса п'ятого листопада? Він схильний до жартів?

Розетта Грімо здивовано підвела очі. Вона сиділа нерухомо, тримаючи сигарету так, паче цілилася нею кудись удалину. Короткий зблиск її видовжених очей та часте дихання свідчило про те, що вона чимось невдоволена або щось знає. Менгена це дуже непокоїло. Він скидався на того, хто намагається бути славним хлопцем і жити в злагоді з усім світом, якщо світ йому це дозволить. Ремпол відчував, що думки Менгена не мають ніякого відношення до Петтіса взагалі, а тому він затнувся, перше ніж до нього дійшло запитання доктора Фелла.

— До жартів? — перепитав Менген і нервово провів рукою по цупкій, мов дріт, чорній копиці волосся. — Петтіс? Боже мій, ні! Він для цього надто серйозний. Але, розумієте, його обличчя ми не бачили. Після вечері ми сиділи в кімнаті внизу…

— Стривайте! — перебив його Хедлі. — Двері кімнати були відчинені?

— Ні, — невдоволено відказав Менген. — Хто ж сидить зимового вечора при відчинених дверях у кімнаті з центральним опаленням? Я знав, що ми почуємо дзвінок, якщо він подзвонить. Крім того, я, відверто кажучи, не чекав, що станеться якесь нещастя. За вечерею у мене склалося таке враження, що або професор сприймає цю історію як обман, або все вже залагоджено, отож він, у кожному разі, не боїться.

— У вас теж склалося таке враження, міс Грімо? — запитав Хедлі, не зводячи з Менгена погляду своїх ясних очей.

— Так, до певної міри… Та ні, не знаю, — нарешті відповіла дівчина. — Ніколи не можна було сказати напевне, коли батько сердиться, коли жартує, а коли тільки вдав те чи те. У мого батька дивне почуття гумору. Йому подобаються драматичні ефекти. До мене він ставиться, мов до дитини. Я не пам'ятаю, щоб він чогось боявся, а тому… Не знаю. Але… — Вона стенула плечима й повела далі. — Останні три дні він поводився так незвично, що коли Бойд розповів мені про чоловіка в таверні…

— Що було незвичайного в його поведінці?