Читати книгу - "Гра Ендера"

завжди, Велет налив у них рідину різних кольорів. Скаржитися на комп’ютер не випадало: наскільки Ендер пам’ятав, щоразу кольори були різні. Зараз у одній склянці була густа й масна на вигляд рідина, у другій щось клекотіло й парувало.

— У одній отрута, в іншій — ні,— завів знайому пісню Велет. — Правильно вгадай, до Країни Див вирушай!

Аби вгадати, необхідно було сунути голову в одну зі склянок і сьорбнути. Ендер завжди помилявся. Траплялося, що його голова просто розчинялася або спалахувала вогнем. Кілька разів він падав і топився чи валився на стіл, зеленіючи й зотліваючи. Це було огидно, проте Велета смішило.

Ендер знав, що однаково помре, незалежно від вибору. Це була шахрайська гра. Раз умерши, хлопчик знову виникне на столі Велета, щоби вгадувати, після другої смерті його відкине на пагорби, під обвали. Далі — на місток у саду, ще далі — у мишачу нору, а згодом, якщо йому вдасться дістатися Велета й знову померти, екран стане чорним і на ньому з’являться слова: «Гру Уяви закінчено», — після чого Ендер повернеться до тями на своєму ліжку, у холодному поту, буде труситися і ще довго не засне.

Гра ця була суцільним шахрайством, але Велет повсякчас казав про Країну Див, дурну казочку для трирічних малюків, місце, де мешкають усі ці дурні Матінка Гуска, Пісочний Чоловічок і Пітер Пен, тобто країну, до якої Ендеру геть непотрібно. Лишалося тільки бажання знайти спосіб перемогти Велета, щоби туди потрапити.

Відпивши масної рідини, Ендер роздувся й став здійматися в повітря, немов повітряна кулька. Велет сміявся, Ендер загинув знову.

Він зіграв удруге. Рідина затверділа, мов бетон. Ендер не міг підвести голови, а Велет розрізав його вздовж хребта, почистив від кісток, як рибу, та почав, незважаючи на здригання рук і ніг жертви, їсти її.

Фігурку закинуло на зсув. Ендер вирішив, що годі, нехай його накриє обвалом. Але мокрий, ловлячи дрижаки, Ендер ліз на пагорби, поки ті не перетворилися на хліб, і знову опинився перед двома прозорими склянками. Туди налито було щось інше. Одна рідина знову парувала, а на поверхні другої здіймалися хвилі, наче морські. Ендер спробував угадати, яка смерть чекає на нього в цих склянках.

«Напевно, з моря випірне риба й проковтне мене, а у випаровуваннях я задихнуся. Клята гра, така нечесна, дурнувата й гнила».

Замість того щоб опустити голову до однієї зі склянок, Ендер ногою перекинув спочатку праву, потім ліву склянку. Велет заволав:

— Шахрай! Шахрай!

Ендер стрибнув на Велетове обличчя, виліз по губах і носі вгору, обома руками вчепившись йому в око. Око почало кришитися, як сир. Велет кричав, а віртуальний Ендер усе глибше проникав у око.

Велет завалився на спину. Під час його падіння довколишня картина змінилася. Коли гігантське тіло опинилося на долівці, навколо здійнялися тонкі візерунчасті дерева. Прилетів кажан і всівся на носі мертвого Велета. Ендер наказав своїй фігурці виповзти з ока.

— Як ти тут опинився? — здивувався кажан. — Ніхто ніколи не заходить сюди.

Ендер не міг відповісти. Натомість він нахилився, зачерпнув жменьку того, що було оком Велета, і простягнув кажанові.

— Ласкаво просимо у Країну Див! — крикнув кажан і полетів геть.

Отже, Ендер потрапив, куди хотів. Тепер йому треба зайнятися дослідженнями, злізти з обличчя мертвого Велета й дати оцінку своїм досягненням.

Та замість того Ендер вимкнув комп’ютер, поклав його до шухлядки, роздягнувся й заліз із головою під ковдру. Він не мав наміру вбивати Велета, йому хотілося грати, а не вибирати між власного огидною загибеллю й іще гіршим убивством іншого.

«Я вбивця, навіть під час гри, — міркував Ендер. — Пітер може пишатися мною».

7. Саламандра

— Приємно усвідомлювати, що Ендер здатен і на неможливе, правда?

— Смерть гравця завжди викликає в мене огиду. І ще, я завжди казав, що «Трунок Велета» — найбільш збочена частина цієї головодробильної гри. Він кинувся на Велета й учепився тому в око! А ми хочемо дати йому в руки флот…

— Суттєве те, що він виграв у грі, в якій перемога неможлива.

— Тепер ви його переведете?

— Нам хотілося побачити, як він уладнає все з Бернаром. Вийшло якнайкраще.

— Правильно, варто йому впоратися з однією проблемою, як ви зразу створюєте для нього наступну, ще важчу. Можна дати йому перепочити?

— Нехай ще два чи три місяці побуде у своїй групі. Три місяці в житті дитини — дуже довго.

— Ви забули, що ці хлопці не діти у звичному розумінні? З огляду на те, що вони роблять, як розмовляють, — вони не схожі на дітей.

— Просто вони вундеркінди, кожен по-своєму.

—  Але чому б їм не лишатися дітьми? Так не має бути. Вони ніби грають в історичній виставі: Наполеон і Веллінгтон, Цезар і Брут.

— Ми намагаємося рятувати світ, а не стражденні серця. Ви занадто жалісливі.

— Генерал Леві не жаліє нікого, — почитайте газети. Не бийте цього хлопця.

— Ви жартуєте?

— Я маю на увазі — бийте не більше, ніж потрібно.

Під час обіду Алай сів навпроти Ендера.

— Я нарешті допетрав, як ти зумів відіслати той меседж. Від імені Бернара.

— Хіба я? — зреагував Ендер.

— Припини, а хто ж? Бернар його не посилав, це стопудово. Шен у компах чайник. І я точно знаю, що це не я. Хто лишається? Не важить. Я зрозумів, як підробляти нік учня. Просто реєструєшся як Бернар-пробіл, Б-Е-Р-Н-А-Р-порожнє місце, таким чином комп уважає, що це інша особа.

— Звучить слушно, може спрацювати, — відповів Ендер.

— Добре, добре, воно й спрацювало. Але ти вигадав це за один день.

— Чи хто завгодно. Можливо, це зробив Деп, аби стримати поведінку Бернара.

— Це ще не все. Я не зміг проробити це з твоїм ніком.

— Он як?

— Якщо вводиш «Ендер» — система його викидає. І твій файл я також не розколов. Ти створив власну систему захисту.

— Можливо.

Алай усміхнувся.

— Я зламав файл одного чорта. Незабаром він також хакне шкільне блокування. Мені потрібен залізобетон, Ендере, твоя система захисту.

— Якщо я дам тобі її, ти зрозумієш, як вона працює. Тоді зможеш залізти в мої файли.

— Хто, я? — обурився Алай. — Я ж твій найкращий друг!

— Я напишу для тебе іншу, — засміявся Ендер.

— Зараз?

— Доїсти дозволиш?

— Ти ніколи не доїдаєш.

І це було правдою: на таці Ендера завжди лишалася їжа. Поглянувши на тарілку, він зрозумів, що наївся.

— Ходімо.

Коли вони зайшли до кубрику, Ендер присів на ліжко й сказав:

— Тягни сюди свій ноут, покажу дещо.

Однак коли Алай приніс ноутбук, Ендер все ще